Вигнання в рай

Вона повльно сла бля свого батька, покрливо схиливши голову на його плече.

– То як там правильно, - обйнявши доню й побожно поцлувавши в русяву голову, з лукавим усмхом спитав Михайло Архипович, - художник, чи маляр? Маляр-бакаляр, - зовсм уже весело додав вн.

– А й так, так правильно, але все ж маляр - бльш питомо для нашо мови, - глянула вона на батька з-пд лоба й перевела погляд на Сергя, наче передаючи йому слово.

– Звичайно, - з радстю погодився Сергй, - маляр, баня, свтлина - це бльш наш рдн слова, нж художник, купол, фотографя, але й нтернацоналзмами не варто нехтувати, для всього, як кажуть, мсце й час. Бльш важливо, з якою майстернстю ти написав картину чи зробив фото, як би ти при цьому не називався.

Розмова небавом захопила х, розширюючи сво русло, розпросторюючи течю роздумв. Сергй зрозумв, що величезна купа книг в осел отця Михайла - це не просто велика кльксть, це кльксть, що згдно з канонами далектики перейшла в яксть. Здавалося, не було тако галуз гумантарних знань, в якй Михайло Архипович не був би обзнаний. Та й Оксана не пасла заднх - спокйно й переконливо вона могла висловити свою думку, зовсм не поверхову, на яку завгодно тему, яка, здавалось би, й зовсм не мала някого стосунку до релг. Менше за все цей священик та його донька були схож на вузьколобих клерикалв, що фанатично прославляють якусь одну дею, проклинаючи все нше. Вони щиро були вдкрит для обговорення яких завгодно питань, готов були доврливо й спвчутливо вислухати яку завгодно, навть ворожу думку, бльше того, йшлося на те, що якраз ворожу думку, вони й готов були вислухати з найбльшою любов"ю й спвчуттям, щоб глибше зрозумти й переконати в хибност. Мабуть, це й була та сама любов, яку проповдував сус Христос, та сама любов, яка - Бог, подумалося Сергв. коли вн бачив отак батька з донькою поряд, коли голвка лежала на батьковому плеч, Сергй все бльше й бльше переконувався в тому, наскльки вони таки схож - батько й донька, адже на перший погляд, не зважаючи на деяк поверхов спльн риси, вони все ж досить таки вдрзнялись: батько - з видовженим обличчям, якому ще бльшо продовгуватост надавало довге русе волосся й пдстрижена бордка з вдчутними вкрапленнями сивини; з тонкими рисами, як наче спрозорювали обличчя, створюючи враження, що це обличчя належить людин, дух яко перемг плоть, так що плоть ставала вже обтяжливою для цього духу; донька - з бльш округлим, хоча теж дещо видовженим обличчям, але риси якого, будучи теж досить правильними й тонкими, все ж свдчили про деальну гармоню духу й тла, як доповнюючи одне одного, буяли довершеною досконалстю. Але коли вони отак сидли поруч, схилившись одне до одного, вислуховували чуж думки, висловлювали сво, вони взагал здавались одним цлим - лагдна доброзичливсть, неупередженсть н до чого й н до кого, щире спвчуття, що звучали в кожному слов, так що навть хн голоси, хоча й були один двочим, а нший чоловчим, здавалися схожими, головне - оч, ц чист, ясн, глибок оч, що випромнювали всепереможну силу х внутршнього свтла, оч, котрими, як Сергв нод здавалося, на нього дивився сам сус Христос, так що Сергв, як конописцю, видалася заманливою думка, запам"ятати ц обличчя для прикладу при написанн ликв святих, хоча, можливо, така думка й межувала з деяким святотатством.

Неочкуваною була й поведнка Горпини Степанвни - взагал не вдзначаючись, як Сергй устиг помтити, мовчазнстю, пд час гостини в отця Михайла, вона майже не проронила жодного слова, вона мовчки сидла, поглинаючи блаженним, захопленим поглядом свох незрвнянних улюблених панотця його доньку, вона всм свом ством всотувала кожне хн слово, можливо, нод й не розумючи його смислу, але свято врячи в дино можливу правильнсть слв, як виходили з цих уст.

Допивши чай, Сергй пдввся й пдйшов до книжно шафи. Оглядаючи корнц фолантв, вн ще раз переконався в рзнобчност й широт панотцевих зацкавлень. Особливо ж його вразила широта тих флософських набуткв людства, якими цкавився Михайло Архипович: античн мудрец, середньовчна апологетика й патристика, хоча авторами й були не лише православн, але й католики, та, врешт, й матералсти вкуп з марксистами - все це ще якось можна було зрозумти, але - Нцше? А тим бльше - Фрейд?!. Це якось зовсм уже не вкладалося в голов, не трималося купи.

– Вибачте, отче, - не змг утриматися вд питання Сергй, - мен просто дуже цкаво, якщо це вас, звсна рч, не образить, чому - Нцше? Чому - Фрейд? Невже це справд вас цкавить? Чим?

– Так, так, звсна рч, - з розумючою посмшкою похитав головою Михайло Архипович, - чому б це мало мене ображати, мен нчого приховувати, та й цкавить це не лише вас, як ви можете здогадатись, це зацкавлювало й декого з пархального управлння. Та нчого крамольного тут нема й близько. Щоб простше й дохдливше пояснити, я можу сказати, що для того щоб воювати успшно, ворога треба знати дуже добре. Та це так, образно. Бо насправд вйна - це не ремесло священика, та й ворогом я нкого не вважаю, просто заблудл душ, для того, щоб х вивести з стану заблудження, чи блуду, треба дуже добре знати т потамн, темн стежки-доржки дрмучо людсько природи, якими якраз можна заблукати в т непрохдн хащ грха, де навть невеликий проблиск благодатного божественного свтла видаться вже чимось неймоврним, поза природним, зайвим. От ви говорите, Нцше, а що Нцше? Нцше сам себе покарав свою гординею, так жахливо завершивши свй земний шлях, загнавши себе в безвихдь свою нерозкаянстю, але його приклад на жаль нкого й нчому не навчив, хибнсть настанов його флософ довело двадцяте столття, коли вже провдна верства дяльного людства взяла за кервництво до д догмати нцшеанства, а по сут сатанзму, особливо ж наглядний тут приклад фашизму й комунзму, як в цьому план одним тим самим. А взагал то, я б не став тут видляти Нцше, вн лише один з проявв того величезного заблудження, в яке втрапило людство деклька останнх столть сво, загалом недовго стор, тут можна було б згадати дуже багатьох, того ж Дарвна, того ж Фрейда, й багатьох, багатьох нших. Загалом це заблудження умовно можна було б назвати, використавши флософську термнологю, матералзмом, коли за наржний камнь свтобудови було взято матерю, тобто спочатку самовльно з"являться матеря, яка згодом породжу з свох свавльних надр дух. А де, коли, як для чого з"явилася ця сама матеря, що безпорадно зависла в вакуум холодно безкнечност безладно дриа ручками й нжками свох, безсилих дати щастя, матеральних закономрностей, для чого цй матер знадобився дух, який, врешт, теж визначаться тими ж самими матеральними закономрностями? Якесь зачароване коло. На перший погляд, зрозумло кожному, що це нсентниця, - отець Михайло якось дивно, навть трохи безпорадно, здвигнув плечима.
– Але ж в цю, вивернуту навиворт, перевернуту вниз головою й догори ногами стину врять найпроникливш уми й пишуть на прапорах прогресу ось вже останн деклька столть, плоди чого пожинамо зараз ми. Якщо ж глибше розглянути всю цю сторю з самозванством матер, то можна сказати, що створене проголосило себе господарем свого творця, створене проголосило себе творцем свого творця. ця самопроголошена твар б"ться в судомах безсило лют в даремних намаганнях силою, валтом викресати з матерально-закономрного процесу плотських утх хоч якусь скорку чисто радост й щастя... Та я, мабуть, дещо захопився, - раптом окинув вн оком присутнх, - мабуть, уже втомив усх свою балаканиною?

– Та що ви отче, - поспшив переконати його в протилежному Сергй, - ви так цкаво говорите, так просто й зрозумло показуте так, здавалось би, складн реч. Я, наприклад, багато що побачив у новому свтл, багато чого зрозумв такого, до чого не мг сам няк дйти, хоча й думав над цим досить довго.

– А все тому, - з тим же захопленням просвтленим поглядом продовжив Михайло Архипович, - що не треба все занадто ускладнювати, навпаки, вс, якими б вони не здавалися складними, думки, теор, цл системи думок теорй треба зводити до чогось простшого, до найпростшого, до то зернини, з яко вони виплекан. Це й буде та божественна простота, яку й проповдував сус Христос. От, наприклад, - вн показав рукою в бк Сергя, що так стояв, захоплений словами панотця, бля книжно шафи, - ви кажете, Фрейд! Так, Фрейд. А що Фрейд? Велика, глибока система, переворот в науц, флософя. Так, звичайно, не можна няк заперечити заслуг доктора Фрейда в психоаналз, в медицин, бо ж як лкар Фрейд дйсно таки прислужився людству змг знайти шляхи до полегшення страждань нещасних хворих людей. Велика йому за це дяка уклн. Спасиб. Але ж до чого тут флософя? Для чого вс ц медичн термни й процедури, вс ц фзологчн процеси переносити в храм флософ, з х допомогою описувати найвищ поривання людського духу? Це все одно що, вибачаюсь за мою грубу селянську термнологю, копати граблями, або скородити лопатою. А все, знову ж таки, дуже просто. Все це з того ж самого зерна. снування духу обумовити снуванням матер. Дух породжений матерю, твердить ця флософя на доказ сво правоти наводить вс ц сво медико-фзологчн осяяння. Вся ця знаменита сексуальнсть. сну, мовляв, мж чоловком жнкою статевий потяг. Аякже, звичайно ж сну, адже Господь на те х створив двома рзними статями, щоб мж ними снував потяг вд цього продовжувався рд людський. Та виявляться, снують ще всляк збоченц, яких цей звичайний, природний, визначений Богом, потяг не задовольня, неможливсть задовольнити цю свою неприродну сексуальну потребу вони, бачте, компенсують вслякими химерними фантазями на зразок всяких там лтератур, релгй, малярств тому подбних сублмацй. Ось звдки вн взявся, цей загадковий дух, його просто породила неправильна, збочена плоть. В такий же спосб який-небудь видатний гастроентеролог скоро розвине й поглибить вчення свого колеги сексопатолога Фрейда пояснить злети людського духу ще бльш глибинним, ще бльш фундаментальним, ще бльш тваринним потягом людсько плот - потягом до ж й питва. Адже, врешт решт, сти й пити хочуть вс й завжди, причому по деклька разв на день, вд самого народження й до смерт, на вдмну вд, вибачаюсь, бажання зайнятися сексом, яке виника не в усх не завжди, а якщо виника, то значно рдше, анж бажання добряче попости. уявть соб, що знаходяться так збочен ндивди, яким закортить погамувати свою природну потребу в ж й питв у якийсь неприродний спосб, ну хоч би, наприклад, зайнятися канбалзмом, або погризти каменюку, хоча це в принцип теоретично й можна спробувати, а що як йому ще захочеться напитися сонця, або проковтнути всесвт? диний вихд з такого становища - сублмаця. все, будь ласка - свтов шедеври посипалися зорепадом, адже проковтнути всесвт мало кому до снаги. Н, звичайно, я розумю, що я все дуже спрощую, але, як на мене, на все це й треба дивитися значно простше, все це не варте такого ускладнення, якого йому надали вс ц горе флософи. Бо й насправд, весь цей фрейдизм зводиться до того, що ось, бачте, раптом заманулося якомусь неборац задовольнити свою природну потребу в неприродний спосб - що робити? Нема на те ради, пшов вн соб, написав "Вйну мир", або намалював "Джоконду" - все, вльний до наступного дикого бажання. А для чого йому "Вйна мир"? Чи не простше було б йому пти й розвантажити вагон вуглля, чи скопати деклька соток земл? вс бажання, як неприродн так природн, як рукою знме. То хба це не дурня? Дурня! Комплекси. Комплекси - це, бачте, хвороба. А що таке людина без жодного комплексу? Тварина. Тобто, цлком духовно здорова людина - це тварина. Або ж машина з ксток м"яса. нчого нового в цьому нема, все це вже говорено-переговорено матералстами всх мастей тисяч разв на тисяч ладв. Дурня. Але ж весь свт десятилттями живе цим, захищаються дисертац, розвиваються теор. А в основ що? В основ - нщо. Ох ти, Господи, - раптом похопився Михайло Архипович, - оце я так розйшовся, оце так монолог я утнув. Бдн ваш вуха. Просто накипло все це.

– Та що ви, отче, - Сергй нарешт зрушив з мсця й пдйшов до столу, - що стосуться мене, то я б вас слухав слухав. Говорите ви дуже цкаво, захопливо. Я просто заздрю вашим прихожанам, як мають можливсть слухати вас.

– Звичайно, - отець Михайло теж встав з-за столу, - про Фрейда й Нцше я м не розповдаю, але все ж стараюсь донести до них суть Божих заповдей в мру мох сил та можливостей.

– Дуже, дуже гарно говорить отець Михайло, - знайшла врешт можливсть долучитися до розмови й Горпина Степанвна.
– Просто Златоуст. Його тут так помж себе люди й прозивають Михайлом Златоустом. Вибачте, отче, але це ж, мабуть, для вас не такий вже секрет. Не ображайтесь на стару бабу.

– Та чого ж мен ображатися, коли ви мене майже святим наркате. От тльки простих смертних священикв проголошувати святими? Я не думаю, що це правильно.

– А ви не пробували писати, отче?
– спитав Сергй.

– Ото ще мен не вистачало, так вльно хвилинки нема, - вдмахнувся Михайло Архипович.
– Ось, будь ласка, - показав вн на вкна, - вже добряче посутенло, добалакалися до самого краю. Адже темн в травн вже досить пзно, а прокидатися нам тут на сел треба досить таки рано, як кажуть, встамо разом з сонечком, бо справ у нас кожного дня - робити не переробити.

– Так, я ще не сказала, - встала з-за столу й Оксана, пдйшла до вимикача й увмкнула свтло.
– Сьогодн, коли тебе не було вдома, до нас Оля Бабенко заходила, просила, щоб ви, тату, завтра зайшли до них псля закнчення шкльних занять, бо щось там з Миколкою в школ знову негаразд.

– Так, так, добре, зайду, обов"язково зайду, розумте, - звернувся отець Михайло до Сергя, - Оля - мати одиначка, а синок Миколка - взагал то добра дитина, але ж безбатченко, все таке нше. Одне слово, все в нього негаразди яксь трапляються, от доводиться кожного разу розбиратися й налагоджувати справу. Та нчого, з кожним разом вс ц недоречност з Миколкою стаються все рдше стають все менш прикрими, я думаю, що з ним, нарешт, все буде гаразд.

– А ще, - Оксана пройшла кмнатою до вкон, щоб закрити жалюз, Сергй не змг вдрвати очей вд неймоврно гармонйност струнко фгури, так вдало пдкреслено сукнею, - заходив ван Скиба, щось там у нього з приватизацю його земельно длянки не ладнаться, в район щось усе тягнуть.

– Знаю я, що вони там тягнуть, - на обличч отця Михайла з"явився, доки ще не бачений Сергм, вираз якось суворо завзятост.
– Доведеться завтра з самого ранку в район хати. Розумте, - вн знову звернувся до Сергя, - як тльки комусь з мох прихожан треба виршити якусь нагальну справу, а начальство, як зараз водиться, почина крутити, сам розумте з якою метою, то прихожани звертаються до мене, тод вже мен доводиться сплкуватися з цим начальством, бо начальство це, принаймн в нашому район, не наважуться вимагати в мене хабарв - все ж таки в кожному кабнет, яка не яка, а конка таки стоть.

Сергв раптом стало так свтло на душ, так свтло стало раптом у кмнат, наче це не електричне освтлення увмкнули, а просто стало свтло вд цих свтлих душ, вд цих свтлих думок намрв, вд цих свтлих справ. Його погляд зупинився на досить великих розмрв свтлин, з яко на нього дивилася русоволоса красуня, дуже схожа на Оксану, але старша вком - Сергй вдразу зрозумв, що це Оксанина мати, це чомусь вдразу якимось недовдомим чином зрднило його з цим домом з цими людьми, так наче жнка на свтлин подивилася на Сергя, схвально схиливши голову й доврливо посмхнувшись.

– А ви знате, отче, я дуже радий, що я прихав до вас, - з раптовою вдвертстю випалив Сергй, на що вс лише радсно посмхнулися.
– Н, правда, я навть не уявляю, яка б це була прикрсть , якби я не прийняв вашо пропозиц...

Його слова зненацька перервав несмлий стук вс повернули голови до дверей.

– Дозвольте, - нершуче прочинивши двер, середнього вку жнка з схиленою головою з страдницьким виразом обличчя переступила одню ногою порг, але, побачивши в хат гостей, вдсмикнула цю ногу назад за порг, - Отче Михайле, можна вас на хвилинку, - вдступила вона назад в тнь сней.