Вирвані сторінки з автобіографії

Та повернімося в Розтоки, де ви, можливо, опинилися непричком і шукаєте батьків Марії Матіос, як шукала їх кілька років тому школярка із Одеси Настя Нгуєн. Я вам підказую, як це зробити найлегше: варто лише поцікавитеся, де живе Василь Андріячуків або Павліна Їлашкова. І вас непомильно спровадять на вулицю Федьковича 16, а по-сільському - на кут Царина. (Вже після «шевченківки» я прочитаю в одній із газет найбільшу «хохму» про себе, що я народилася в родині Федьковича).

Татову фамілію (родину) в селі називають Андріячами (за іменем мого прапрадіда Андрія Фоковича Матіоса) або Андріячуками. Мамину – Їлашками (за іменем мого прадіда Іллі Джуряка, колишнього сільського голови, якого сільська громада обирала впродовж майже чверть століття). Сільські прізвиська - непомильні. І найбільш надійні там, де половина села - Матіоси, четвертина - Різуни з Григоряками і Джуряками, і дві четвертих - Томнюки з Борсуками і Яків'юками разом.

Фамілії Андріячуків і Їлашків - файні ґазди, вам скажуть у Розтоках, бо «дуже тримаються купи». Якось я хотіла підрахувати ВСІХ своїх родичів по обидвох «плечах», та на 71-му нині живому родичеві по маминій лінії й зостановилася. Рахувати є що: коріння моєї родини «вгризлося» у скалисті карпатські гори на 220 років. Я знаю з прізвищами, іменами і датами своїх родичів до 1790 року. Це - «олігархічне» багатство. Його неможливо конфіскувати, взяти під заставу, пропити, прогайнувати чи перепродати через будь-який фонд майна у будь-якому офшорі. Хто не розуміє цінності цього багатства - тому я й не розказуватиму. А хто хотів би шукати і своє коріння - можу стати консультантом, узявши до себе у консультанти свого тата. Але я не «переплюну» свого тата: він у мене в питаннях дослідження роду та історії Сірука - професор. Із десятикласною освітою.

Отож, «знайшлася» я, як кажуть у нашому селі, 19 грудня 1959 року , в четвер, увечері, на зимового Миколая. Оце такого «миколайчика», а точніше, сказати би «миколаїху» благополучно допомогла знайти моїм батькам сільська акушерка Юля Сергіївна Солодченко (по чоловікові Бойчук). Юля Сергіївна - Царство небесне!
– (1937-1993) була родом із села Дарівка Канівського району Черкаської області. Майже через чверть століття після мого народження вона так само благополучно разом із сільським лікарем, Заслуженим лікарем України Паскарем Яковом Олексійовичем і акушеркою Пашею Холеван допомогла і мені вчинити» мого золотого хлопчика. У тому самомуроддомі в Розтоках... Чистенький був роддом - без чернівецького стафілококу. Тому я й вибрала Розтоки для народження своєї дитини. А ще тому, що місце благословенне: з пологового «подіуму» на другому поверсі амбулаторії було видно верхи зелено-синіх гір, а із безкоштовної «VIP-палати» на одне ліжко для матері, а інше - для дитини - церкву. Розтоцька церква була занесена у реєстр найдавніших церков України. Жаль, що її торкнувся «євроремонт», хоча й не у таких масштабах, як багато деінде. ...Ось отаке довге коротке життя моєї родини. Як будь-якої іншої родини, якщо його знаєш. Точніше, якщо хочешзнати...

ВЕСІЛЛЯ МОЇХ ДІДІВ

У мене в руках оригінал одного документа. Румунською мовою. Від нього можна заплакати, а можна засміятися. Залежно від настрою, обставин і часу:

«Клопотання перед префектурою Вижниці від мешканця села Розтоки Власія Матіоса. Повідомляю про свій намір одружитися з Гафією Джуряк і прошу надати дозвіл на святкування весілля з музикою і танцями у період з 10 по 12 лютого 1926 року у будинку Іллі Джуряка (батька Гафії Джуряк) у цьому ж селі». Документ з чіткою печаткою примарії (сільської ради.
– М.М.) та підтвердженням начальника жандармської дільниці)2 лютого 1926 року».

Цей документ підтверджує, що моєму дідові (по матері) на час одруження виповнювалося 20 років, а моя бабця (в майбутньому) на час свого одруження мала 14 років і 3 місяці. Прожили вони «у парі» рівно 65років.

Бабця народила 18 дітей. Вижило шестеро. Решту - «як Бог дав - так Бог і забрав». Моя тітка Гафія народилася 8 березня 1929 року, вуйко Юрко народився 22 жовтня 1931, Федір - 23 лютого 1934, Михайло - 19 вересня 1935, Семен – 10 вересня 1938, моя мама Павліна – 2 серпня 1940.

Мама народилася у перший законний день радянської влади на Буковині. У всіх інших моїх родичів, зокрема й тата - румунські метрики. Окрім вуйка Федора, якого в селі називали Федусем, слава Богові, всі топчуть ряст, подеколи співають, а на свята ще перехиляють чарчину.

Мої діди народжувалися «за Австрії», а дякували світові і людям - «за України».

Бабусі Матіос Гафії Іллівні доля відміряла 86 років життя - (17.10.1911 - 16.07.1997).

До діда Матіоса Власія Юрійовича доля також не була скупою - дід прожив 85 років (5.02.1906 - 26.03.1991).

P.S. 31 серпня 2010 р. помер вуйко Юрко.

МОЇ БАТЬКИ

(Одруження на тлі часу)

23 лютого 1959 р. Батьки одружувалися в люті для Буковини часи. Це так здається, що тоді давно закінчилася світова війна. Але тільки не тут, у горах. Не так війна, як повоєнні події (війни в Розтоках, як такої, не було) на десятки літ покривавили тут не одну родину, розсварили не одного брата із братом. 1959-го ще все було свіже. Незагасне. Велика кількість мешканців Розток на той час ще «мандрувала» сибірськими та уральськими снігами без права повернення додому. Новітні колгоспні безштаньки кіньми і тракторами все ще стягали придорожні хрести чи хрести з-перед людських обійсть, встановлені не мертвим чи живим, а просто так - для молитви і згадки про Бога. Діяла сувора заборона ходити до церкви, легально святкувати християнські свята. Та, Боже мій... скільки було отого дуренства - аж до скасування неділі, писання писанок, вітання «Христос ся рождає» чи «Христос воскрес». Це дозволялося хіба що старим, калікам і хворим.

...Моя майбутня мама - Павліна Матіос - закінчила Розтоцьку десятирічку. Мала дуже добрий голос. Хотіли забрати на навчання в школу-студію хору Верьовки. Дід із бабою не відпустили наймолодшу дитину у світ: люди відмовили, мало що... куди... І дівчина пішла вчителювати в початкові класи чотирикласної школи на присілок Софійки(хутір Околена) -за десяток кілометрів від села. Татові - Василеві Матіосові (також Матіосові!) - на той час ішов уже 25 рік. Працював він у колгоспі ім.Кірова, на тваринницькій бригаді хутора Верхня Товарниця. Отам десь між хуторами й зустрілися.

Одружуватися повинні були за звичаями і вірою своїх предків і живих батьків - присягою перед Богом і вінчанням. Але ж мамине вчителювання! Але ж недремні очі ідеологічних «жандармів»! І мамина мама (моя майбутня бабця Гафія - Соломон по-сільському) домовилась із сільським священиком Іларіоном Клим'юком про таємну церемонію вінчання. На околиці села. В чужій хаті. А доньку Павліну «нарадила»: якщо дізнаються в школі, хай каже, що не мала вибору, бо вже вагітна, тому й змушена була пристати на все, аби тільки Василь не лишив її з дитиною.

Це тепер у Розтоках можна робити хрестини з весіллям в один день, а тоді було дещо інакше...

Знаєте: усюди є «добрі» люди. І між гуцулами також. Про таємне вінчання донесли куди треба саме ті, що самі тепер припадають на коліна перед Божими образами. Але моїй майбутній мамі брехати про завчасну тяж не довелося. Молодюську вчительку не покарали. Чи то вже тоді розуміли безглуздість припису, чи «прокліпали» непослух із практичніших міркувань? Бо хто буде «у дідька за дверима» вчити дітей, як вчила моя мама в Околені? Коли в одній кімнаті - одночасно чотири класи, вчителів не вистачає, а за горбами - і світу не видно?!