Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

248

штабу, а у 1889 році командуючим Київським військо-

вим округом. 1891 року йому надано чин генерала від

інфантерії, і він став повним генералом. У 1898 році

Драгомирова призначають київським, подільським та

волинським генерал-губернатором.

Простий у стосунках, із незалежною вдачею та лібе-

ральними поглядами, Драгомиров виявив себе на ниві

генерал-губернатора величезного краю талановитим

адміністратором. Він енергійно взявся за вирішення

різних проблем. Особливо гостро стояло питання охо-

рони здоров'я та освіти населення. Драгомиров доміг-

ся збільшення штатів медичних працівників та кілько-

сті ліжок для хворих, при ньому збільшилась кількість

народних шкіл. При його сприянні у 1901 році було за-

кінчено будівництво шести учбових корпусів Київсь-

кого політехнічного інституту.

Він отримав дозвіл влади друкувати в історико-ет-

нографічному журналі «Киевская старина», який ви-

давався в Києві у 1882-1907 роках, статті українською

мовою. На офіційних зустрічах з українськими дія-

чами культури розмовляв українською мовою, за що

його обвинувачували у співчутті українофілам та їх

прагненню відділити Україну від Росії.

Обдарований публіцист і популярний воєнний пись-

менник, Драгомиров високо цінував творчість, з пова-

гою ставився до вчених, літераторів, художників, теа-

тральних діячів, музикантів. Підтримував стосунки з

відомими діячами науки та мистецтва. Довгі роки това-

ришував з українськими істориками М.І. Костомаро-

вим, В.Б. Антоновичем, Д.І. Багалієм, Д.І. Яворницьким,

О.М. Лазаревським. Спілкувався з відомим українсь-

249

ким письменником І.С. Нечуєм-Левицьким, видатним

українським філологом П.І. Житецьким. Перебував у

близьких стосунках з театральним діячем В.І. Немиро-

вичем-Данченком, допоміг українському композитору

М.В. Лисенку відкрити у 1898 році музичну школу в

Києві, допомагав актору і режисеру М.К. Садовському

у справах українського театру.

Особливо теплі стосунки склалися у Драгомирова з

художником І.Ю. Рєпіним115 та істориком Д.І. Яворниць-

ким. Рєпін, працюючи над картиною «Запорожцы пишут

письмо турецкому султану» («Запорожці пишуть листа

турецькому султанові»), запрошував до себе Драгоми-

рова та Яворницького. З них він малював кошового ота-

мана Івана Сірка (Драгомиров) і писаря (Яворницький).

Зустрічі з Драгомировим справляли на Рєпіна глибоке

враження. Згодом він писав, що Драгомиров вражає його

глибиною розуму, філософськими поглядами на жит-

тя, високою освіченістю. Він зачарував художника щи-

рістю своєї вдачі, скромністю, гострим словом, незалеж-

ними міркуваннями про літературу та мистецтво. У 1889

році на замовлення академії Генерального штабу Рєпін

намалював портрет Драгомирова. За бажанням генера-

ла він змалював його в повсякденній формі з одним бой-

овим орденом Георгія 3-го ступеня, хоча мав багато на-

город. Це один з кращих портретів пензля Рєпіна, який

зберігається тепер у Московському історичному музеї.

Дружні стосунки склалися у Драгомирова з відомим

українським художником М.К. Пимоненком. Нащадок

козацького роду, закоханий в Україну, Драгомиров захо-

плювався картинами Пимоненка, на яких показано жит-

тя і побут українського села, природу України. У 1902 році

250

художник на замовлення Драгомирова намалював карти-

ну «В поход» («У похід»). Пензлю Пимоненка належить і

портрет генерала Драгомирова (доля твору невідома).

На початку 900-х років у Росії і в Україні почалися за-

ворушення та демонстрації. Ліберал Драгомиров не виз-

навав застосування сили для придушення студентських

заворушень і демонстрацій, генерал-губернаторська по-

сада почала його гнітити. І хоча Драгомирова у 1903 році

призначають членом Державної Ради Росії116, він подає

у відставку і переїздить до рідного Конотопа.

Наукові заслуги Драгомирова були високо поціновані:

його обрали почесним членом Михайлівської артилерійсь-

кої академії, почесним віце-

президентом

Миколаївської

академії Генерального штабу

та почесним членом шведсь-

ко-норвезької

Королівської

військової академії в Сток-

гольмі. Він нагороджений ба-

гатьма російськими ордена-

ми, уряд Франції нагородив

його орденом Почесного Легі-

ону 1-го і 2-го ступеня.

Помер Михайло Івано-

вич Драгомиров 28 жовтня

1905 року в Конотопі, по-

хований у родовому скле-

пі поблизу Вознесенської Орден Почесного Легіону.

Існує як

церкви (склеп не зберігся). нагорода з 18 травня

У 1992 році в Конотопі йому 1804року.

поставили пам'ятник за

проектом українського скульптора Б.С. Довганя.

251

ОЛЕКСІЙ БУТОВСЬКИЙ

(1838 — 1917)

український і російський діяч у галузі

фізичного виховання та спорту, один із засновників

Олімпійських ігор сучасності

Citius, altius, fortius (лат.) -

Бистріше, вище, сильніше.

Олімпійський девіз

Олексій Дмитрович Бу-

товський

народився