Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

empty-line/>

художни-

Портрет М. Новікова

ків-портретистів.

(1744-1818).

Левицький починав навчання своїх учнів з копію-

вання робіт кращих вітчизняних і західноєвропейсь-

ких майстрів. При цьому він домагався творчого зобра-

ження зразків, що копіювалися. Потім учні переходили

до створення оригінальних портретів. На цьому ета-

пі він навчав художників-початківців композиційній

побудові картини і пошуку в натурі тих притаманних

ознак, які роблять її образ неповторним, єдиним, тобто

передають характерні риси. Левицький був перекона-

ний, що тільки завдяки передачі в портреті характе-

ру людини художник може досягти природної схожо-

сті з натурою.

У 1763-1772 роках до Петербурґа надійшли закуп-

лені Катериною ІІ приватні зібрання західноєвро-

135

пейського живопису. Левицький добився дозволу на

ознайомлення і копіювання своїми учнями творів із

колекцій Гоцковського, Брюлля, Троншена, Кроза,

Шуазеля і Амбуаза, розміщених в Ермітажі. Він вихо-

вав чимало відомих портретистів, таких як С.Щукін64,

І.Яковлєв та інших. Поради Левицького допомогли ста-

новленню художника В.Боровиковського.

У серпні 1787 року в зеніті слави і розквіту творчих

сил Левицький вирішує покинути Академію. У про-

ханні він посилається на ослаблення зору і погіршення

здоров'я. Рада Академії задовольнила його прохання і

у травні 1788 року звільнила у відставку. Залишивши

Академію, художник продовжував працювати, малю-

вав портрети, виконував офіційні замовлення царсь-

кого двору, навчав учнів у приватній школі. Ймовірно,

його відставка з державної служби була пов'язана з

іншими причинами, можливо з неприйняттям офіцій-

ної ідеології, спрямованої на придушення прав і сво-

бод людини.

Левицький був противником самодержавного ладу і

кріпацтва. Він підтримував тісні ідейні зв'язки з авто-

ром «Оди на рабство» (1783) Василем Капністом і про-

світителем Миколою Новіковим, зустрічався з синами

О.Радіщева65. Вільнодумство і прагнення розібратися в

моральних нормах життя людського суспільства при-

вели його до масонської66 ложі «Умираючий сфінкс»,

де він перебував у 1799-1818 роках, посідаючи в ній

друге місце.

Видатний

український

живописець-портретист,

автор багатьох парадних та інтимних портретів, ве-

ликий майстер передачі індивідуальних особливо-

136

стей людини не розлучався з пензлем до останнього

подиху.

Помер Дмитро Григорович 16 квітня 1822 року в Пе-

тербурзі і похований на Смоленському цвинтарі.

Його твори зберігаються в музеях Києва, Москви,

Петербурґа та інших міст.

137

АРМАН ЕММАНЮЕЛЬ РІШЕЛЬЄ

(1766 — 1822)

градоначальник Одеси,

французький державний діяч

Державний діяч Росії та

Франції герцог Рішельє Арман

Емманюель дю Плессі народився

14 вересня 1766 року в місті Бордо

у вельможній дворянській родині,

яка дала Франції одного із

найвизначніших

діячів

французької історії часів правління

короля Людовіка ХІІІ67 (1610-1643)

кардинала Рішельє (1585-1642).

Арман Емманюель був єдиним

сином четвертого герцога Рішельє

і спочатку мав титул графа де

Шинон, потім герцога де Фронсак,

а після смерті батька став герцогом

де Рішельє і володарем

величезних маєтків, які давали

Герцог Арман

500 ліврів щорічного прибутку.

Еммануель Рішел’є

У п’ятнадцять років Рішельє

(1766-1822)

одружили на тринадцятирічній

дочці вельможного герцога де Рошешуар. Його дружина була

горбата з негарним обличчям, але з доброю душею. У день

одруження Рішельє один, без дружини, відправився у

довготривалу закордонну подорож. В подальшому вони вели

окреме проживання, бачились нечасто, хоча, за словами родичів,

ставилися по-дружньому одне до одного.

Рішельє дістав хорошу освіту, багато читав, часто

подорожував, вивчив декілька іноземних мов, згодом досконало

знав російську.

Належачи за родовою традицією і зв’язками до найвищої

придворної аристократії, Рішельє у сімнадцять років був

представлений до двору і невдовзі здобув високе придворне

138

звання першого камергера короля Людовіка XVI (1774-1792).

Придворне життя молодому Рішельє, тоді ще графу де Шинон,

не сподобалося. Він не любив придворний етикет і розкіш

двора, його дратували безділля та зловживання.

Військову службу почав у драгунському полку, потім

перейшов до гусарського полку. На початку Велокої французької

революції 1789-1794 років виїхав з Парижа до Відня. Рішельє

любив це місто, в якому у нього були неабиякі родинні зв’язки:

через свою бабусю, принцесу де Ґіз, він був споріднений з

австрійською імператорською родиною Габсбурґів.

У Відні восени 1790 року Рішельє дізнався, що російська

армія готується до штурму фортеці Ізмаїл. Захоплені перемогами

російської армії, особливо наприкінці російсько-турецької війни