Ягнятко

– В табор повно урядових спецагентв, озброних до зубв. Хба це реально втекти звдси?

– Я ж якось дсталась сюди. Не бйся, стежина з боку лсу охороняться найменше.

Вона пшла до протилежного боку намету, звдки вона проникла в мою обитель. Я продовжував сидти на лжку.

– Ти йдеш?

Секунду повагавшись, я пдввся попрямував за нею.

Ми пробирались крзь заросл ожини. Злва вд нас виднлись лхтар на сонячних батареях, як освчували шлях до рки. Потм ми повернули праворуч, темрява все згущувалась попереду, а лхтар мерехтли згасаючими вогниками позаду нас.

Поруч чувся шум рки. Моя супутниця не видавала майже жодного шуму. Пд швидкими та м'якими кроками, як в кшки, жодна глка не посмла трснути. Чим я, звичайно, похвалитися не мг. У темряв доводилось дивитись то пд ноги, то попереду себе, щоб не спткнутись чи не залетти лицем в галуззя глок, як нам значно уповльнювали шлях. Коли глки можна було розсунути й безшумно проповзти пд ними, то з-пд нг постйно щось ламалось, трскало приносило дискомфорт як мен, так мому рятвнику. й навть доводилось клька разв зупинятись штурхати лктем в бк, мов "буть тихшим". Та, як я не старався, нчого не виходило.

Врешт ми вдйшли достатньо, щоб нас не було чутно. Тепер ми могли бгти по невеликй просц, яка росла нагор глибоко балки. Темрява розрджувалась. Скоро буде свтанок.

Ми спустились вниз, щоб перескти балку вийти до рки.

– На тому боц рки на нас чека пдмога. Вони витягнуть нас звдси. Нам треба дйти до балки перейти рку. Давай не зупиняйся!

Я погоджувально кивнув кинувся й вслд.

Вона вже була нагор протилежного боку балки, стояла спиною до мене. Невже нарешт виршила почекати на мене, подумав я. Карабкаючись на схил, чпляючись руками за корння та кущики брусниц, я вдчув, як до тм'я мо голови приставили щось холодне. Це було дуло пстолета.

– Куди це ви так поспшате?
– шкрячись, нацлив дуло спецагент.
– Невже зйомки закнчились?

Я не мг нчого сказати. Вд несподванки на мить я втратив здатнсть про щось думати.

х було тро. Дво з них були озброн автоматами. Шансв на вдалий опр в нас не було. Лишалось змиритись з долею. Опозицонерка лише мовчала, якись спокй та байдужсть були в не на обличч. Це вселяло надю, що в не план. Принаймн мен це найбльше хотлось.

– Повстансько курво, де тво братки? Ти точно не сама, давай колись, - спецагент вдарив рукв'ям пстолета по обличчю. З губи бризнула кров.

Вона сплюнула, але це не розкололо.

– Забирайте х звдси тягнть до машини.

Як виявилось пзнше, до мого взуття був прикрплений GPS-передавач, за допомогою якого вони нас вистежили просто наздогнали на автвц по лсовй дороз.

Ми стояли посеред табору з зв'язаними за спинами руками. Позаду нас дотлвало багаття, даючи ще достатньо тепла, щоб згрти в цей холодний непевний ранок. Сонце ще не зйшло, але довкола була достатньо свтла, щоб розрзняти риси облич наших загарбникв.

З найбльшого намету вийшов режисер у супровод ще двох озброних автоматами людей.

– Що ж вам не сидлось в намет? Ви тепер не уявляте, як ускладнили наше дло. Прийдеться припинити наш зйомки,- з награним сумом сказав вн.

У цей час почало сходити сонце. Я вдчув, як мою голову огорта дивний тиск. Спочатку слабкий, але наростаючий. Мен запаморочилось в голов, один з солдатв пдхопив мене допомг втриматись на ногах. Дивне поколювання поширювалось все дужче дужче, здавалось, по всй черепнй коробц, та ба навть нижче, аж до ши. Зр почав зникати. Дивна пелена окутувала мо поле зору, залишаючи видимим лише окрем клапт видимо реальност. Останн, що я почув, був шум рац на грудях директора: "Говорить доктор. Генератор увмкнено, як домовлялись, пд час сходу сонця. Прийом"

свт затягнула темрява...

Навколо мене не було нкого. Сонце стояло над деревами. Не було чутно нкого, н людей, н птахв, я був самотнм у цй глушин. Подув втер, але я не вдчув його. Вн був достатньо сильним, щоб вдкрити тамбур намету, який стояв навпроти мене. Всередин було надиво темно. Мен стало неспокйно, я виршив переврити, що не гаразд з цим ним. Я йшов навпростець, ступаючи по тлючому багаттю, по непротоптанй трав, не вдчуваючи нчого.

Ось вхд до намету, але з глибини жодних обрисв. Густа темрява тльки.

Я нахилився, щоб ввйти.

Свтло не мало сил, щоб потрапити до середини. Наче туман з чорнила, темрява облпила мене.

Я повернувся до виходу. В пол зору пустота. Я нахилив голову визирнув назовн. Моя голова, як нж для масла, пробила птьму визирнула крзь щлину виходу з намету.

Я не мг бачити кольори. Куряча слпота вмить вразила мй зр. Все через клятий чорний туман у намет. Потрбно звдси вибиратись.

– Бережи голову, пройдисвте!
– з дерева спланував величезний крук. Хоча н, цей птах у польот перетворювався на щось антропоморфне.

стота була настльки чорною, що здавалось свтло навколо не викривляться зника в розмитих контурах фгури. Лише ср обриси обличчя з гачкуватим носом виказували в нй людську природу. Вона точно, як у цль, пробилась крзь вхд намету збила мене з нг.

Довго не думаючи, я виршив дременути з намету, подал вд цього створння. Та це була пастка. Воно смикнуло мене за ногу я повалився на живт, заламало руки за спиною притисло колном до земл, лише моя голова стирчала з намету.

Вн нахилився до мого вуха гниле повтря вирвалось з його рота:

– Тепер дивись.

На середин табору, наче з-пд земл, з'явився спочатку один солдат. Вн сидв на колнах тримав великий армйський нж у свой правй руц. До нього пдйшов нший, здалось, що з боку одного з наметв, як знаходились у "ноз" лтери "Г". Йому теж був потрбен цей нж.

Перший солдат закинув руку з ножем над собою нанс сильний удар ншому, коли той схопився за лезо роздираючи соб руку вихопив його. Кров заливала йому весь рукав, але тепер вн був господарем ситуац, тримаючи ножа в здоровй руц, вн клькома рзкими точними ударами розпоров черево супротивника. Купа тельбухв вивалилась на згарище. Солдат не втримав рвновагу одню ногою вгараздив у вивернут сво нутрощ, пронизливий крик прокотився околицею. Раптом вс звуки обрвались, бездишне тло повалилось в попл.

Тим часом переможець не барився зайнявся свом понвечиним зап'ястям, з якого неприродньо в рзн боки стирчали безформн пучки пальцв. Притиснувши ступнею до грунту свою понвечину руку, вн взявся усердно вдтинати вище зап'ястя. Його оч вдображали жах з раптовими спалахами божевлля. Нарешт долоня з пальцями залишилась на земл. З вени кукси лниво виткала кров, що не можна було сказати про артерю, з якою кров скаженим багряним фонтаном розбризкувалась навсбч. Його рухи стали незграбн, вн нагадував п'яничку, який намагаться втримати рвновагу. Завмерши, вн повалився на вбитого солдата.