Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

що відомо про її життя, отримано із французьких хро-

нік 11-го століття, але й там відсутні відомості про дати

народження і смерті, як і про місце її поховання.

Анна Ярославна народилася в Києві ймовірно 1032

року. Дитинство і юність князівни випало на період ве-

ликого культурного піднесення Київської Русі. Вона

мала ґрунтовну освіту, знала декілька мов, зокрема

грецьку та латинську.

На початку 1048 року до Києва прибуло посольство

від французького короля Генріха І Капета, очолюва-

не єпископом міста Мо Ґотьє Савояром та міністром

королівського двору Ґозленом де Шаліняком. Король

Генріх І просив руки князівни Анни. Перша дружина

короля Матильда незадовго перед тим померла не за-

лишивши престолонаслідника. Сватанню Генріха І до

Анни передувала давня традиція стосунків між Руссю

й Францією.

Посольство дістало згоду Великого князя на шлюб

князівни з королем. 4 серпня 1049 року в соборі міста

Реймса6, де завжди коронувалися і вінчалися фран-

51

цузькі королі, відбулося вінчання. Шлюб був освяче-

ний на Євангелії7, яке Анна як оберіг привезла із собою

до Франції. Відтоді ця святиня перебувала в соборі, і

на ній присягали всі французькі королі.

У 1053 році Анна народила сина, майбутнього ко-

роля Франції Філіппа І. Пізніше вона мала ще двох

синів — Роберта, який помер підлітком, та Гуґо, гра-

фа Вермандуа, який став уславленим лицарем, брав

участь у хрестових походах за визволення Гробу Го-

споднього і Святої Землі Палестини від мусульман, за

що став називатися Великим.

Правління Генріха І було періодом найбільшої фе-

одальної роздробленості країни. Йому постійно дово-

дилося перебувати у військових походах проти непо-

кірних васалів. Тому Анні довелося виховувати синів

самій.

У 1060 році Генріх І раптово помер. Французький

трон посів його старший син Філіпп І (1060-1108). Анна

стала опікункою малолітнього сина і в цій ролі разом

із Філіппом І підписувала державні акти. Оселившись

в одному із старовинних королівських замків у місті

Санлісі поблизу Парижа, Анна збудувала собор і мо-

настир на честь святого Вінцента. До нашого часу від

споруди збереглася невелика каплиця, біля дверей

якої стоїть скульптура жінки у повний зріст з напи-

сом: «Анна руська, королева французька, засновниця

собору у 1060 році».

Із французьких середньовічних хронік відомо, що в

Санлісі 1062 року Анна одружилася з нащадком Кар-

ла Великого, васалом французького короля, могутнім

вельможею і хоробрим лицарем Раулем ІІІ, графом де

52

Крепі і Валуа. Цей шлюб був викликом не тільки коро-

лівській родині, але й церкві. Згідно із французькими

законами королева-вдова і мати короля не мала права

виходити заміж, а згідно із церковними канонами граф

мав одержати від дружини згоду на розлучення. Обра-

жена дружина Рауля Елеонора звернулася зі скаргою

до папи римського Олександра ІІ (1061-1073), який на-

казав Раулю залишити Анну і повернутися до Елеоно-

ри. Але граф належав до людей, які жили за власними

законами і нормами моралі. Він рішуче і гордо відмовив-

ся виконати наказ. Тоді розгніваний папа Олександр ІІ

відлучив Рауля від церкви. Анна і Рауль продовжува-

ли подружнє життя аж до смерті графа у 1074 році.

Після смерті графа Анна повертається до королівсь-

кого двору. Як і раніше, вона разом із сином-королем

підписувала державні папери. За звичаєм її підпис був

таким: «Анна, мати короля Філіппа». Останній за часом

відомий документ за її підписом датовано 1075 роком.

Де і коли померла Анна невідомо. Довгий час вважа-

лося, що вона похована в абатстві Вільє поблизу міста

Етампа у Франції, де наприкінці 17-го століття абат-

єзуїт Франсуа Менетріє виявив надгробок з ім'ям Аг-

неси (так часом називали у Франції Анну). На надгроб-

ку було вирізьблено слова: «Тут спочиває пані Агнеса,

дружина короля Генріха». На камені було зображен-

ня жінки у повний зріст, головний убір якої нагадував

руську князівську шапку. Деякі історики стверджу-

ють, що Анна наприкінці свого життя повернулася до

Києва. Вірогідно, що Анна Ярославна, французька ко-

ролева, все-таки померла у Франції і була похована у

своїй резиденції в Санлісі.

53

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

(близько 1595 — 1657)

гетьман України

Обраний проводирем малого наро-

ду, оточеного могутніми сусідами,

Хмельницький присвятив усе своє

життя боротьбі за його незалеж-

ність.

Проспер Меріме

Наприкінці січня 1648

року почалася Визвольна

війна українського народу

проти

польсько-шляхетсь-

кого панування. Активну

участь у війні взяло селян-

ство,

міщанство,

части-

на дрібної шляхти і пра-

вославного

духовенства.

Головною рушійною та ке-

рівною силою війни висту-

пило козацтво. Боротьбу за

створення незалежної со-

борної Української держа-

ви очолив Богдан Хмель-

ницький, якого повсталі козаки

Запорізької

Січі