Вигнання в рай
Шрифт:
– Ну от, - скрушно сплеснула в долон Мотя, - тльки я зайшла, як вам вже йти треба. То скажть же, будь ласка, молочко мо вам хоч сподобалося?
– виршала вона хоча б таким чином, хоча б на мить продовжити таку бажану розмову.
– Не те слово, ще б не сподобалося ваше молочко, - виршив Сергй похвалою якось винагородити свою нову сусдку за нездйснену мрю про довгу доврливу розмову.
– Такого молочка я зроду ще не пив. Хоча, може, в дитинств й пив щось подбне, коли жив у сво рдно бабус, Килини Андрвни, на сел. Сама вона корову не тримала, бо була вдовою, як Горпина Степанвна зараз, а брала моя бабуся молоко теж у свох сусдв, теж гарне було молоко, але ваше молоко, Мотре Микитвно, просто таки незрвнянне, смачне, духмяне, солодке, не молоко, а нектар. Дуже гарне.
– От добре, от добре, - аж зашарлася вд задоволення Мотря, - пийте ж мого молочка скльки вам заманеться. Пийте до схочу.
3.
Сонце над селом Веселим вже давно перемайнуло полудневу вершину почало вже сво поступове сходження вниз до захдного пругу, передвщаючи прекрасний весняний вечр. Хоча Сергй намагався переконати Горпину Степанвну, щоб вона лише розповла йому, як дйти до осел отця Михайла, а вже вн, Сергй, сам дстанеться до панотця, вдбуде там належну гостину й обов"язково повернеться, ршуче налаштована бабуся не здалася н на як умовляння наполягла таки на тому, щоб особисто супроводжувати Сергя. Загалом тихе й спокйне, село в цей передвечрнй час все ж дещо пожвавшало: верталися додому з роботи люди, малеча псля школи й виконання домашнх завдань висипала на вулиц побавитися дитячими веселощами, а старш парубки й двчата гуртувалися помалу до знадливих травневих вечрнх гулянок. Баба Горпина, супроводжуючи Сергя, безугавно розповдала про все, чим живе село, особливо ж задоволено вона вталася з людьми, як виходили з свох дворв назустрч, очевидно, оповщен про призд художника Мотрею Микитвною. Горпина Степанвна, кожного разу, привтавшись, належним чином вдрекомендовувала Сергя односельчанам навзам кожному односельчанину представляла Сергя, потм ще трохи пдтримувала поважну розмову, додержуючи неписаного селянського дипломатичного протоколу, вони знову вирушали дал, потроху наближаючись до мети свого походу - осел отця Михайла.
– А ось вона, оселя Михайла Архиповича, - коли вони з Сергм, дйшовши вже до центру села головною вулицею, звернули в бчну вуличку, кивнула Горпина Степанвна в бк ошатно огородженого красивим тином охайного цегляного будинку.
– Оце тут вн мешка, панотець наш Михайло, ось машина його бля двору стоть - значить вн точно вдома, - додала вона, звернувши Сергву увагу на стареньк "Жигул" першо модел синього кольору, що стояли за кущем бузку, який рс бля панотцевого двору, тому Сергй не вдразу помтив автомобль.
щойно вони з бабусею наблизилися до ворт, як з вдчинено хвртки назустрч м вийшов сам отець Михайло - високий широкоплечий чоловк з довгим русим волоссям охайно пдстриженими вусами з бордкою, одягнутий у просту сру куртку потерт джинси.
– А, Сергю, - радо простягнув вн руки назустрч гостям.
– Нарешт, нарешт ви до нас завтали. Дуже, дуже радий вам. Нарешт, - оч, все його обличчя сяяли щирою привтнстю, яка свдчила, що Михайло Архипович дйсно був радий.
– Я теж, дуже, дуже радий, - втально потискаючи руку панотцев, теж з щирою радстю вдповв Сергй.
– Тим бльше радий, що вже познайомився з деякими вашими прихожанами, - показав вн на бабу Горпину.
– Горпино Степанвно, то ви вже встигли познайомитися з нашим гостем?
– перевв погляд на стареньку панотець.
– Ми не лише познайомились, а вже стали добрячими друзями, - вдповв за бабцю Сергй.
– Просто я прихав до вашого села ще зранку, встиг уже дещо познайомитися з вашим селом з вашими односельцями, храм, до реч, вже оглянув.
– Так, так, а я, як на те, - з вибачливим виразом на доброму обличч промовив отець Михайло, - сьогодн цлий день не був удома. У Семена Бондаря дружина Клава заслабла не на жарт, а живуть вони далеченько вд усх благ цивлзац на хуторц в пвтора десятка будинкв, так що довелося зранку взяти нашого лкаря з мсцево дльнично лкарн, похати до Бондарв, на "швидку допомогу" у нас, знате, бензину не вистача. Маря Дмитрвна, терапевт наш, оглянула Клаву, а в не тиск дуже високий, з серцем щось негаразд, так що довелося вдвозити Клаву до районно лкарн. А там доки все оформили, доки лкар зробили перш призначення, доки виршили питання з лками, лки ж бо в лкарн теж вдсутн... Одне слово, так цлий день довелося проздити, а ви тут доки, виявляться, вже чекате на мене.
– Та я не думав нудьгувати без вас, - заспоков його Сергй.
– Я ж вам кажу, що мен, на щастя, якраз нагодилася Горпина Степанвна. Вона мен про церкву розповла, в гост запросила, нагодувала, вдпочив я в не. Так що, наркати мен не доводиться.
– В такому раз, я дуже радий, запрошую вас до господи, - гостинним жестом показав на свй
будинок отець Михайло.– Ось тльки загоню в гараж свого "кадилака", - показав вн на "Жигул", пдйшовши до автомобля, лагдно поклав руку на кабну додав: - поставлю на нч на вдпочинок свою стареньку "копчку", вона бо сьогодн нвроку соб попрацювала.
– Старенька то вона, може, й старенька, - оцнюючим поглядом ковзнув по автомоблю Сергй, - а вигляда досить таки непогано, як на свй вк. Дуже добре вигляда. Як новенька.
– Ще б пак, - гордовито вдповв панотець, - це ж помчниця для всього нашого села, - вн нжно погладив кабну авто, наче це була жива стота, - а тому й доглядамо ми усм селом - хто чим може, хто на що здатен: хто гршми, хто яку деталь дстане, хто пдварить, хто пдфарбу... А нещодавно Славко Здоренко свою власну авто-майстерню вдкрив взяв нашу стареньку "копчку", як вн сказав, на довчне безкоштовне обслуговування. Отже, тепер наша машина в надйних руках. Ми то й придбали це авто всм селом, коли почалися вс ц негаразди: жнц народжувати - а на "швидкй допомоз" бензину нема, комусь треба термново в район, а автобус зламався, все таке... Так що склалися всм селом придбали оце авто. А так взагал-то я нколи й не думав, що колись буду водити машину. Та, бач, довелося. А як згадаю сво потуги щодо оволодння водйськими правами, - весело посмхнувся вн.
– смх, грх. Та нчого, все ж домгся свого. Як кажуть, не боги горшки лплять. Справляюся з свою "копчкою" не згрше за всякого завзятого водя. Але досить вже лричних вдступв. Зараз поставлю машину в гараж - прошу до господи.
доки отець Михайло вдмикав гараж, що виходив воротами на вулицю, розвертав заганяв у гараж авто, Сергй няк не мг спекатися вдчуття сорому при згадц про сво недавн роздуми щодо розкошування священникв, як дозволяють соб роз"жджати на автомоблях, в той час як прост люди не можуть дозволити соб витратити зайву копйчину на шмат хлба насущного. Автомобль отця Михайла дйсно був не розкшшю, а засобом пересування.
Перша жива стота, яку гост зустрли у двор отця Михайла, був величезний собацюга, породу якого Сергй, що мав дуже приблизне уявлення щодо собачого свту, визначив як кавказького сторожового. Собака був на цепу, при чому причеплений таким чином, що няк не змг би дстати до людей, як проходили в будинок, але Сергй про це не знав тому зупинився в нершучост, втупивши розгублений погляд у величезну коричнево-блу кудлату гору м"язв, прикриваючи нстинктивно собою бабу Горпину.
– Не бйся, Сергю, не бйся, - бадьоро пдштовхнула його Горпина Степанвна, - по-перше, Кудлай сюди не дста, та й не стане вн кидатися ось так ось, н сло н впало на людей.
– Так, так, - пдтвердив слова бабц отець Михайло, що якраз зачиняв двер гаража, котр виходили в двр, - Кудлай у нас душа добра, чи не так, Кудлаю, - кивнув вн псов, на що той лише на мить перевв свй погляд на господаря, а потм знову флегматично втупив сво величезн чорн добр оч в Сергя, очевидно вивчаючи нового вдвдувача.
– Кудлай - собака розумний, - похвалила пса Горпина Степанвна соб, - можливо розумнший за деяких двоногих, що тльки, прости Господи, гавкати вмють.
– Та це, власне, дина жива стота з тварин у мому господарств, - Михайло Архипович обвв рукою подвр"я.
– Нема в мене н курки, н свинки, тльки город - все, - кивнув вн.
– Живу одинаком, паства велика. Нема коли господарством займатись.
Сергй окинув оком подвр"я. Все було чисто, впорядковано, подвр"я викладене плиткою, колодязь, красивий цегляний будинок пд черепицею, бльший, звичайно, за будинок баби Горпини, але не на стльки, щоб можна було з ц рзниц зробити висновок про велику вдмннсть у соцальному становищ господарв. А от з господарських будвель - лише льох та помрний сарай, що колись, видно, слугував за прихисток домашнй худоб, а тепер був перероблений на гараж.
– Добрий день, - раптом привернув увагу Сергя мелодйний двочий голос.
– А я чую, наче яксь голоси у двор, думаю, чи гост яксь у нас.
Сергй повернув голову на цей голос. з-за будинку виходила двчина в синьо-зеленому спортивному костюм, який, облягаючи молоде тло, пдкреслював надзвичайну красу доладно, наче виточено фгури. Була це двчина досить високого зросту, не набагато нижча вд Сергя, з русим волоссям, заплетеним у косу, скручену на потилиц. Особливо ж Сергя вразила та невимушена природна гднсть постави, з якою вона, привтавшись, спокйно наближалась до гостей. Навть н, мабуть, гднсть - це, можливо, й не зовсм те слово, адже воно передбача якусь гордсть, можливо, навть гординю, а в двчин не було навть натяку на щось подбне до гордин, як не було й натяку на щось подбне до запобгання перед гостями. Вона просто була сама собою. Вона просто й невимушено наближалась до Сергя ходою, якй позаздрила б якого завгодно рангу модель, вимуштрувана довголтньою подумною наукою.