Без права на реабилитацию. Часть 2

ючи проблему злочинів українських націоналістів, стверджує: “ОУН

97

мала антихристиянський характер. Як, зрештою, й італійський фашизм

та німецький націонал-соціалізм. ОУН-УПА під час війни діяла всупереч

міжнародному праву. ОУН була фашистською організацією..., український

націоналізм був різновидом фашизму. Вважаю..., що ОУН-УПА

жахливими методами знищила фізично, тобто вчинила злочин народо-

вбивства, щонайменше ста тисяч польського населення. І що це народо-

вбивство було заплановане кільканадцять років перед його скоєнням.

Саме тому ОУН розцінюю як злочинну організацію, а УПА й інші

українські націоналістичні воєнізовані відділи безпосередньо допустилися

злочину народовбивства – на поляках, євреях, росіянах і десятках тисяч

українців, котрі були проти ОУН-УПА. Вина, отже, стверджую –

цілковито на боці ОУН-УПА.

Організація, в ідеологію якої лягли елементи злочинів, котра

злочини організовувала й виконувала руками своїх членів, справедливо

має бути названа злочинною...

Український націоналізм – це злоякісна пухлина, яка, переживши

здебільше на Заході в діаспорі, а також в Україні, переважно в Гали-

чині, знов відживає і розростається на Україні” [24].

Історик з діаспори Ігор Каменецький у рецензії на 6 і 7 томи

“Літопису УПА” зробив такий висновок: “Німецьке військове команду-

вання намагалося обминати сутички з УПА, скеровувати дії УПА

проти радянських і польських партизанів та використовувати її для

цілей розвідки» .

Віталій Масловський, доктор історичних наук, професор, який

багато років досліджував український націоналістичний рух і вивчив

велику кількість архівних документів, на ґрунті цього знання дійшов

до такого висновку: “Бандерівська ОУН, – визнавали самі оунівці, – є

типовою фашистською організацією, а УПА ніколи не була українським

військовим формуванням, вона не що інше, як “Ваффен СС”, яка

створювалась за зразком гітлеризму та прийняла повністю нацистську

ментальність (тобто спосіб мислення, психіку – В.М.). І ще... світовий

історичний досвід свідчить про те, що будь-який націоналістичний

рух приречений на поразку, він зрештою вироджується у бандитизм.

Бандитизм політично-кримінальний” [25].

Нестор української літератури Олесь Гончар у передмові до книги

“Людської крові не змити. Книга фактів” писав: “Перед Вами книга

фактів і свідчень, книга документальних звинувачень. “Людської

крові не змити” – так зветься сувора і гнівна ця книга. Силою фактів

таврує вона націоналістичних дітовбивць, мордувальників, котрі щодалі

98

більше деградували у своїх жорстокостях, у садизмі, втрачали остаточну

подобу людську й не зупинялися ні перед чим, не визнаючи ніякої

моралі, ні закону, ні права, окрім права ножа і багнета, одержаного

з чорних гестапівських рук...

Це вони, засліплені люттю до радянських людей, чужорідні і

чужі своєму народові, вони вирізували ночами цілі родини активістів,

палили хати. На очах у матерів кидали їхніх дітей у криниці... І ці

душогубники, що стількох замордували, навчившись кривавого ремесла

у своїх фашистських протекторів, це вони ще розбалакують про Україну,

про свою належність до українського народу?

Не приймала і ніколи не прийме їх Україна. Як і всякі відщепенці,

вони нічого не заслужили, крім гніву й презирства народного” [26].

Надійшла черга дізнатися, що розповідають про свою діяльність

чолові і рядові члени Організації українських націоналістів.

Степан Бандера і Ярослав Стецько у листі на ім’я рейхсміністра

нацистської Німеччини Розенберга писали: “УВО, а згодом ОУН, під

проводом Євгена Коновальця від початку свого існування співпра-

цювала з Німеччиною проти Польщі і Москви, знаючи, що Німеччина

сприяє Самостійній Соборній Українській державі.

Свою зовнішню політичну концепцію український націоналізм

будував на союзі України з Німеччиною... Співпраця ОУН з від-

повідними німецькими чинниками коштувала ОУН за всі роки... багато

жертв у людях... ОУН розуміла, бо було їй ясним, що у спільній

боротьбі України і Німеччини за новий справедливий лад у світі,

зокрема, на сході Європи, треба Україні знову і знову дати крові і

жертв” [27].

Колишній головнокомандувач УПА Василь Кук, він же “пол-

ковник Коваль”, “Леміш”, “Юрко”, який зараз мешкає у Києві й іноді

дає інтерв’ю на захист ОУН-УПА, забув, що у 1960 році у “Відкрито-

му листі» до Ярослава Стецька та інших керівників ОУН за кордоном

писав: “...На прикладі “союзу” з німецьким фашизмом яскраво видно,

до яких страшних наслідків може такий “союз” призвести, яких важких

ран може завдати своєму власному народові, орієнтуючись на чужу

допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен,

здавалося б, назавжди відібрати бажання... у всякої політичної партії

йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами з новими

“союзниками”, та так, на жаль, не є...

99

...Активна співпраця ОУН з німецьким фашизмом до Великої

Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень краю,

до великих жертв, яких український народ не зможе забути” [28].

Колишній член Центрального проводу ОУН і командувач УПА

“Північ” – Галаса Василь Михайлович, свого часу зробив такі зауваження:

“Я, колишній кадровий націоналіст, прийшов до остаточного і без-

сумнівного висновку: діяльність ОУН – то злочин проти українського

народу, а моя особиста участь у ній – трагічна помилка... Факти звірячої