Вигнання в рай

– Та год вам вибачатися, Горпино Степанвно. чого це ви раптом почали розмовляти з мною на "ви"? Ви ж бо почали розмову з мною на "ти", а потм чомусь перейшли на "ви". Взагал то, зазвичай, все вдбуваться навпаки - спочатку, познайомившись, люди звертаються один до одного на "ви", а вже потм, з часом, переходять на "ти". А оскльки ви з самого початку нашо розмови почали звертатися до мене на "ти", як належить звертатися людин вашого вку до людини мого вку, то я не бачу някого сенсу в тому, щоб ви зараз почали...

– Добре, добре, згодна, - бабуся лагдно поклала на знак згоди свою руку на руку Сергя.
– Молодий, та розумний. То коли вже так вийшло, то ти зараз трохи зачекай тут на мене. Я зараз швиденько тут коло церкви приберу, я ж бо тут коло церкви щось на зразок наглядача - приберу тут завжди, отцев Михайлу при нагод допоможу, та й за охоронця я тут, бо й живу ж я тут таки, ось моя й хата, - показала вона на невелику хатинку, що стояла неподалк вд церкви.

– Ранше моя хата була останньою на нашй вулиц, а тепер остання на нашй вулиц церква, а моя хата передостання, так що я тепер ще й, так би мовити, охоронець нашого храму. Хоча тако старо баби навряд чи злод перелякаються, та мен дали, про всяк випадок, ось що, - бабця витягла з кишен старенький мобльний телефон.
– Так то я не дуже розбираюсь, що воно в цй технц до чого, а, втм, знаю, що, коли тльки натисну на кнопку "три", то мен завжди вдповда отець Михайло. А сплю я вноч абияк, стареч немоч, турботи та спогади перевертають мене з боку на бк цлими ночами, так що й непоганий з мене нчний сторож, а як, не дай Бог, яка пригода трапиться, то я вдразу натисну на "три", - показала вона вказвним пальцем на телефон, - повдомлю вдразу отця Михайла, а вн вже дал все влашту. Ось так ось воно. А зараз я швиденько тут бля церкви приберу, попдмтаю, а потм пдемо до мене, я тебе з дороги нагодую, вдпочинеш...

– Добре, добре, - кинув Сергй навздогн бабус, яка швиденько подрботла до церкви, розхитуючи на ходу, мов старенька качечка, сво худеньке сухе тло й розвюючи на втр сиве до близни волосся, що вибивалося з-пд бло хустки: "Наче кульбабка, - подумалося Сергв.
– для чого ти оце влаштував тут цю, наче з дешево оперетки, сцену - велика людина з Кива, як будете зустрчати, - доркнув вн соб подумки.
– Для кого ти оце розграв цю комчну п"су одного актора - для одного глядача, для ц невинно, навно бабц? справд, прямо таки Штепсель Тарапунька, а не художник, який збрався розписувати храм Божий... Прости мен, Господи, цей невинний жарт."

– А може вам допомогти?
– крикнув Сергй, коли побачив, як баба Горпина, дставши з вдмкнуто нею пдсобки нехитре причандалля для прибирання, почала пдмтати красиво викладений тротуарною плиткою при-церковний майданчик, до якого вела, викладена такою ж красивою плиткою доржка вд самого центру села. Н церква, н майданчик не були огороджен, навпаки, навколо церкви, пд деревами, що росли поряд, стояли красив лави, на яких завжди всякий мг би посидти й вдпочити, милуючись храмом думаючи про Бога. хоча смтити бля святого мсця навряд чи хто наважився б, та все ж ознаки щоденно присутност тут людей були помтн, й баба Горпина щодня знову й знову приводила тут все до ладу: "наводила красу Божу", - як вона сама говорила.

– Нащо ж ти мен ще допомагати будеш, - говорила Горпина Степанвна до Сергя, одночасно пдмтаючи навколо церкви, - я сама ж бо допомагаю Господу, це для мене не тяжка робота, а велика радсть щастя, за це Господь, може, й да мен вку й здоров"я. А ти, допоможу, допоможу...

2.

– Ось мо хороми, - обвела поглядом баба Горпина сво обйстя, коли, закнчивши прибирання церкви, пдвела Сергя до сво хати, обнесено шиферною загородою.
– Та заходь, не бйся, - махнула вона рукою на маленького цуцика, який вискочив через вдчинену бабцею хвртку кинувся з гавкотом до Сергя, вд чого той мимовльно сахнувся, - Кузько у мене добрий песик, вн нкого не куса, вн у нас тльки гавка, чи не так, Кузько?
– Кузько у вдповдь перестав гавкати закивав хвостиком.

– Кузько, Кузько, гарний песик,- Сергй нахилився погладив руд кучер песика, що пдбг зацкавлено обнюхував незнайомця, киваючи хвостом.

– Собаки вдразу гарну людину чують, - задоволено промовила Горпина Степанвна.
– А Кузько мен ще й церкву охороняти допомага, вн, як я, для грабжникв не надто страшний, але голосочок у нього нвроку, як ти сам Сергю, щойно переконався. Кузько як загавка, так на все село чути.

– Так, так, голосочок у ц малеч нчого соб, - погодився Сергй погладжуючи песика, - я , щойно тльки почув його гавкт у двор, як ми пдйшли, а хвртка була ще зачинена, то подумав, що ви, Горпино Степанвно, тримате у себе для безпеки якогось солдного собацюгу, а тод дивлюся, вибга з двору ця дрбнота.

– От , от, так вс думають, коли ще не бачили Кузька, а тльки чули його голосочок. Так, звичайно, подумають злод, якщо, не дай Боже, вони з"являться бля церкви вноч. Це мене, мабуть, Бог нагородив таким песиком - сть небагато, а гавка як здоровенна собацюга, - посмхнулася бабця, дивлячись на свого улюбленця.

Обйстя у баби Горпини було, хоч не надто вже розбудоване, але охайне й доладне: сарай на деклька вддлень, де рохкала льоха й цокотли кури, льох, невелика, але показна хатина, обкладена цеглою. Подвр"я було чисто виметене, мж будвлями були прокладен доржки з бетонних плит. Дал за хатою виднвся добре доглянутий город.

– А у вас , Горпино Степанвно, обйстя нчого соб, охайненьке, - сказав Сергй, озираючись навколо посеред подвр"я.
– Та й хатинка нчого, хоч невелика, зате доладна.

– Це все чоловк мй покйний, Йосип Миколайович, царство йому небесне, - перехрестилася Горпина Степанвна, - зовсм недавно його поховала, хай йому земля пухом. Добрий був господар, все це своми руками зробив. Все сам. Хоч як тяжко нам спершу було. Все пережили обйстя налагодили дтей в люди вивели, - вона витерла кнчиком хустки набглу на оч сльозу.

– Щиро спвчуваю вам, Горпино Степанвно, - лагдно промовив Сергй.
– як же ви оце тепер сам справлятеся з усм оцим господарством? подвр"я у вас прибране, льоху, бачу, вигодовуте, кури у вас цокотять, город видно, що доглянутий, та ще, як не помиляюсь, город ще ж до того й немаленький.

– Та кажу ж, що Господь поки що да мен здоров"ячко за церквою доглянути, з господарством упоратися. Це, мабуть, мй Йосип Миколайович покйний там на неб за мене турбуться, та Господа просить, щоб я сво останн дн не провела в злиднях та хворобах, а провела залишок свого життя в радсних клопотах, та так спокйно й полишила цей свт у визначений мен час, та й пшла вже навки до свого рдного Йосипа Миколайовича туди, де нас вже нхто й нколи не розлучить, - бабуся доврливо поглянула вгору.
– А ще ж, - похопилася вона, - у мене й дти, онуки й правнуки . Розлетлися з рдного гнздечка хто куди: в Кив , в нших мстах. Задля них оце ж тримаю господарство, сам же знаш, як воно зараз у мстах живеться, не всм вдалося так вже добре влаштуватися в тепершньому житт. Так що я ще й дтям та внукам допомагаю. вони ж таки й приздять до мене та допомагають мен поратися з господарством. А дтей же в мене дев"ятеро! А внукв та правнукв!..
– аж сплеснула вона радсно в долон.
– Та що це я, все про себе , та про себе? Зовсм, дурна баба, забула про тебе! Ти ж щойно з дороги, голодний втомлений, а я все про сво клопоти. То ходмо ж мерщй до хати, поси, вдпочинеш. Ходмо ж мерщй, ходмо, - клопоталася вона, вдчиняючи двер, - Ходмо, ходмо...

Сергй покрно взяв сво валзи пшов услд за бабцею до хати, супроводжуваний до порогу радсним Кузьком.

– Ось так я живу, - промовила Горпина Степанвна, коли вони з Сергм, проминувши сни, зайшли до господи, яка подлялася на три кмнати.
– Оце, так би мовити, моя головна кмната, тут я проводжу найбльше часу, - обвела вона поглядом кмнату, в якй вони з гостем зараз стояли, - це мй передпокй, кухня моя, - вона пдйшла до газово плитки лагдно, неначе якесь живе створння, погладила .
– А це ось, як бачиш, газ нам нещодавно пдвели. Теж, до реч, заслуга отця Михайла. Так що ми тепер з благами, включив соб взимку газ - тепло, не треба н дрова пиляти та рубати, н вуглля тягати та пересвати, та й на газовй плитц тепер сти варити набагато дешевше, анж ранше, коли ми купували до не газов балони, - вона знову з вдячнстю поглянула на свою газову плитку, неначе це була найкраща подруга.
– А оце ось спальна кмната, - показала вона на прочинен в ншу кмнату двер, - отут ми з мом Йосипом Миколайовичем жили, а тепер тут я сама проводжу сво одинок ноч, - сумовито подивилася Горпина Степанвна на прочинен двер.
– А оце, - вдкинувши свй миттвий сум, вже жвавше показала вона на нш прочинен двер в другу кмнату, - це моя, так би мовити, зала. Проходь, проходь, - запросила вона Сергя до зали, - тут у мене телевзор ...

Вони зайшли в досить простору кмнату гарно освтлену трьома вкнами непогано вмебльовану: там був диван, комод, дв шафи, крсло, деклька стльцв на пдставц стояв телевзор, щоправда, старенький, але кольоровий, на пдлоз лежав килим, теж не вельми новий, зважаючи на потертсть.

– Оце моя зала, - гордовито обвела поглядом кмнату бабуся.
– Оце й диван тут , можеш тут поки що вдпочити. Та ти не соромся, як кажуть, будь як вдома, - звернулася вона до Сергя, побачивши, що той дещо знчено зреагував на пропозицю.
– Давай, розташовуйся тут, не переймайся. Ось диван, сдай, лягай, будь ласка, вдпочивай, а я тоб телевзор увмкну, - вона увмкнула телевзор.
– Ось тут зараз якраз концерт де, по цьому каналу часто гарн концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на нших каналах...