Візантійська фотографія
Шрифт:
3-я хвилина уроку
Христина Гундяк накриває брутального Міккі-Мауса підручником і нотує за вчителькою: «…За час перебування в Європі Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах…» — Гліб Олійник поступово завершує контур карикатури і задає ритм першій частині Симфонії — Allegro agitato (швидко, збуджено). — Тетяна Юрківна просувається вглиб аудиторії, і Ґольдман відривається від спостереження Золотаренка: вона зітхає і краєм ока читає в романі: «Як звати цю танцівницю?» — Юрій Зацький вперше від початку уроку повертається до Юлії Маркевич і спостерігає за її профілем, чорним на золотому тлі вікна. — Тетяна Юрківна помічає рух Зацького, передбачає подальший розвиток подій і приречено продовжує розповідати: «Сковорода не хотів і в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких у нього завжди була велика відраза…» — Гліб Олійник зосереджено малює ліву частину голови Лисого з відстовбурченим гоблінським вухом. Вікторія Тодоська робить помилку, пишучи «цирковників» замість «церковників». Світлана Гундяк бачить помилку Вікторії,
4-та хвилина уроку
Мітов слідкує за декольте Тетяни Юрківни, бачить смужку бюстгалтера і вдоволено пирхає: колір смужки — чорний. — Бічуноза далі чухається. — «Так провалилась ще одна спроба церк/цирк/овників піймати Сковороду в свої тенета, ізолювати його від трудящого українського люду». — «2.0141. Можливість перебувати в станах речей є формою предмету», — читає Балюта і намагається уявити дрібні, найдрібніші й зовсім атомарні факти буття, але нічого, окрім схеми атому водню із шкільного підручника фізики, йому уявити не вдається. — Спіраль екзистенційного розвитку першої темизахоплює позазнаковий простір свідомости Олега Горембйовича — він злісно штурхає свого сусіда Антіна Попадюка. В Антіна замість слова «ізолювати», завдяки штурханові, виходить «ізоблювати». — Маркевич дивиться у вікно: золоте листя, чорна ворона. — Дмитро Сич згадує, що не зробив домашнього завдання з біології, а вчитель Тарас Богданович обіцяв його спитати. — Олійник переходить до правої частини малюнка, опоряджуючи зображення мерзенного Лисого свинячою щетиною. Він шморгає від задоволення і зовсім перестає помічати вчительку. — Балюта продовжує спроби уявити атомарний факт, і на поверхню його роздумів чомусь
… а гори Такі не схожі на мої, — шукаю Твоє обличчя в юрбах перехожих. Здогадуюсь, що марно. Не знаходжу. Відсутня головна ознака раю.Співголова філософського товариства не може згадати, хто автор тексту, і помічає Юлію Маркевич, що дивиться у вікно: її очі, ніс, волосся, напівприховану досконалість вушок, засмагу шкіри — ніжнотоновану, немов спокусливий перламутр у глибинах океанської мушлі; Балюта раптом забуває про атомарні факти старого Вітґенштайна і про тезу 2.02: «Предмет простий». — Тема Помсти, що концентрує свою структурність навколо карикатури Лисого, збільшує потугу розгорнення: Олійник домальовує ворогові величезні роги. — Олена Паньків починає стиха схлипувати, сама не розуміючи причини раптових сліз. Вона дістає хустинку і рятує макіяж. — Тетяна Юрківна відчуває розгорнення екзистенційної спіралі як втрату контролю за класом
5-та хвилина уроку
і намагається врятувати ситуацію фронтальнимпитанням: «Хто розповість про історичну ситуацію в Україні часів Сковороди?» Юрій, Іван, Світлана та Христина Гундяки піднімають руки, і Тетяна Юрківна викликає Христину. — Гліб напружено вимальовує роги — апогей Теми Помсти триває. — «В часи життя Григорія Савича Сковороди…» — починає Христина. — «2.022. Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму», — ковзає поверхнею тексту Балюта, неспроможний відірвати свою фантазію від нав'язливого видіння оголеної Маркевич. Він робить зусилля, щоб відігнати цей образ на запасний шлях, у депо знаків нічних та присмеркових, і знову концентрує увагу на тезах Людвіґа Вітґенштайна. — «…і в 1764 році ліквідували гетьманський титул», — розповідає Христина Гундяк — «2.022», — з кожною «двійкою» в номері тези гаснуть в уяві Славомира Балюти чорні очі дев'ятикласниці. Він починає розуміти текст: «Певне…»
6-та хвилина уроку
Від шафи відривається велика, товста, дзвинчлива муха; Горембйович фіксує її появу і захоплено спостерігає синусоїду її лету. Минає декілька секунд, і муху чують усі. Христина замовкає, згадуючи якусь дату. — Олійник розмальовує роги Лисого червоним фломастером, і в збоченському відгалуженні спіралі Першої Теми Симфонії виникає привид гросмейстера тамплієрів Жака де Моле, який кричить із надр вогнища, волає до Неба: «Nekam, Adonai, Nekam» (Відплати, Господи, відплати!) — Зацький бачить, як напружується тканина на стегні Юлії, як розкривається — повільно та невідпорно — бічний розріз її спідниці. — Муха досягає вчительського столу і зависає над двотомником творів Сковороди. Золотаренко дмухає на муху (ураган понад гірським плато); спостерігаючи це, Галина тишком сміється; Фіра голосно пхикає; Тетяна Юрківна робить їй зауваження: «Есфірь!» Муза з форсажним хурчанням злітає до вікна. — Зацький обережно торкається руки Маркевич, та відводить руку на дві секунди пізніше, аніж він очікував. — Відчужений від спокусливих видінь, Балюта читає в «Логіко-філософському трактаті»: «2.0233. Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного — незалежно від їхніх зовнішніх властивостей — лише тим, що вони різні». — Тема Помсти в Симфонії Стану занепадає. Зображення рогатого Лисого вивершено. Олійник підписує свій твір поганим словом і тріумфально
оглядає обрії класу. — Муха б'ється у скло. — Тетяна Юрківна дякує Христині Гундяк за відповідь, ставить їй «п'ятірку» і продовжує лекцію: «Листи Сковороди останніх років життя сповнені глибоких філософських роздумів про щастя, про добро і зло, красу і потворність» — Екзистенційна спіраль першої Теми згортається у станову невизначеність. — Зацький кладе руку на стегно Маркевич, і в надсвідомому вищі сили буття дають дозвіл на розгорнення другої теми.7-ма хвилина уроку
У знаковому просторі назва нової теми спрощується до слова «кохання». Друга частина Симфонії Стану, підпорядкована цій темі, відбувається в темпі Andante (спокійно) і супроводжується символами підпілля та андерґраунду. Центр розгорнення спіралі визначається у відношенні глибинних станових цілісностей Юлії Маркевич та Юрія Зацького. — «3.141. Речення не є сумішшю слів, — читає Балюта, — як музична тема не є сумішшю звуків. 3.142. Сенс можуть виражати лише факти, а не група назв». — Геннадій Пузло потихеньку дістає з-під столу самвидавський рок-часопис. — Вчителька цитує Ковалевського: «Біля Харкова є місце, яке називають Гужвінське, що належало поміщикам Земборським, котрих любив Сковорода за добрість їх…» — Ґольдман нишком підглядає за Золотаренком, який уважно записує лекцію, і лише зрідка відволікається, щоб подивитись на муху. — Тодоська робить помилку в прізвищі «Земборські» і пише «Зомборські». Світлана Гундяк зауважує це і згадує фільм про зомбі. «Зомбі, зомбі, зомбі», — пошепки наспівує вона, обертається і наштовхується на дикуватий погляд Вікторії.
8-ма хвилина уроку
Рука Зацького все ще вивчає структуру тканини Юліної спідниці. — Дмитро Сич витягує з торби підручник з біології і чує шепіт сусіда: «Та не буде він перевіряти домашки. З бе-класу казали, що Тарас Богданович водив їх на екскурсію в парк та навколо озера». — Вивчення структури тканини триває: наявна на Маркевич спідниця зроблена з трикотину (25% вовни, 75% полікапролактаму (— NH — (СН 2) 5— CO — In), хоча в можливих паралельних станових визначеностях Другої Теми присутні також міні-спідниці з плащівки, чистої вовни, капрону, нейлону, крепдешину тощо. Ворс трикотину, ніжний на дотик, зігрітий теплом стегна, тягнеться за вологою долонею Зацького. — Ґольдман читає в романі: «Дівчина закриває у живоплоті хвіртку, на котрій відразу спалахує напис: „Не турбувати!“»
9-та хвилина уроку
Розгублена безперервним штурмом вікна, муха сідає на підвіконня. — «Переборюючи втому і хворобу, — розповідає Тетяна Юрківна, — Сковорода прибув у село Іванівку.Тут він 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях. Запишіть дату, вона є на дошці». — Іван Гундяк на прізвисько Бічуноза перестає чухати носа і записує дату. Мітов штовхає його стілець. Бічуноза не обертається. Він виводить число «1794» і згадує, що Галина Соболь живе в дев'яносто четвертій квартирі. Йому знову свербить ніс. — «Запишіть, будь ласка, — продовжує вчителька, — славетний напис, який Григорій Савович заповів викарбувати над місцем свого останнього спочинку:
„Світ ловив мене, але не спіймав“». — «3.262. Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їх застосуванні», — смакує Балюта карбовану тезу Вітґенштайна: «Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування». — Зацький знімає руку зі стегна Маркевич. Та повертається до нього і шепоче: «Стомився?» — Тодоська замість «спіймав» пише «споймал». Світлана Гундяк штовхає її лікоть: «У тебе помилка!» — У Попадюка перестає писати ручка і він розгвинчує її корпус. Шість обертів. Ампула порожня, як лоно пустелі Аравійської. — Уляна Тарасівна відмічає в записнику: «Біографія Сковороди — десять хвилин».
10-та хвилина уроку
Розгорнення теми Кохання отримує додатковий імпульс: Маркевич розстібає верхній ґудзик шкільної уніформи. Зацький намагається не дивитись у її бік. Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та розщеплений ґудзик у Юлії. В просторі обумовлених координат стану Галини колір згаданого обличчя розпадається на п'ять відтінків: аонь, май, шангао, юаро-бінь, бінь-го (згідно з класифікацією, визнаною китайським імператорським двором в епоху імператриці у (684—705 pp.). (Колір вух Зацького поступ змінюється від частково-локального Каро-бінь до повного бінь-го. Юлія Маркевич торкається середнім пальцем лівої руки другого ґудзика). — Ґольдман знову спостерігає за Золотаренком і згадує, що забула вдома зошит з біології. — Пузло відкриває рок-часопис на сімдесят дев'ятій сторінці, де вміщено інтерв'ю Єгора Лєтова і текст його пісні «Місячний лилик». Пузло починає переписувати текст «Місячного лилика» у свій записник. Роблячи це, він гризе ніготь великого пальця лівої руки.
11-та хвилина уроку
«З.32. Знак є частиною символу, який можна сприйняти чуттєво». — Маркевич бере другий ґудзик двома пальцями. Тетяна Юрківна не витримує і повертається до неї: «Тобі парко, Юліє?». Їхні погляди на мить зустрічаються. У великих чорних очах Маркевич мавпує Безодню безмежний, нерухливий, впевнений у високій якості мавпування, спокій: «Так, Тетяно Юрківно, дуже парко». Зацький вдає, що пише в зошит. Галина Соболь усміхається. — «А тепер, — каже вчителька, — Діанка прочитає нам вірша Максима Рильського, присвяченого Григорію Савовичу Сковороді». Діана Гундяк іде до дошки. Золотаренко помічає масну пляму на її спідниці. — Пузло зустрічає в тексті Лєтова нецензурне слово і вагається, чи записувати його, чи поставити три крапки.