Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

демії мистецтв та приватній академії Андре Льота в

Парижі. З 1954 року жив у Монтреалі.

Петлюра Симон Васильович (1879, Полтава —

1926, Париж) — державний, політичний і військо-

вий діяч, літератор, публіцист. З 1919 року — Голова

Директорії Української Народної Республіки (УНР).

У 1920 році очолив війська УНР. Перебував на еміграції

у Польщі, Угорщині, Австрії, Швейцарії, з 1924 року —

в Парижі. Зберіг уряд УНР в екзилі як символ держав-

ної незалежності України і керував його діяльністю.

25 травня 1926 року вбитий в Парижі агентом радянсь-

ких спецслужб.

Пильчиков Микола Дмитрович (1857, Полтава —

1908, Харків) — видатний український фізик, винахід-

ник, вчений в галузі оптики, електротехніки, рентґе-

нографії, геофізики, метрології. Закінчив Харківський

університет (1880). Працював у Харківському (1880-

1894) і Новоросійському (Одеса, 1894-1902) універ-

ситетах та Харківському технологічному інституті

(1902-1908). Професор з 1889 року. У 1883 році про-

вів геофізичні дослідження Курської магнітної анома-

лії і відкрив нові ділянки цієї аномалії. У 1884-1889 ро-

ках був у науковому відрядженні у Парижі. Працював

у лабораторіях видатних вчених-фізиків Ліппмана,

Корню, Маскара. Тут він розробив оптично-гальваніч-

ний метод вивчення електролізу. Член Французько-

528

го фізичного товариства, Міжнародного товариства

електриків, Російського фізико-хімічного товариства.

Піддубний Іван Максимович (1871, с. Красенів-

ка, тепер Черкаської області — 1949, м.Єйськ Крас-

нодарського краю, Росія) — спортсмен, борець, наці-

ональна гордість України. У 1905 році в Парижі став

чемпіоном світу з класичної (французької) боротьби і

підтверджував це звання шість разів. У 1905-1909 ро-

ках гастролював у Франції, Бельгії, Німеччині, Італії і

країнах Африки.

Піскорський Володимир Костянтинович (1867,

Одеса — 1910, поблизу Казані, Росія) — видатний

український історик. У 1890 році закінчив Київсь-

кий університет і був залишений в ньому при кафедрі

всесвітньої історії для підготовки до професорсько-

го звання. У 1896-1898 роках стажувався за кордоном

(Франція, Іспанія, Німеччина, Англія). З 1901 року —

професор Ніжинського історико-філологічного інсти-

туту, з 1906 року — професор Казанського університе-

ту. У 1901-1910 роках відвідує наукові центри Європи,

бере участь у міжнародних конгресах істориків. Вияв-

ляв науковий інтерес до історії Франції, був удостоє-

ний почесного звання члена Французького історичного

товариства. Часто відвідував Францію, жив і працював

у Парижі, Перпіньяні та інших містах. У 1895 році на-

писав статтю «Олександр Дюма-син» для газети «Ки-

евское слово».

Подолинський Сергій Андрійович (1850, с. Ярос-

лавка, тепер Черкаської області — 1891, Київ) — вче-

ний в галузі гігієни і екології, революційний демократ.

Його вважають засновником української соціальної ет-

529

ногігієни. Після закінчення природознавчого факуль-

тету Київського університету у 1871 році виїхав за кор-

дон, де приймав активну участь у діяльності російської

революційної еміграції. З 1877 року жив у Франції.

У 1879 році виступив на конгресі лікарів у місті Монпе-

льє (Франція) з доповіддю «Санітарний стан населен-

ня Київської губернії». У 1880-1881 роках опубліку-

вав у «Паризькій медичній газеті» дослідження «Села

в Україні. Демографічний етюд» та «Замітка з етногра-

фії, статистики й санітарного стану України».

Полісадів Володимир (близько 1885, Петербурґ —

близько 1940, південь Франції) — живописець, скульп-

тор, письменник. 1906 року виїхав до Франції.

Порик Василь Васильович (1920, с. Соломірка, те-

пер с. Порик Вінницької області — 1944, Аррас, Фран-

ція) — учасник французького Руху Опору. Національ-

ний герой Франції і України (1964). 22 липня 1944 року

потрапив у засідку гестапо і був розстріляний. Похова-

ний на кладовищі шахтарського містечка Енен-Льєтара.

Похитонов Іван Павлович (1850, с. Мотронівка,

тепер с. Зелений Гай Кіровоградської області — 1923,

Льєж, за іншими даними Брюссель) — живописець.

Навчався в Парижі. З 1913 року жив в Україні. 1919

року емігрував.

Прокопович В'ячеслав (1881, Україна — 1942, Па-

риж) — український громадський і політичний діяч,

публіцист, педагог, історик. У роки визвольних зма-

гань України (1917-1920) був членом Центральної і

Малої Ради УНР, міністром освіти, в травні-вересні

1920 року очолював Раду Міністрів УНР. З 1921 року

і до кінця життя був однією з найпомітніших постатей

530

в українській політичній еміграції. З 1924 року працю-

вав в Парижі і після трагічної смерті С.Петлюри став