Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

ціальності, парадності. Самокиша не міг задовольнити

такий напрям, він захоплювався правдивими, глибоко

реалістичними творами. Маючи величезну працездат-

ність, гостру зорову пам'ять, молодий художник ба-

гато малював, імпровізуючи різні бойові сцени, робив

етюди і малюнки з натури.

Під час літніх канікул Самокиш багато малював з

натури на кінних заводах. Привезені з канікул етю-

ди відзначалися великою правдивістю, і він одержу-

вав за них срібні медалі. Одна з його робіт, невеликий

жанровий етюд «Прогулянка» (1883), була придбана

П.М. Третьяковим для своєї галереї.

В Академії Самокиш захопився графікою і досяг

значної майстерності в офорті і малюванні пером під

керівництвом відомого офортиста Дмитрієва-Кав-

казького. Його офорт «Перед ярмарком» був відзначе-

ний Великою срібною медаллю Академії. У 1883 році

12 офортів Самокиша були видані окремим альбомом.

Навчаючись в Академії, Самокиш на все життя под-

ружився з Сергієм Васильківським. «Це була надзви-

287

чайно обдарована людина з душею чутливою до всього

прекрасного, витончений художник, музикант, чудо-

вий оповідач з дивовижно чистим українським гумо-

ром», — писав про нього Самокиш у своїх спогадах.

Вже в першій самостійній роботі «Бій під Малим

Ярославцем у 1812 році» (1884) художник правдиво

відтворив драматизм епізоду бою, героями якого були

рядові солдати. У 1885 році за дипломну роботу «По-

вернення російських кавалергардів після атаки під

Аустерліцем у 1805 році» Рада Академії присудила

Самокишу Велику золоту медаль, звання класного ху-

дожника першого ступеня і право на академічне пенсі-

онерство впродовж чотирьох років за кордоном і в Ро-

сії для подальшого удосконалювання в мистецтві.

У березні 1886 року Самокиш разом із Васильківсь-

ким вирушив у закордонне пенсіонерське відрядження

до Франції. Самокиш захоплювався творчістю фран-

цузького баталіста Невіля. Після закінчення Академії

він мав на меті досягти такої майстерності в живопису,

як у французьких художників. У своїх спогадах Само-

киш писав: «Для мене мій шлях був очевидний. Я праг-

нув у Париж, ідеалом моїм був французький худож-

ник Альфонс де Невіль і у нього я хотів вчитися».

Самокиш із жвавим інтересом вивчав музеї і ху-

дожні виставки Парижа. Годинами простоював перед

картинами Невіля, Мейсоньє, Рози Боннар, Бастьєна

Лепажа, вивчав твори Рубенса, Леонардо да Вінчі, Ве-

ласкеса, Фортуні, Мункачі, творчість барбізонців, ми-

лувався роботами Міллє і Реньо. Він високо цінував

сучасний французький живопис. Захоплювався ім-

пресіоністами, вивчав техніку пленерного живопису в

288

приватній студії Колороссі, студіював натуру на віль-

ному повітрі, насиченому сонячним світлом, грою тіні,

кольоровою палітрою. Проте головною метою худож-

ника було вивчення батального живопису. Він писав:

«У Парижі я вчився у Детайля. Це був майстер баталь-

ного живопису із світовою славою». Навчання у Еду-

арда Детайля сприяло удосконаленню техніки письма

молодого художника .

За академічними правилами пенсіонери-баталісти

повинні були один рік провести у Франції, а інші три

роки в Росії — у військах, на маневрах та інших війсь-

кових навчаннях. Протягом пенсіонерського строку

Самокиш тричі виїжджав у Росію і перебував там три-

валий час, а також відвідав Італію, де ознайомився з

музеями Флоренції, Рима, Ґенуї, мандрував по Іспа-

нії, побував в Алжирі.

Повертаючись до Парижа, продовжував заняття в

майстерні Детайля, слідкував за новими роботами ху-

дожників-баталістів. Особливо сильне враження на

нього справила картина Еме Моро «Рейсгофен», ек-

спонована на виставці Салону у 1887 році.

Наприкінці 1889 року Самокиш попрощався з Пари-

жем і, склавши звіт перед Академією, почав самостій-

ний творчий шлях.

Після повернення з-за кордону він виконав три вели-

ких картини для військово-історичного музею в Тиф-

лісі (тепер Тбілісі, Грузія): «Бій під Авіляром у 1877

році», «Баталія коло річки Іорі у 1800 році» та «Оборо-

на Наурської станиці». Після цих картин він тривалий

час не працював у жанрі батального живопису.

На академічній виставці 1890 року за картину «Та-

289

бун на водопої» Самокишу було присуджено звання

академіка живопису.

На початку 90-х років художник всю свою діяльність

присвятив книжковій графіці. Почавши з ілюстрацій

для журналу «Нива», він протягом десятиріччя вико-

нав тисячі різноманітних рисунків. Манеру ілюстрацій

Самокиш виробив на основі знайомства з досвідом ро-

боти в графіці французьких художників Невіля і Де-

тайля. Його рисунки нагадували графіку Невіля. Він

став неперевершеним в Європі майстром рисунка пе-

ром, особливо віньєток, у жанрі яких художник виявив

багато фантазії і витонченого смаку. Ілюстрації Само-

киша досягли віртуозного реалістичного мистецтва.

У Парижі Самокиш познайомився з талановитою

художницею-акварелісткою і рисувальницею Оле-

ною Петрівною Судковською, з якою одружився у 1890

році. Згодом вони часто працювали разом над ілюстра-

ціями до книг.

Великою графічною роботою художника у

1890-

1891 роках були рисунки пером, сепією і аквареллю до

книги Радде «23000 миль на яхті «Тамара», в якій роз-

повідається про мандрівку в Індію 1889 року. Близько