Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

ніальне відкриття раніше невідомих променів, тому і

опинився позаду Рентґена в публічному повідомленні

про них, хоча відкрив промені на 14 років раніше його.

У 1895 році Рентґен повторив відкриття Пулюя, про

що 23 січня 1896 року повідомив на засіданні Фізи-

ко-медичного товариства у Вюрцбурзі в доповіді «Но-

вий рід променів». 15 лютого 1896 року із запізненням

на 23 дня Пулюй у Німецькій вищій технічній школі

в Празі зробив доповідь «Про невидимі промені і фо-

тографування невидимого». Оскільки першим про від-

криття променів публічно повідомив Рентґен, то прі-

оритет визнали за ним і промені назвали його ім'ям.

Знаючи про пріоритет Пулюя, Рентґен не запатенту-

вав відкриття і відмовився від винагороди. За відкрит-

тя променів, які носили його ім'я, Рентґену у 1901 році

першому серед фізиків було присуджено Нобелівську

премію.

1884 року Пулюй переїжджає із Відня до Праги і

263

обіймає посаду професора експериментальної та тех-

нічної фізики у Німецькій вищій технічній школі. Тут

він працював до кінця життя. У 1888-1889 роках був

ректором, а з 1902 року — професором електротехні-

ки і першим деканом першого в Європі електротехніч-

ного факультету.

Пулюй належав до тих вчених, які формували світ

другої половини 19-го — початку 20-го століття. У га-

лузі електротехніки він удосконалював виготовлення

ниток розпалювання освітлювальних ламп, був пер-

шим дослідником холодного світла, яке в наші часи на-

зивається неоновим. Вчений запропонував конструк-

цію телефонних станцій і абонентних телефонних

апаратів із захистом проти сильних електричних стру-

мів, у 1881 році винайшов переносну лампу для гірни-

ків, яка тривалий час служила для освітлення і охо-

рони в шахтах. Пулюй брав участь у створенні першої

в Європі електростанції змінного струму, побудованій

у Празі, керував багатьма проектами і будівництвом

електростанцій постійного струму в Австро-Угорщині.

Його обирали президентом Електротехнічного товари-

ства у Празі, призначали радником імператорського

двору. Він консультував різні електротехнічні фірми.

Понад 50 років Пулюй прожив за межами рідної Га-

личини, проте всі ці роки пильно стежив за життям

українського народу і постійно виступав на його за-

хист. Він був вірний народу, із якого вийшов і який лю-

бив до останнього подиху. Протягом усього життя Пу-

люй здійснював широку програму підняття освітнього,

наукового і культурного рівня українського народу

відповідно до вимог часу і потреб відродження нації.

264

Багато років видатний вчений активно працював, щоб

дати рідному народу духовну літературу сучасною

українською мовою.

Закінчивши разом із П.Кулішем у 1872 році пере-

клад «Нового Завіту», Пулюй лише 1881 року одержав

від нього повідомлення про те, що переклад відредаго-

ваний і його можна друкувати. У листі П.Куліш писав:

«Святе Письмо нехай іде у світ з двома нашими іме-

нами. Надрукуйте такий титул: Святе Письмо Ново-

го Завіту мовою русько-українською переклали вкупі

П.Куліш і доктор Пулюй».

Про «Старий Завіт» П.Куліш нічого не писав. У 1885

році його величезна праця, рукопис усього перекла-

ду «Старого Завіту», згоріла під час пожежі на хуто-

рі Мотронівка. П.Куліш знайшов сили, щоб останні

12 років свого життя (1885-1897) присвятити повтор-

ному перекладу. Він встиг перекласти 32 книги із 39.

Останні 7 книг переклали Пулюй і український пись-

менник Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918).

Пулюй зробив переклад однієї книги («Псалтир»),

шість книг переклав І.С.Нечуй-Левицький. Цю працю

вони виконали у 1898-1901 роках, завершивши справу

розпочату П.Кулішем.

«Новий Завіт» був виданий у Відні 1887 року. У 1903

році там же, за згодою і допомогою Лондонського бі-

блейського товариства, вперше українською мовою

вийшла книга «Святе Письмо Старого і Нового Заві-

тів», тобто уся «Біблія». Відтоді українці, як і усі ци-

вілізовані народи світу, мають «Біблію» рідною мовою.

У наступні роки українська «Біблія» була перевидана

в Берліні (1921), Нью-Йорку і Лондоні (1947).

265

Змушений жити і працювати на чужині, Пулюй не

забував, що він українець. У 1904 році він писав: «Нема

більшого гонору для кожного чоловіка, як берегти свою

національну честь та без нагороди вірно працювати

для добра свого народу, щоб забезпечити йому кра-

щу долю». Все життя він боровся за збереження укра-

їнської мови в Російський імперії, де українське слово

було заборонено і проводилась планомірна русифіка-

ція народу. Довгі роки він наполегливо добивався ство-

рення в Австро-Угорській імперії українських шкіл,

гімназій, університету для підготовки національної ін-

телігенції, яку називав «сіллю землі».

У празький період життя Пулюй вів величезну про-

світницьку роботу, створивши для цього товариство

«Українська громада», де не раз виступав з політич-

ними доповідями. Для матеріальної підтримки сту-

дентів-українців, які навчалися за межами України,

він заснував «Фонд Пулюя», який проіснував до 1939

року. У створенні товариства і фонду йому допомагав

його друг і земляк, видатний вчений, професор і рек-

тор Карлового університету у Празі Іван Якович Гор-

бачевський (1854-1942).

Як член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка

(Львів), Пулюй видавав українською мовою науково-