Візантійська фотографія
Шрифт:
12-та хвилина уроку
«Благословенні ви, сліди, — читає вірша Діана, — Не змиті вічності дощами…» Горембйович підглядає за Балютою і намагається прочитати назву книги, що читає співголова Філософського товариства. «Що він читає?» — питає Олег Антіна Попадюка. «Про Еманюель», — повідає той. — Маркевич тулиться до Зацького і питає його: «Хочеш, я розстібну всі ґудзики?» Зацький мовчить. Тетяна Юрківна дивиться на Юлію гранично можливим для вчительки поглядом. Так втомлений шляхами клоун мандрівного цирку дивиться на дресировану мавпочку, котра псує йому антре раптовою втечею з арени. — «Використовується сучасна література. Актуалізація теми», — нотує завуч і додає: «Вірш…» — перекреслює слово «вірш» і пише: « поезіяМ. Рильського». — «Головне у відкритому уроці — відкритість», — вирішує Балюта, і на зовнішньому обрії Симфонії виникає поблажливо-благословенний фантом Карла Ясперса. Славомирові кортить ще раз подивитись у бік Маркевич, але він визнає таке бажання «комплексом Лоліти», стримує себе і замикає над своїми бажаннями стулки Ясперсової категорії Geh"ause [14] — Галина Соболь виймає із зошита-чернетки клаптик паперу і пише на ньому: «Будеш далі чіплятися до Юрка, сучко, отримаєш в морду». Вона віддає записку Стьобецькій: «Передай Маркевичці».
14
Geh"ause (нім.)—
13-та хвилина уроку
Стьобецька чекає — вчителька нахиляється над класним журналом, ставлячи «п'ятірку» за відповідь Діані Гундяк. Галина Гундяк витягує з-під підручника чотирикутне дзеркальце. — «Ось ми познайомилися з біографією Григорія Савовича Сковороди, — говорить Тетяна Юрківна, — а тепер нам потрібно зрозуміти його філософську теорію. Ось на дошці…» Вчителька бере указку і обертається до дошки. Стьобецька кидає записку Соболь на стіл, де сидять Маркевич і Зацький. — Пузло дописує «Місячного лилика». Його сусід Олійник витягує з ранця іграшку «робот-трансформер» і запитує в Пузла: «Як буде по нашому „трасформер?“» «Якщо російською — „обманоїд“, то українською буде „облудоїд“», — відповідає Пузло. — «…Ось ви бачите на дошці схему», — Тетяна Юрківна робить указкою обертовий жест, подібний до фехтувальної вправи часів Людовика Тринадцятого. — «На схемі репрезентовано світогляд Сковороди». Намальована на дошці схема складається з трьох кіл, з'єднаних між собою подвійними стрілками. У лівому колі написано: «мікрокосм людини», в правому: «макрокосм, або Природа», у центральному: «світ біблійних символів». «Перш, ніж я поясню вам зміст схеми, — каже вчителька, — перемалюйте її в зошити». — Наявний простір наповнює дріботливе грюкання писемних пристроїв.
14-та хвилина уроку
Зацький піднімає руку: «Тетяно Юрківно, можна вийти?». Вчителька киває головою на знак дозволу. Зацький проминає двері класу, виходячи з внутрішнього простору симфонічної орхестри; з цього моменту Тема Кохання в Симфонії Стану починає занепадати. — Учні й завуч перемальовують схему в свої зошити. В трактаті Вітґенштайна Балюта натрапляє на тезу: «У реченні „Цей старий уже дуже старий“, де друге слово є іменником, а останнє прикметником, ці слова мають не просто різне значення, а є різними символами».
15-та хвилина уроку
Ґольдман перемальовує схему швидше за інших і починає прикрашати її: ліве та праве кола вона зафарбовує червоним олівцем, а центральне — жовтим. — Олійник грається облудоїдом. — Соболь повертається, щоб віддати Стьобецькій циркуль, і Маркевич показує їй язика. — Тетяна Юрківна починає пояснення схеми: «Філософські роздуми привели Сковороду до створення теорії трьох світів: світу людини, світу природи і світу символів, котрий він, під впливом релігійного ідеалізму, ототожнював із Біблією». — «Які бздури!» — поціновує Балюта коментар вчительки. — В Симфонії Стану закінчується пауза і поступово розгортається Третя Тема — Тема ієрархії. Центр розгортання її екзистенційної спіралі зароджується в сукупному віддзеркаленні схеми «трьох світів» на знакових оболонках свідомостей суб'єктів Симфонії. — «Сковорода, — продовжує вчителька, — ототожнював поняття „природа“ і „Бог“, вважаючи, що цінність мікрокосму, тобто людини, не упосліджується цінністю макрокосму…» — Балюта кидає слухати лекцію і повертається до тез Вітґенштайна: «Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки». — Дмитро Сич нарешті розташовує підручник з біології та зошит у таких позиціях, що може відчувати себе в безпеці поза зонами обсервації вчительки та завуча; він починає робити домашнє завдання, перемальовуючи з підручника схему поділу подвійної спіралі ДНК. Сич накреслює подумки план роботи: спочатку він передбачає намалювати спіраль простим олівцем, а потім розмалювати її кольоровими фломастерами, котрі можна позичити або у Світлани Гундяк, або в Зацького, якщо той швидко повернеться. Вже накреслюючи перший виток спіралі, Сич вирішує, що чекати Зацького є марною справою. Він уявляє майбутній шедевр, від якого Тарас Богданович буде в захваті: синю, червону, зелену і жовту схему ДНК. — Мітова, який бачить приготування Сича, охоплює дивний і незрозумілий для нього неспокій. Він оглядає клас, бачить як муха стартує з підвіконня, як чухається Бічуноза — все нібито спокійно — але дивне відчуття негаразду не полишає його.
16-та хвилина уроку
Тодоська замість «мікрокосм» пише «мокрокосм». — Сич накреслює другий виток спіралі. Знак спіральної структури поволі з'єднується у надсвідомому з Темою Ієрархії і обумовлює геометрію її розгорнення. — Тетяна Юрківна говорить: «Запишіть філософський висновок Сковороди…» — Сич малює подвоєння спіралі. Порівнюючи свій ескіз зі схемою в підручнику, він бачить, що добре воно. Від надлишку творчих емоцій він штовхає стілець, на якому сидить Світлана Гундяк. Та обертається. «Дай тонкі фломастери», — просить Дмитро. «Не дам», — відповідає Світлана. — Муха, повиваючи свій волохатий тулуб грізним хурчанням, атакує зачіску Тетяни Гундяк. — «4.014. Грамофонний запис, музична думка, партитура, звукові хвилі — все це перебуває в тому взаємному внутрішньому відображальному зв'язку, що існує між мовою і світом». — Сич розташовує на лініях обрису спіралі літери А, Т, Ц, Ґ. Під малюнком він робить глосу «А — аденін, Т — тимін, Ц — цитозин, Ґ — ґуанін». Літери обліплюють спіраль ДНК фіолетовими мухами. Причинно-незумовлене занепокоєння Мітова зростає. — Шістнадцять з двадцяти двох присутніх у класі учнів записують за вчителькою: «Щоб пізнати світ та його закони, говорив Сковорода, слід заглибитись у своє внутрішнє життя, „пізнати себе“». — Екзистенційна напруга Симфонії концентрується на підсвідомості Мітова, просотується в надра не знакової спадкової пам'яти і витягує з глибин його родоводу далекого предка на ім'я Ишбай-Гуам-бег. Це ім'я розгортається у знак якраз у момент символічного резонансу — Сич записує в зошит назву пуринової основи: ґуанін. Спіральна структура надсвідомого, немов вампір Безодні, накидається на знайдене ім'я і реставрує своїм кодом прадавній родовід Павла Андрійовича Мітова, українця за паспортом, 1980 року народження.
17-та хвилина уроку
Із герменевтичного Вирію виринає батько Ишбай-Гуан-бега емір Согдіани Алп-Тимин, потім батько Алп-Тимина — тюркський розбійник Кюль Ган і батько розбійника Толіс-шад із роду засновника Західнотюркського Каганату Істемі-хана, і, вже на межі спроможности спіральної структури, з'являються оповиті присмерковою смужкою мороку тіні легендарних володарів Азії — Істемі та Бумина. Мітов відчуває розгорнення і заглиблення, як раптову нудоту, що огортає Його свідомість сірими простирадлами відрази та відчуження. Немов у сні, він бачить привиди коней і воїв, бачить, як вовк валить на степовий ґрунт вівцю, здригається від хвилі паруючої світлої крови, і чує між стукотом копит верескливий зойк: «Бурі!», і не знає, що в мові Толіса та Кюль Гана цим словом називали саме вовка. Він хоче попросити дозволу вийти з класу, але раптом згадує, що Зацький ще не повернувся, а до його повернення Тетяна Юрківна нікого з класу не випустить. Його нудота на якусь мить трансформується в ненависть до відкритости уроку, до всієї відкритости як такої, до
повільного Зацького і до його сусідки, а потім минає. — Світлана Гундяк виправляє Вікторії Тодоській чергову помилку і вирішує дати Сичеві фломастери: «Щоб не плакався потім». — Балюта відривається від «Логіко-філософського трактату», щоб усе-таки подивитися на Маркевич. — Після невеликої паузи Бічуноза знову починає чухати ніс. — Муха зависає над головою Фіри Ґольдман, котра намагається не звертати на комаху уваги.18-та хвилина уроку
В клас повертається Зацький. — «Філософським висновком, — говорить Тетяна Юрківна, — завершується Сковороди „Ворона і Чиж“: древо от плодов познавається». — Створена під час заглиблення у родовід Мітова агресивна надсвідома структура реагує на образ «древа», що виникає у свідомості учнів при записуванні афоризму. Знак дерева всмоктується спіральною визначеністю Теми Ієрархії і перетворюється на містичну будову Arbor mundi (Світового Дерева). Структурно воно нестабільне, кожної миті набуває нової форми: Дерево Сфірот, Ігґдрасиль, дерево шаманів, Едемське Дерево пізнання тощо. — Золотаренко раптом згадує, що забув полити фікус у вітальні. — Олійник ховає облудоїд і дивиться на дерево за вікном: золоте, чорне, червоне. — Сич домальовує гілки ДНК, вкриті літерами АТГЦ і починає з'єднувати їх рисочками валентності.
19-та хвилина уроку
Arbor mundi в Темі ієрархи вичерпує запас стабільности і вироджується у надсвідомий кущ. З куща-залишку виходить привид Гросмейстера і нагороджує містичними ступенями Шотландського Обряду суб'єктів Симфонії Стану. Всі учні 9-А класу на прізвище Гундяк (окрім Бічунози) отримують перший градус посвяти і містичний ступінь Учня; Іван Гундяк-Бічуноза за наполегливе чухання носа отримує другий градус і ступінь Підмайстра; Віталій Золотаренко за спроби боротьби з мухою отримує третій градус і ступінь Майстра; четвертий градус і ступінь Таємного Майстра отримує завуч Уляна Тарасівна за впевненість у перемозі добра над злом; п'ятий градус та ступінь Досконалого Майстра отримує Вікторія Тодоська те, що спромоглась написати слово «поет» без жодної помилки; восьмий градус і ступінь Охоронця Будівель римує Галина Соболь за стійку відразу до Маркевич; сама Юлія Маркевич за досконалу зовнішність отримує одинадцятий градус та ступінь Прекрасного лицаря-обранця; дванадцятий градус і ступінь Великого Майстра-архітектора отримує Гліб Олійник за неперевершену гру з облудоїдом; тринадцятий градус та ступінь Королівської Арки отримує Тетяна Юрківна, як еквівалент другої вчительської категорії; чотирнадцятий градус і ступінь Великого Обранця отримує муха за щирість літання; п'ятнадцятий градус та ступінь Лицаря Сходу отримує Павло Мітов за шляхетне походження; сімнадцятий градус (Лицар Сходу і Заходу) отримує Юрій Зацький за своєчасний вихід з класу; вісімнадцятий градус та ступінь Розенкрейцера отримує Геннадій Пузло за український переклад слова «трансформер»; Стьобецька, Паньків і Синило не отримують нічого, а Славомир Балюта та Есфір Ґольдман за читання сторонніх книжок підносяться Ґросмейстером до 30-го градусу із титулами Лицарів Кадош. Після нагородження кущ загоряється, і Ґросмейстер щезає в трикутному полум'ї.
20-та хвилина уроку
«Тепер, — каже Тетяна Юрківна, — ми розберемо літературний доробок Сковороди». — У Симфонії Стану вмирає агресивна структура, пов'язана із третьою темою. Перед загибеллю вона ще намагається зачепитись за малюнок Сича, але Дмитро помиляється, з'єднуючи ґуанін із цитозином двовалентною рискою. Ушкоджена помилкою залишкова структура щезає з теренів Сущого без уможливлення інкарнацій. Із вичерпанням Теми ієрархії у Симфонії Стану западає двохвилинна пауза безструктурности.
21-ша хвилина уроку
Під час паузи Балюта тішиться тезою 4.114: «Філософія має визначати межі мислимого, а тим самим і немислимого».
22-га хвилина уроку
«Тридцять віршів Сковороди, — продовжує лекцію вчителька, — створених ним між 1753 та 1785 роками, склали рукописний збірник „Сад Божественних пєснєй“. Ці різноманітні за змістом…» — У Симфонії Стану зароджується четверта тема — Тема Літератури. Її розгорнення відбувається в темпі Staccato (уривчасто); форма її структуроутворюючого каналу в надсвідомому — веселкова барвиста арка з переважанням червоного та синього кольорів. На початку Теми її екзистенційна наруга концентрується у викладацькому методі Тетяни Юрківни, носія ступеня Королівської Арки. — «Ми зупинимось на славетній Пісні Десятій», — каже вчителька. — «Ось її початок: „Всякому городу нрав і права…“» — У надсвідомому ефірі ця цитата породжує два віддзеркалення міста С., яким вищі сили буття знаходять назви «Модернополь» та «Постмодернополь»: міста та їхні назви утверджуються на вершині Симфонічної Арки. Модернополь та Постмодернополь багато в чому подібні одне до одного. В обох містах головна вулиця називається Вулицею Зумовлених координат, і побудовані ці вулиці у вигляді алей Сфінксів. У Модернополісі сфінкси стоять обличчями один до одного, і на їхніх лев'ячих грудях викарбувана цитата зі Сковороди: «Нині єгипетськая Ісис (Ізида) іменем, і єстеством єсть то же, что Павловскій Іісус». У Постмодернополі сфінкси стоять один до одного хвостами-кодами, і на хвостах вирізьблено: «Невідомому Богу»; на одному зі сфінксів Постмодернополя сидить напівгола слизотлива кодомовна істота Концептотерія і віщує про прийдешню універсальну світову мистецьку мову, плаче, пищить і б'є кажанячими крильцями сфінкса, котрий зашкарубло-традиційно не розуміє концептуалізму; паралельно з головною вулицею в Модернополі прокладено дорогу Спрощень, а в Постмодернополі — Бульвар Класифікацій. Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі — «Дня злучення Сфінксів»; ритуали похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)… — «Всякому голову мутіт свой дур», — читає вчителька Десяту Пісню.
23-тя хвилина уроку
В Модернополі починають ритуал Прорубування Вікон. Черговий жрець міста, кавалер ордену «Місячного лилика», урочисто зацитовує притчу Г. С. Сковороди про двох старих, що збудували собі хату без вікон та намагалися тягати до її мороку світло у лантухах. Молодші жерці при цьому зображують наповнювання світлом лантухів, зшитих із червлених та чорних квадратів невідомої тканини. Іноді чути коментуючий вереск концептотерії. Та ось плин розповіді чергового жерця досягає того філософічного моменту, коли старі зустрічають мандрівного просвітлення, що пояснює цим дурням природу світла й наполегливо радить зробити в хаті хоча б одне вікно. У цей момент населення Модернополя витягає з кишень, піхов, торб, футлярів звичайних та оздоблених орнаментом сокири, свердла, долота, зубила, методологічні засади і починає роботи отвори в тих сущих речах свого міста, які збереглись від минулих свят. Сфінкс з обличчям портретоносця проголошує: «Достойно! Достойно!». На святі присутній ірландський шпигун Ші О'Хін, котрий не розуміє місцевої говірки і здатний перекладати лише суфікси проголошуваних слів. У шпигунському нотатнику він фіксує: «Ідея прогресу, а не абсурдности, є атмосферою існування Модернополя». — Балюта читає: «4.121. Мова не може віддавати того, що віддзеркалюється в ній». — У простір святкового Модернополя раптом потрапляє муха (та сама, піднесена в ступінь Великого Обранця). Мешканці міста відразу помічають недосконалість цього створіння — в мусі немає отворів. Вони ловлять муху і вдосконалюють її. — Іван Гундяк бачить, як муха зависає в повітрі над його столом, падає лапами догори і здихає. В цей момент Тетяна Юрківна з декламаційним натхненням колишньої комсомольської активістки проголошує останній рядок Пісні Одинадцятої: «Бездна бездну удовліт вдруг».