Вигнання в рай

– Он ти про що. Не переймайся. Нчого страшного нема в тому, що ти не вдразу по призд прийшов до отця Михайла. Адже ж рч в тм, що отець ще до обду похав до одного з наших прихожан, який живе далеченько звдси - дружин його дуже зле. Так що, все одно панотця вдома не було. А втм, вн вже невдовз ма й прихати.

– То коли вн похав автобусом чи електричкою, так ми й точно можемо знати, о котрй годин вн ма прихати - розклад руху вам же, напевне, вдомий.

– Та н, отець Михайло похав власним автомоблем. До Семена Бондаря так просто не доберешся, до хнього села н електричка, н автобус не ходять.

Сергй, невдомо чому, був якось трохи прикро вражений звсткою про те, що отець Михайло, виявляться, ма власне авто. Якось це не зовсм в"язалося з його власними переконаннями й уявленнями про те, яким повинен бути духовний наставник, як вн повинен себе поводити в такий скрутний для народу час, як зараз. Та й якось не схоже було це на того побожного чоловка, отця Михайла, який особисто приздив до Кива умовляти Сергя зайнятися розписом хнього храму. Отець Михайло тод дйсно таки справив таке враження на Сергя, що той негайно виршив тут таки хати в село Веселе, вдклавши вс сво справи. А втм, отцев Михайлов, зважаючи на розпорошенсть його пастви по далеких селах, справд таки просто необхдний був автомобль, виршив Сергй. "Та й взагал, - думав вн соб, - автомобль в наш час - це ж не розкш, а засб пересування, мати автомобль в наш час - це, взагал то, те ж саме, що мати , наприклад, холодильник, чи телевзор, це просто необхдна в дом рч", - старався Сергй сам себе переконати й погамувати непримне почуття, що вн нбито у чомусь незаслужено звинуватив достойну людину, але тут же подумки розсмявся над своми переконуваннями самого себе, згадавши, що це якраз його мама такими самими словами переконувала самого Сергя, умовляючи придбати хоч якийсь автомобль, а вн у вдповдь на це незворушно доводив, що в час, коли весь народ, можна сказати, бду, мати всляк розкош, в тому числ й автомобль, просто непристойно. Мабуть мама таки була права, називаючи Сергя занадто вже вимогливим до людсько природи, доводячи, що такий його юнацький максималзм просто таки не личить такому дорослому, можна сказати, вже в лтах, чоловков.

– ... То ти чуш, що я тоб кажу, - вивв Сергя з його легко задуми голос Горпини Степанвни, - чи про що ти зараз оце думаш?

– Так, так, вибачте, Горпино Степанвно, задумався трохи, це з мною бува нод. Але нам, художникам, таке треба вибачати, сам розумте. Так що ви мен хотли сказати?

– Та я кажу, що залишайся в мене жити, поки будеш у нас. Мсця в мене в хат вистача, сти-пити що, та й молочко, що тоб так сподобалося поряд, храм тут таки пд боком, та ще й тут таки поряд, - бабуся показала рукою, - просто перейдеш доржкою через мй город - Днпро, купайся скльки завгодно.

– Так, так умови просто чудов, що там казати, - завагався якось Сергй.
– Я б, звичайно, не проти.

– То в чому ж рч?
– бабця помтила його нершучсть.

– Просто, розумте, я взагал то думав зупинитися в отця Михайла. Наскльки я зрозумв з нашо з ним розмови, вн теж тако думки, вн же одинак, живе самотою, як я зрозумв? Це по-перше. А по-друге, ви ж сам, Горпино Степанвно, говорили, що до вас прижджають ваш рдн, щоб допомогти вам по господарству - чи не заважатиму я в такому раз м вам?

– Он ти про що. То щодо отця Михайла, вн дйсно таки одинак, як померла його дружина, Ольга Петрвна, то з тих пр Михайло Архипович, отця Михайла нашого, якщо не знаш, звати так, Михайло Архипович Князенко.

– Так, так, звичайно, знаю.

– Так от, вн, виходить так що й справд одинак. Але ж покйна його дружина залишила Михайлов Архиповичу донечку, Оксану.

– Але ж, як мен вдомо, вона черниця?

– Так, так, правда твоя, Оксаночка у нас в Христових наречених ходить, прикликав Господь до служння. Але ж монастир - не в"язниця, Оксана частенько вдвду батька, а нод й довгенько таки живе тут у нього, коли треба допомогти по господарству. А зараз - вам, мським жителям, це, мабуть, невдомо - саме час поратися на город - травень - огрочки треба посадити, помдорчики, пополивати все, поки прийметься добре, та й картопельку прополоти та обгорнути саме час, все таке нше. Одне слово, тут вона якраз зараз, Оксана, у батька живе й пораться по господарству. А щодо мох рдних, то вони дйсно прижджають до мене на помч, але прижджають вони не надовго, зазвичай на вихдн, мсця, хоч хата моя видаться невеликою, вистача всм, в хат на долвц стелемось, ще й прибудвля за хатою , ранше, коли я тримала корову, там сно було, вс так любили виспатись на сн, а тепер там стоять лжка, влтку теж дуже гарно там спати на свжому повтр. Так що, як надуть мо, то мсця всм вистача, тоб вистачить - одним менше, одним бльше, нхто й не помтить.

– Що ж, переконали, - Сергй розвв руками, - я з великим задоволенням залишуся у вас, якщо отець Михайло не буде проти цього, якщо вн не образиться на те, що я зупинюся не в нього.

– А чого б йому бути проти, чого б йому ображатися? Та й Оксаночка ж зараз якраз тут живе.

– Та й вам же, Горпино Степанвно, зайва копйчина не завадить, пенся ж у вас не дуже...

– Яка пенся, яка зайва копйчина, я щось не второпаю про що ти це говориш.

– Та за квартиру ж я вам заплачу. Що ж я тут даром житиму, турбуватиму вас. Обди мен ще ж треба готувати...

– Ти що образити мене хочеш? Заплатить вн мен!
– обурено, наче й запропонували щось непристойне, вигукнула бабця.
– Та як у тебе язик повернувся! Ти он яку справу прихав до нас робити, до нас як поставився, а я буду з тебе грош брати?

– Вибачте, вибачте, - примирливо пдняв руки догори Сергй, - я не хотв вас образити.

– Та чи ви тут сваритеся вже, такими вже рдними стали, що вже й сварка мж вами, - Сергй, Горпина Степанвна одночасно повернули голови в напрямку вхдних дверей, де на пороз з"явилася опасиста кругловида жнка рокв шестидесяти в строкатому платт.

– А-а-а, ось Мотя прийшла, - кивнула в бк жнки Горпина Степанвна.
– Це ж сусдка моя, Мотря Микитвна, це ж вона, Сергю, пригощала тебе молочком.

– Так, так, - радсно закивала у вдповдь сусдка, - оце забгла на хвильку поцкавитися, чи сподобалося вам мо молочко.

Сергй з Горпиною Степанвною порозумло перезирнулися, даючи одне одному знати, що вони обидва добре втямили причину Мотиного приходу: було цлком ясно, що Мотря Микитвна псля приходу Горпини Степанвни, коли дзналася про Сергя, вдразу ж подалася по селу розповсюджувати сенсацйну звстку про призд знаменитого художника, який буде розписувати хнй храм, - ще б пак, розповсти односельчанам першою про таке! Але розповдаючи про Сергя, Мотря Микитвна, мабуть, не змогла таки втриматися вд того, щоб хоч деклька разв не сказати таку спокусливу сакраментальну фразу "сама його бачила", хоча й говорила вона це, очевидно, як добросовсна оповсниця, не без докору сумлння. ось, щоб заспокоти сво, трохи постраждале сумлння, Мотря Микитвна й прийшла зараз до сусдки, щоб насправд таки на власн оч побачити Сергя.

– Та ти заходь, заходь, Мотю, проходь, сдай, - запрошувала баба Горпина сусдку, яку втм можна було й не запрошувати, вона й так пройшла до столу, вдсунула стлець присла бля столу.
– А ми оце з Серьожею, - посмхнулася Горпина Степанвна в бк Сергя, пдкреслюючи перед сусдкою таким звертанням до знаменитого художника дружн з ним вдносини, - трохи дйсно таки не порозумлися, трохи справд не посварилися. Ти тльки уяви соб, Мотю, говорить, що заплатить мен за квартиру, якщо житиме тут у мене, поки розписуватиме наш храм! Уявляш соб таке?

– Оце так. Оце ви, справд таки, придумали, - широко розплющеними вд здивування очима подивилася Мотя на Сергя, як на якогось незрозумлого дивака.
– Та що ж ми тут бузуври яксь, чи що. Будемо ще й грош з вас дерти? Оце так!

– Та год, год вже вам, - примирливо подивився на обох сусдок Сергй, - будемо вважати це непорозумння вичерпаним. Як то кажуть, хотлося як краще, а вийшло як завжди. Будемо вважати, що нчого я вам не пропонував.

– Ти бачиш, який розумний, - звернулась задоволено баба Горпина до Мот, - я ж тоб казала, який вн розумний, - обидв сусдки значуще похитали головами на знак згоди, хоча Сергй так не зрозумв, в чому так вже виявилася його великорозумнсть, а тим часом все одно бути розумним було таки краще, анж навпаки.
– А до реч, - похопилася Горпина Степанвна, - ти не знаш, чи отець Михайло повернувся вже додому?

– Так. Я оце якраз поверталася додому, - доврливо проказала Мотря Микитвна, мимовльно видаючи свою мсю оповсниц односельчан щодо призду Сергя, - а була я в центр, у Гал Стронихи, то бачила, що отець Михайло якраз хав додому.

– От добре. А ми оце збиралися якраз з Сергм до панотця, бо ж Сергй вже давненько в сел, а до отця Михайла все ще не завтав, - повльно якнайдохдливше проказала вона Мот, яка щойно тльки пдсунула свого стльця поближче до столу, зручно на ньому вмощуючись, очевидно, готувалася вже до насолоди тривалою, доврливою, докладною, цкавою розмовою.
– Так що вибачай, Мотю, нам зараз доведеться пти з дому. ншим разом поговоримо.