Вигнання в рай
Шрифт:
– Добрий день, - вдповв Сергй на привтання.
– Хоча, день вже, можна сказати, закнчуться, вже можна б сказати "добрий вечр", - вн придивився поближче до двчини.
Та вона була справжньою красунею, придивившись, виршив Сергй. Але вдзначалась двчина не тю показною агресивною красою строкато розмальованих облич на рекламних свтлинах - краса не вдразу кидалася в оч, на перший погляд нби то нчого особливого, звичайне, хоча й привабливе обличчя: гарний, трохи видовжений овал цього обличчя вдзначався незвичним для жнки вольовим пдборддям, яке втм, нтрохи не псувало загального враження, адже в усьому ншому обличчя було сама жночнсть - красиво окреслений, хоча й дещо кирпатенький нс, пухкеньк губи, красивий вигин чорних брв, головне - оч, прекрасн велик син оч. Велик син й глибок, дуже глибок оч. Так глибок, що той, хто наважився б прнути в них у спроб дошукатися х дна, навряд чи змг би випрнути - оце вдчуття чогось незбагненного, а значить небезпечного, опанувало Сергя при погляд на оч, так що вн навть поспшив вдвести свй погляд, але вдразу ж знову повернувся поглядом до очей, не в змоз опиратися
– А це моя донечка, Оксана, - лагдно взяв двчину за руку, а потм, обйнявши , нжно пригорнув до себе отець Михайло.
– А оце, Оксано, той самий художник, хоча ти й кажеш, що правильно - не художник, а маляр, що прихав до нас з Кива розписувати наш новозбудований храм. Сергй Михайлович Богданенко.
– Дуже примно познайомитися, - простягнув руку для знайомства Сергй.
– Вибачте будь ласка, але потиснути вашу руку я зараз не наважуся, адже я щойно з городу, - вона показала сво забруднен руки, одночасно намагаючись обтерти присохлу до пальцв землю, н трохи при цьому не знтившись.
– Так, так, Оксанка допомага мен впоратися з городом, доки я мотаюсь у справах пастви, - лагдно поглянув Михайло Архипович на свою доню.
– То проходьте до господи, будь ласка, - запросила гостей Оксана, - проходьте, а я затим помию руки та пригощу вас чам. Проходьте, проходьте.
4.
Вс зайшли через крильце сни, як були одночасно кухнею, в передпокй, де Михайло Архипович запропонував гостям ссти за невеликий стл, сам св поряд з ними. Оксана ж залишилася в кухн готувати чай.
Сергй тим часом окинув поглядом господу панотця. Т ж сам кони, т ж сам свтлини рдних близьких, як в хат баби Горпини, але все тут було опоряджено набагато стараннше вишуканше - це можна було назвати вроремонтом: красив шпалери на стнах, пдвсна стеля, красив люстри, вро вимикач, кони й свтлини красиво по-сучасному оправлен, на вкнах жалюз, через вдчинен двер в залу Сергй побачив великий сучасний телевзор, комп"ютер, але найголовншою ознакою осел панотця Михайла були все ж книги, книги стояли в красивй книжнй шаф, стояли на пдвсних полицях, як були розмщен в кожному придатному для цього мсц, книги лежали на столах, на стльцях, вдкрит на потрбнй сторнц, закрит, в яких виднлися закладки... Одне слово, Сергй зрозумв, що книги були пристрастю отця Михайла, хоча пристраст не повинн бути притаманними служителям Бога, книги - пристрасть, котру все ж таки можна пробачити навть священников, виршив вн.
– Непогано тут у вас, панотче, - порушив Сергй мовчанку, - все опоряджено з смаком. Гарно у вас.
– Та це все, знову ж таки наша громада, - пояснив Михайло Архипович.
– Громада у нас чималенька, от кажуть, що ми , мовляв, хба не зможемо утримувати нашого заступника перед Богом, це мо прихожани, вибачаюсь, про мене так говорять, - трохи соромливий вираз з"явився на його обличч.
– Так от говорять мо прихожани, що, мовляв, нам перед Богом буде соромно, якщо житло нашого священика не буде гдно опоряджено, та й взагал, якщо його побут не буде налагоджено належним чином. скльки я не пояснював м, що Богу, взагал то, байдуже до того, як шпалери в мох кмнатах, Бога цкавлять зовсм нш реч - все одно вони таки зробили по-свому. Та, врешт, якщо громад так вже примно бачити домвку свого священика саме такою, то нехай вже буде так, великого грха я в цьому не бачу. Та й домвкою цю, зрештою, користуться кожен з наших односельцв не менше, нж я сам, тут ми збирамося, виршумо наш питання, моя оселя завжди вдкрита для кожного односельця, от хоча б комп"ютер, - панотець показав у бк розташованого в зал приладу, який Сергй вже примтив ранше, - став у пригод вже не раз не одному з сельчан. А було це так - приходжу якось я вже ввечер додому, заходжу в хату, а там стоть оце чудо цивлзац. Що робити? Довелося опановувати вс премудрост володння цим чудом, як доводилося перед цим оволодвати автомоблем. Хоча я й нин не такий вже великий спецалст щодо комп"ютера, тут бльше тямить моя Оксана, але я теж дещо можу, а взагал, як я казав, все село користуться цим дивом технки. Отак, власне вся оця благодать у мой осел й з"явилася: приходжу додому ввечер, дивлюся - нов шпалери на стнах, приходжу ншим разом - люстри красив висять, а оце нещодавно прийшов, дивлюся - новий холодильник стоть на кухн.
– Вибачте, отче, - не втримався Сергй вд питання, - а як це, ви говорите, що приходите додому, а тут вже стоть холодильник, чи комп"ютер, чи ще щось зроблено, ви що свй дм не замикате?
– Та була б моя воля, - усмхнувся вн, - я б нзащо не замикав, на все, як кажуть, Божа воля, та й дине, що мен й справд було б жаль втратити - це мо книги, а книги - то навряд чи велика принада для злодв. Та замок мен все ж врзали все т ж мо благодйники, хату я замикаю, коли йду з дому, але про те, де знаходиться ключ, знають майже вс на сел, адже завжди може виникнути потреба скористатися тим же комп"ютером, чи, наприклад телефоном, який стоть у мене, хоча останнм часом все бльше користуються мобльними телефонами, все ж мй домашнй телефон ста в пригод. Одне слово, зайти до мо осел - не проблема майже н для кого з нашого села, це може бути проблемою лише для якогось зажджого незнайомця.
– Такого, як оце, наприклад, я, - сказав Сергй, просто зачудований розповддю отця Михайла. Дйсно, все тут було таким незвичайним, таким дивним, причому примно дивним, примно незвичайним.
ця майже столтня, невтомна в свох благих трудах баба Горпина; цей незрвнянний отець Михайло, що наче зйшов у наш грховний свт прямо з сторнок якогось стародавнього "Житя" так просто й природно розповда про сво невтомне, безнастанне, жертовне служння людям, в якому так просто й природно виявляться вся премудрсть божа, закладена в задум творця стосовно його творння - людини; ця, наче виникла з якось казково невд, незбагненна, дивовижна двчина... Оксана... Як же це вн! Як же це може бути? Хба це можливо? Сергй раптом згадав про те, що донька отця Михайла - черниця. Якось це здалося настльки неймоврним: оця русоволоса синьоока красуня - черниця! Неможливо. Чи, може, це йому просто так дуже хотлося, щоб це було неможливо. А може, в отця Михайла була ще одна донька, подумалось йому. Та н, вн же прекрасно зна, що отець Михайло - вдвець ма одну доньку. Як же це? Чому? Нуртовиння бентежних думок захопило Сергве ство невдпорно потягло його в глиб якогось дивного почуття, неначе вн оце йшов соб спокйно берегом моря, йшов соб йшов, задивившись у небо, аж непомтно для самого себе перетнув межу берегово тверд й пшов соб спокйнснько по вод... Аж глядь соб пд ноги - а там замсть берегово тверд морське плесо. як це йому вдалося йти по вод? що тепер йому робити: йти дал, повертати назад, стояти на мсц й ждати, чи доля й надал втримуватиме його над безоднею, чи потягне на глибину?..– Чи ви чуте мене?
– отець Михайло вкотре вже звертався до впалого в задум Сергя.
– Вибачте мен, - врешт отямився Сергй.
– Я дещо задумався, це в мене частенько бува.
– Нчого, нчого, це природна рч для художника, як взагал для людини розумово прац, з мною це теж, до реч, частенько бува, - заспокйливо промовив панотець.
– Я ось кажу нашому гостев, - звернувся вн вже до сво доньки, що якраз зайшла до кмнати, - що ми йому обов"язково скажемо, де ми кладемо ключа, коли замикамо будинок, щоб шановний Сергй не вдчував себе тут чужинцем незнайомцем. Чи не так?
– Звичайно, - з доброзичливим споком вдповла Оксана почала розставляти на стол чашки з духмяним гарячим чам, печиво, варення.
плавн неспшн рухи, спокйна граця, з якою вона готувала стл, просто зачаровували. На мить озирнувшись, Сергй помтив, що таке ж враження зачарування Оксана справляла й на нших: Горпина Степанвна, отець Михайло з щирим замилуванням спостергали за дивовижним волхвуванням чарвно двчини. Хоча волхвування - не зовсм те, що личило б доньц християнського священика й черниц, але саме це слово прийшло на розум Сергв при спогляданн цього дйства, вн нарешт зрозумв ту красу, якою зачаровувала Оксана, красу, що не кидалася вдразу в оч безсоромнстю сучасних загальноприйнятих космополтичних канонв стандартних рекламних облич, а привертала до себе якраз свою незвичайнстю, глибиннстю, потамнстю. Це була глибинна потамна досконалсть споконвчно укрансько породи, виплекано в недовдомому мороц незглибимих тисячолть, досконалсть, згдно з якою були створен шедеври Триплля й Скф, досконалсть, яка визначила злет Кивсько Рус, дозволивши невдомим майстрам створити свордну довершенсть храмв ц доби, незрвнянну довершенсть Кивсько Соф, незвичну, вдразу не зрозумлу красу Пантократора й Оранти, грзну непоступливу красу, що да себе пзнати, як цнотлива укранська двчина, тльки псля того, як упевниться в чистот й щирост твох намрв. Сворднсть ц краси, як сворднсть нашо незрвнянно мови, вдосконалюючись довершуючись, пронизувала буття нашого народу починаючи вд перших божественних зачудувань якогось первсного мисливця, що виливав переповненсть почуттв у наскальних малюнках ритуальних спвах, аж до останнх осягнень духу, нанизуючи на нитку часу перлини тисячолть в намисто укранського народу, настльки могутнього незнищенного, що це дозволяло йому протягом його незглибимо довго стор завжди вдроджуватися в часи, коли, здавалося б, вн вже зовсм зникав з сторичного обрю. Звичайно, Сергй все це прекрасно знав з свох студй укрансько стор, культури, флософ, релг, але ж знав вн все це, як щойно виявилося, досить абстрактно, теоретично, лише зараз, споглядаючи це деальне творння укранського роду в образ Оксани, вн дйсно вдчув це все: вс його знання, вс осяяння духовн набутки в одну мить промайнули перед його душевним зором нби осяяли зсередини новим теплим рдним свтлом його ство, все те, що вн, вивчаючи, бачив наче збоку, тепер стало його рдною невд"мною часткою, вн наче провалився в бездонну глиб Украни, вдчувши себе рдною частинкою вчного ства. Це, врешт, й було вдчуття божественного.
Сергй озирнувся - очевидно, й Горпина Степанвна, й отець Михайло переживали, усвдомлюючи це чи н, щось подбне до його, Сергвих почуттв, очевидно, що й Оксана розумла, яке враження вона справля на цих мовчазних захоплених людей, але це ан трохи не викликало в нй н зайво двочо соромливост, н гордощв - вона породжувала добро радсть в душах людей, як сонце породжу тепло, вона це усвдомлювала й це подобалося, й подобалася та чиста радсть, яка виникала навколо не, от все.
– Пийте, будь ласка, чай, а я пду переодягнуся, - порушила нарешт мовчанку Оксана пшла в сусдню кмнату, зачинивши за собою двер.
Але мовчанка псля цього все ж не порушилася. Вс взяли по чашц чаю почали потроху пити, не порушуючи дил мовчання, адже це була не та незручнсть някового мовчання, коли не знаш з чого почати розмову, щоб вона була цкавою для всх, це було красномовне мовчання людей, як переживають разом прекрасн почуття, знають, що ц почуття спльн, м для цього не потрбн няк слова, бо слова лише б збднили днаючу силу чисто радост, що так красномовно свтилася в кожному обличч.
– А ось я, - зайшла в кмнату Оксана в довгй, нижче колн, закритй темно коричневй сукн з красивим свтло коричневим, кольору пожухлого листя, вишиванням на грудях, що ще яскравше вдтнило русоволосу красу блявого обличчя.