Жадані пороги землі
Шрифт:
Проаналізувавши цю інформацію, Едгар припустив таке:
ялинка є символом планети і свідчить про те, що тарілка прибула з планети, вкритої глицевими лісами;
велика літера “Б” означає або першу літеру назви планети або саму назву;
символ “2-С” недвозначно вказує на те, що планетна система прибульця має два сонця, а отже, найвірогідніше, візит зроблено від 61-ї зірки Лебедя, що в певний період вселяла людству певні підозри (або надії);
рівнобічний трикутник з уписаною в нього арабською цифрою “3” ніс у собі інформацію про те, що система складається з трьох населених планет (“3”), істоти з якої й виробляли різні
Поміркувавши ще трохи, Едгар дійшов висновку, що прибульці з метою камуфляжа могли просто скопіювати умовні означення продукції земного фаянсового підприємства. Наприклад, “2-С”, можливо, вказувало на якість, тобто гатунок продукції.
Едгар присів і спробував зазирнути під тарілку, сподіваючись виявити двигуни, але тарілка дуже щільно лежала на асфальті. Він обійшов її, шукаючи вхід, входу візуально не спостерігалося. Тарілка здавалася викинутою на помийницю бракованою іграшкою, яка не мала попиту в “Дитячому світі”.
Ходимо ми по землі, а тарілки літають — ось яка, виявляється, чудна штука…
Едгар задумливо посвистів, потім постукав у гладенький бік тарілки, і в ній одразу ж відкрився вхід. Частина боку тарілки відступила назад, від’їхала вбік — і Едгар зазирнув усередину. Всередині знаходилися два крісла, кермо, педалі, схожі на автомобільні, панель приладів зі спідометром, індикатором витрати пального, великою червоною кнопкою запуску і тумблером для перемикання швидкостей. Зсередини тарілка була геть прозора. Над кріслами теліпалися широкі запобіжні ремені. В одному кріслі лежала газета “Радянський спорт”, на другому — аркуш, видертий з учнівського зошита. На аркуші недбалим почерком було написано: “Коли ж ти дістанеш Потрібні Речі?” Підпису так само, як і звертання, не було.
Це вже вдруге йому нагадували про Потрібні Речі. Певне, наступала пора щось зробити, аби знайти їх, та Едгар ніяк не міг пригадати, де йому доводилося стикатися хоча б із Натяком на них.
Проте в ньому міцніла впевненість, що сьогодні вранці він бачив щось, пов’язане з Потрібними Речами. От тільки що? Едгар заліз усередину тарілки, сів за кермо і, недовго думаючи, натиснув велику червону кнопку, забувши пристебнути запобіжні ремені, й одразу ж був покараний. Тарілка різко підскочила й безгучно гепнулась на асфальт, а Едгар перевірив головою міцність стелі. За пружністю стеля була дуже подібна до фаянсу.
Подальші досліди з кнопкою, педалями, кермом і тумблером не дали жодного позитивного результату. Тарілка підстрибувала (досвідчений Едгар хапався за кермо), та не злетіла. Шістдесятпершозірколебедівці, певне, мали добру звичку: залишаючи засіб до пересування, забирати з собою ключ запалювання.
Едгар задумливо постукував пальцями по панелі приладів і крізь прозорий бік тарілки побачив, як відкрилися двері службового входу і в них з’явився вантажник у фірменному синьому халаті з витонченими білими літерами “ДС” на нагрудній кишені. Вантажник був миловидий, невисокий на зріст, чорночубий, віком десь так під тридцять років. У руці він тримав три чорні коробочки, що їх Едгар упізнав, — то була упаковка французької туалетної води для чоловіків.
Працівник “Дитячого світу” не міг побачити Едгара, та й він, до речі, не звернув ніякісінької уваги на літаючу тарілку з відкритим люком. А взагалі, дивлячись
на тарілку, не можна було сказати, що вона літаюча. Вантажник ступив кілька кроків по подвір’ю, зупинився біля залізної бочки і закурив.Він курив і інколи дивився на годинник, і видивився-таки, бо з-під арки квапливо вийшов такий самий миловидий молодик у джинсах, чорній лискучій куртці і блакитній спортивній шапочці. Молодик дуже якось по-знайомому покашляв, і Едгар упізнав у ньому Блакитного Лицаря.
Блакитний Лицар діловито підійшов до Вантажника, діловито привітався, діловито поклав гроші в кишеню з витонченими білими літерами “ДС”, діловито дістав з-під куртки поліетиленовий пакет зі знайомою пишнокосою зіркою естради (в Едгара стислося серце, коли він побачив цей пакет, з якого нещодавно визирали батон, горловина молочної пляшки), так само діловито поклав туди коробочки з дефіцитом і хотів був уже попрощатися, та тут Едгар не витримав. Він вискочив з невпізнаного літаючого об’єкта, що прилетів з планети “Б”, і рушив до місця проведення операції “гроші — товар”.
Завваживши стороннього, Вантажник пожбурив недокурок у залізну бочку і став байдужісінько роздивлятися сміттєві бачки, а Блакитний Лицар насупився. Мав би він списа, то неодмінно підніс би його.
— Добридень, — миролюбно мовив Едгар, підходячи до учасників операції.
— Сторонніх не обслуговуємо, — процідив крізь зуби Вантажник і далі роздивляючись сміттєві бачки.
— Сім днів і сім ночей минули після зелених свят, і простяглась тепер дорога назад, до стародавнього замку Ескладоса Рудого, якого переміг Лицар з Левом у чесному двобої, — ні сіло ні впало протягло мовив Блакитний Лицар. — До речі, інакше ніяк не дістанеш, — додав він, похмуро дивлячись на Едгара.
— Де Юдіф? — навпростець спитав Едгар.
Блакитний Лицар спохмурнів.
— А от про це питати не треба. Не слід. Не годиться. Сім днів і сім ночей мечі брязкали, сім днів і сім ночей коні хропли в Камелоті славному, місті Артуровому, сім днів і сім ночей над столами здіймали келихи важезні з добрим вином, і обличчя красунь усміхами квітли у сяйві смолоскипів, і королева Генєв’єра махала білою хусткою…
Едгар спробував докинути своє слово, та Блакитного Лицаря понесло. Вантажник, роззявивши рота, всотував інформацію.
— Хусткою махала королева Генєв’єра, — і далі розпатякував Блакитний Лицар, розмахуючи Юдіфиним пакетом, — вітаючи найдостойніших із достойних, найдужчих із дужих, найвідважніших із відважних. Сім днів і сім ночей бенкетували і змагались на лицарських турнірах при дворі короля Артура, і лежав тепер шлях назад, довгий шлях через похмурий Броселіандський ліс, що наче тінь важка, впав на Королівство Артурове…
Нараз він замовк:
— “Юдіфи” немає, — промурмотів Вантажник. — “Клеопатра” є, так її на прилавку навалом, і черга невелика.
— Де Юдіф? — знову спитав Едгар.
Блакитний Лицар усміхнувся:
— Знайдете Потрібні Речі — і Юдіф буде там, де ви забажаєте. Можливо.
Він з гідністю кивнув головою і діловитою ходою пішов у бік арки. Ходив він дуже швидко, певне, що почував себе надзвичайно легко без обладунку.
Едгар очікувально глянув на Вантажника, а той витріщився на перекинуту тарілку, показуючи всім своїм виглядом, ніби він здивований, і запропонував Едгарові сигарету. Вантажник міг досить довго перебувати на холоді, бо під халатом на ньому був пухнастий светр.