Без права на реабилитацию. Часть 2

свої злочини.

Так ставить цю проблему чесний українець В.Поліщук (С. 12,

13, 14 та ін.). Так давно вже її поставили ветерани Великої Вітчизняної

війни України, коли ще в 1994 році в ім’я миру та злагоди в державі

запропонували колишнім воякам ОУН-УПА засудити бандерівщину

та її злочини [9].

Источники

1. Обвиняет земля. ОУН.. – Сб. док. и мат. – М.: Универсум,

1991. – С.23-27.

2. Сповідь українця. – Донецьк, 1996. – С. 82.

3. Борець Ю. У вирі боротьби. Спогади учасника повстанської

боротьби (1941-1948). – К., 1993. – С. 49.

4. Літопис УПА. – Торонто – Львів, Т. 10. – С. 364.

5. Історичні есе. – К.: Основи, 1994. Т. 2. – С.279, 282, 283.

6. Лебедь М. УПА. – Дрогобич, 1993. – С.53.

7. Поліщук В. цит. праця. – С. 12.

8. Донців Д. Росія чи Європа. – 1992. – С. 3-5.

9. Голос України. – 1994. – 12 жовтня.

86

Шелюг М .

Чи підлягають реабілітації ОУН – УПА ?

Останнім часом при підтримці окремих законодавців, урядовців

науковців, різних посадових осіб та засобів масової інформації все

нахабніше відроджується і розповсюджується націоналістична ідеологія,

суспільна психологія і політика.

Колишніх агентів німецької військової розвідки (абверу), гестапо,

спецслужб інших іноземних держав, організаторів злочинів проти миру

і людяності, катів і вбивць українського народу підносять до рангу

“національних героїв» України.

Угодовці “націонал-патріотів» намагаються задовольнити їхні

вимоги.

Як це робиться?

Розглянемо ряд документів, які сьогодні намагаються визнати як

“історичні” і “правові”, пропонуються законодавчим і урядовим органам

для розгляду з метою обов’язкового їх прийняття.

Перший – це “Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА»

(попередній варіант), підготовлений робочою групою Інституту історії

Національної академії наук (керівник групи – заступник директора

Інституту історії С.Кульчицький).

У цьому “висновку” є як позитивні, так і негативні думки,

судження. Останніх, негативних, більше. В цілому “Історичний висновок...”

скерований на те, щоб визнати діяльність ОУН-УПА як “патріотичну”

тільки тому, що цим структурам нібито була притаманна ідея творення

суверенної і незалежної України. І, мовляв, заради того, що відбулося

сьогодні, треба пробачити ОУН-УПА всі злочинні дії, які вона

організувала й провела у довоєнний час, у роки Великої Вітчизняної

війни та повоєнний час.

Автори “висновку” пропонують реабілітувати ОУН-УПА у

політичному, історичному аспектах без зваженої юридичної оцінки

дій ОУН-УПА. Але це глибока помилка. Діяльність ОУН-УПА повинна

бути розглянута в усіх аспектах: політичному, історичному та юри-

дичному – тільки у такому поєднанні може бути об’єктивна оцінка

діяльності Організації українських націоналістів.

Другий – це проект Закону Міністерства юстиції України “Про

відновлення історичної справедливості у боротьбі за свободу і неза-

лежність української держави у період з 1939 до середини 50-х років”.

Цей документ за №23-9-5775 від 19.09.2000 р. за своєю суттю є

87

спробою з використанням права ревізувати історичне минуле нашої

держави і намаганням спростувати міжнародні правові акти, такі як

вирок Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі від 1 жовтня

1946 року, Конвенції у справі запобігання й покарання злочину народо-

вбивства, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня

1948 р., та ряду чинних Законів України й у такий спосіб захистити

минулу злочинну діяльність українського фашизму.

Міністерство юстиції України у своєму проекті, використовуючи

“Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА” (попередній варіант)

Інституту історії НАН України, робить спробу з використанням права

перекрутити історичне минуле.

Наведу лише декілька фрагментів:

У статті 2 проекту Закону наголошується, що “період з вересня

1939 р. по червень 1941 р. визнати періодом ідеологічного протистояння

українських націоналістів правлячому тоталітарному режиму на території

колишніх Союзу РСР і Української РСР”.

Протистояння було, але не “ідеологічне”, а з ОУН як служанкою

німецьких спецслужб, які намагалися за допомогою оунівців органі-

зувати збройне повстання в Західній Україні і у такій спосіб отримати

привід для вторгнення на територію України. Члени ОУН, які пройшли

підготовку в диверсійно-розвідувальних школах Німеччини і були

закинуті в Україну через державний кордон як агенти абверу й

емісари ОУН, готували у багатьох місцях західноукраїнських земель

збройні виступи. Окремі виступи і ті, які планувалися, були знешкоджені

активними діями органів держбезпеки за широкої підтримки місцевого

населення.

Затриманий органами держбезпеки колишній член Краківського

проводу ОУН, Гринів Володимир (“Кременський”) розповів:

“Організація українських націоналістів тісно співпрацює з німецькою

розвідкою і виконує її завдання. Всіма зв’язками з гестапо на території

Польщі, окупованій німцями, керує учасник ОУН Ребет Левко (“Лисий”).

Він займається вербуванням людей для шпигунської роботи, у першу

чергу учасників ОУН, які закидаються для виконання шпигунських

завдань в СРСР» [1].

Оунівці, виконуючи завдання нацистів, виявляли об’єкти для

диверсій і місця для висадки німецьких диверсантів у радянському

тилу.

“Керівництво ОУН Лебедь, Стецько, Ленкавський, Кравцов та інші, –