Ягнятко

– Це ще не кнець вистави, - сказала тварюка, боляче схопивши мене за плеч пдняла в повтря.

Я не помтив, як ми перемстились до рчки, де було деклька людей з знмально групи. Вони довго вовтузились бля дараби, намагаючись вдчалити вд берега. Нхто не звертав на нас уваги.

– Хех, марно це все. Дурники, вд самих себе не втекти, - сентенцйно сказала стота.

Вони весь час щось говорили, але х мова доносилась уривками: "Воно десь поряд...Сокира...Крук..." взагал змст того, що вони говорили не пддавався поясненню. Мж двома людьми, що були на дараб намагались мцнше скрпити колоди мотузками, розпочався конфлкт. Який швидко закнчився псля смертоносного удару сокирою в безбройного. Трскт черепа, каша з мзкв та кров затопила обличчя бдолахи.

– Ще мнус один, - почув я нейтральний голос тварюки на свому плеч. Тепер вона повернулась у свй вихдний стан, у форму крука.

Розправа з сокирою привела в сказ ншого, третього члена знмально групи. Вн застрибу на дарабу валить з нг на товст колоди вбивцю. Дараба розв'язуться частину колод разом з ними пдхоплю потк грсько рки.

На рухомих колодах, кожна з яких пд ударами каменв та порогв, розповзаться навсбч, наче намагаться втекти з цього виру безумства. Постйно падаючи та перекочуючись вони гамселили кулаками один одного. Кожен з них намагався добратись витягнути сокиру з розкритого черепа небжчика. Та коли це вдалось зробити вбивц, сокира не пддалась йому, вона намертво приросла до черепа жертви.

Обезумлий нападник вкотре повалив вбивцю. Судини на його руках надулись, м'язи виперлись з-пд сорочки. Вн його душив.

Раптом тло душителя обмякло. В його голову, з-пд ши, плавно ввйшла антена старого радоприймача, яку в конвульсях вдрвав вбивця. Труп душителя сповз у вир рки.

Схожа доля чекала й останнього члена знмально групи. Не встиг вн прийти до тями, як дараба врзалась у здоровенний камнь. Колоди розходячись винесли його сильним поштовхом на камнь. Негучний звук хрускоту черепа, вже без голови тло зникло у вир бурхливо рки. За дарабою залишилось криваве пасмо, а в повтр металевий присмак кров, який поднався з свжстю грсько рки в новий нудотний аромат.

Я прокинувся в сутнках. Сонця не було видно на горизонт. Бля мене лежала повстанка з Опозицйного Альянсу. На згарищ один на одному лежало два трупи солдат. Повтря наповнював жахливий сморд смерт. Придивившись до трупв, поряд них лежала купа людських тельбухв. Мене знудило. Невже все, як в мому виднн?

Довго не мешкаючись, я спробував привести до глузду повстанку. Вона була жива, але няк не приходила до тями.

Раптом мою увагу привернуло свтло з намету, який належав режисеру. Хитаючись, я пошкандибав в його напрямку.

Режисер стояв бля свого столу, тримаючи в руках старий трофейний парабелум. Великий неоновий лхтар кидав величезну тнь позаду режисера, яка тремтла, наче вд свчки, але насправд це режисер тремтв вд жаху, яким, особливо, палали його оч. Вн, то пднмав руку з пстолетом, то опускав, не наважуючись зробити фатального ршення. Коли я пдйшов ближче, вн помтив мене, хоча, можливо, це мен лише здалось. Вн, наче перебував у якомусь сомнамбулчному стан. Його погляд був спрямований кудись в далечнь.

– Доброго вечора вам!
– привтно звернувся вн.

– Пдвело нас наше обладнання, - з раптово змненим тоном на понурий сказав вн.

– Клятий генератор, попалив усм нам мзки. А з вами все гаразд?
– нахилився вн над столом, наче заглядаючи, але все одно погляд був спрямований крзь мене.

Я мовчав спостергав за його персоною дуже уважно, як-не-як в його руках був пстолет. Хоча я сумнвався, що такий раритет може стрляти.

– Це добре, а то ви такого тут руху спричинили. Гей, хто-там живий?
– крикнув режисер, прикладаючи до вуха руку, очкуючи вдповд, засмявся з власного дотепу.

– Мало сам не здурв. Але в мене мцне як фзичне, так психчне здоров'я.

Раптом вн вибух смхом, який був на меж з стерикою. Сльози полились з його очей. Вн ревв, як дитина.

– Пане, Крук, не треба цього робити, - благав вн когось невидимого. Чи не того самого крука, якого я бачив у свому виднн? Тепер я розумв, що вн останнй у цй сер смертей зумовлених неправильним функцонуванням генератора.

– Я сам, - з кам'яним виразом прийняття сво дол, вн пдвв свй парабелум до скрон натиснув на гачок.

"Клац" через секунду з лоба режисера полилась цвка кров, з-боку входу пролунав пострл з ншого пстолета, який на вдмну вд старенького парабелума, був смертоносною зброю.

Я мг тльки радти, що куля спочатку не дсталась до мо голови, мо розташування було майже на однй лн пострлу. Я повльно розвернув сво тло у напрямку входу.

Бля входу, направивши зброю на мене, стояв спецагент, який ще недавно був головним мом тлоохоронцем.

– Не переживай, я не пддався загальному безумству.

– Але, як же ти тод справився з впливом генератора?

– В мене майже те саме питання до тебе. Але швидше всього твй мозок адаптувався до постйного опромнення подбними штуковинами. Я вже думав, що мен не прийдеться власноруч тебе вбивати.

– Зажди, тобто ти причетний до збов у робот генератора?

– Збов? Н, вн чудово працю. Я його перепрограмував.

– Навщо?

– Тому що я вже не маронетка уряду. Занадто багато зусиль було покладено, щоб стати тим, ким я зараз.

– До чого ти ведеш?

– А до того, що я маю сво рахунки з урядом, - трохи помовчавши, вн запитав, - тоб вдомо про яничар?

– Так, регулярна пхота Османсько мпер.

– Не просто регулярна пхота, а осблив вйськов формування, в як набирали полонених християнських дтей. Вони вирзнялись особливою жорстокстю дисциплнованстю, кожен з них був нким нчого, крм служнню султану самим соб не тримало х на цьому свт.

– До чого тут це?

– Наш спецзагони утворюються за схожим принципом. Тльки з тю рзницею, що вдбр проходить у старшому вц з метою економ коштв. Завдяки пс-технологям, як вони використовують в цьому псевдо-шоу, вдбуваться вибркове стирання пам'ят кожного майбутнього спецагента вд моменту першого спогаду до моменту вербування. Залишають лише основн навички знання. Деклька рокв курсв ти освчений, холоднокровний вбивця.

– Але ти розказував, що був таким, як я. Що пройшов з самих низв до сво посади.

– Ха, мен потрбно було створити люзю свого образу. У певнй мр наблизитись до твого рвня. Ти був мом запасним варанто. Якщо б не вдалось пдрвати програму мен, ти б зробив це сам. Тепер дозволь продовжити.

– Знаш, що вдбуваться з родичами кожного агента?
– я мовчав, через хвилю вн продовжив, - поголовна елмнаця.

– Все б нчого, ми, спецагенти, не особливо емоцйн люди. Що мен до тих "мами" чи "тата", яких я нколи не знав.