Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

1787-1791 років, багато молодих офіцерів, переважно

аристократів, емігрувавших із революційної Франції, поспішали

на Дунай, щоб взяти участь у бойових діях. Серед прибулих до

російської армії були французькі офіцери герцог де Фронсак

(Рішельє) і граф де Ланжерон, офіцер австрійської армії принц

Шарль де Лінь, голландський військовий інженер Франц де

Волан та інші. Усі вони вступили волонтерами до флотилії

Йосипа де Рібаса і усі билися під його начальством під час

штурму фортеці Ізмаїл.

22 грудня 1790 року фортеця Ізмаїл була здобута штурмом з

боку Дунаю та суходолу. Основну роль у захопленні фортеці

відіграв десант з флотилії де Рібаса, ядро якого утворювали

українські козаки під командуванням славетних старшин

Чорноморського козацького війська Антона Головатого та Захара

Чепіги. Творці першого герба міста Ізмаїла відзначили

вирішальну роль українських козаків та ґренадерів-десантників

під час штурму фортеці, зобразив на ньому козацьку чайку на

хвилях Дунаю, козацьку шаблю, знак Георгіївського хреста та

повалений мусульманський півмісяць.

Під час штурму фортеці Рішельє виявив відвагу, дістав

контузію і був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го

ступеня. Відзначився і його друг граф де Ланжерон, який дістав

золоту шпагу за хоробрість.

Після штурму Ізмаїла Рішельє, отримавши звістку про тяжку

хворобу батька, поїхав у Париж. Там на нього звалилися

139

нещастя: помер батько, під час революції він втратив майже усе

своє майно. На батьківщині у нього нічого не залишилося: ані

служби, ані маєтків. І він вирішив покинути Францію. У серпні

1791 року Рішельє не як емігрант, а легально, отримавши

закордонний паспорт, прибув у Петербурґ, де йому надали чин

полковника.

21 вересня 1792 року у Франції був обраний Конвент, який

ліквідував монархію і проголосив Францію республікою. За

контрреволюційну діяльність скинутого з престолу короля

Людовіка XVI присудили до смертної кари і він 21 січня 1793

року був ґільйотинований.

У 1793-1794 роках Рішельє у складі австропрусських

коаліційних військ брав участь у збройній боротьбі проти

революційної Франції.

У березні 1795 року він повернувся у Петербурґ, де був

прийнятий на російську службу, одержав генеральський чин і

став командиром кірасирського полку.

В часи царювання Павла І (1796-1801) служив у Ґатчині, де

зблизився з майбутнім імператором Олександром І (1801-1825),

який оцінив свого товариша по службі за ясність і шляхетність

думок, душевну чистоту, широку освіченість, виняткову доброту

і скромність, коректність та привабливість.

У своїх спогадах Ланжерон писав, що в часи правління

Павла І Рішельє «випробував на собі усякі немилості», дістав

повну відставку, залишився без гроша за душею і жив на півтора

франка в день. Проте бажання повернутися на батьківщину у

нього не було.

У 1802 році французькі емігранти, які «підняли руку на

батьківщину», були амністовані і їм повертали майно, яке після

конфіскації держава не продала приватним особам. Рішельє

скористався цим і ненадовго з’їздив у Париж, де добився

повернення залишків свого майна.

Повернувшись із Франції в Росію, Рішельє у 1803 році

призначається імператором Олександром І градоначальником

Одеси, а з 1805 року він одночасно стає і генерал-губернатором

величезного Новоросійського краю. З цього часу його стали

звати дюком (герцогом) Еммануїлом Осиповичем Рішельє. Йому

доручалось урядом Росії керувати міським будівництвом та

140

спорудженням морського порту в Одесі, а також заселенням

Північного Причорномор’я.

Одеса була заснована віце-

адміралом Йосипом де Рібасом

(1749-1800) на місці татарського

селища Хаджибей та турецької

фортеці при ньому Ені-Дунья

(Новий Світ). Фортеця Ені-

Дунья була здобута штурмом

восени 1789 року загоном

українських

козаків

Чорноморського козацького

війська під командуванням де

Рібаса під час російсько-

турецької війни 1787-1791

років.

Створення торгового порту і

міста Одеси на Чорному морі

стало можливим після

завершення війни і укладення

Адмірал Йосип де Рібас

мирного договору між Росією і

(1749-1800)

Туреччиною, підписаного в

Яссах 9 січня 1792 року. Ясський мирний договір закріпив за

Росією усе Північне Причорномор’я, включаючи Крим.

Одесу будували під керівництвом де Рібаса за планом

складеним де Рібасом та військовим інженером Францем де

Воланом. Місто, воєнна гавань і купецька пристань були

спроектовані за зразком Ґенуї, Ліворно та Неаполя. Будівництво

міста Хаджибея, перейменованого у 1795 році на Одесу,

почалося 2 вересня 1794 року.

До від’їзду у Петербурґ (1797) де Рібас збудував фортецю,

казарми для військ, гавань для кораблів веслової флотилії і

торгових кораблів, дві пристані з набережними, карантин,

митницю, біржу, крамниці, шпиталь, арсенал, магістрат, дві

церкви та 1100 житлових будинків, із яких 600 були кам’яні.

Головним призначенням Одеси стала торгівля, в основному

вивіз хліба. З 1795 по 1797 рік торговий оборот Одеси подвоївся.

14 грудня 1800 року де Рібас раптово помер у Петребурзі.

141

Поховали його на Смоленському кладовищі. На честь

засновника міста головна вулиця Одеси названа Дерібасівською.