Без права на реабилитацию. Часть 2

та Організацію українських націоналістів (ОУН-УПА) рухом опору

німецькому окупаційному режиму і тоталітарному режиму колишнього

Союзу РСР та Української РСР”.

Постає питання, чи була ОУН-УПА рухом опору німецькому

окупаційному режиму?

Однозначно – ні! Але таке твердження вимагає доказів, що спро-

буємо зробити. У нас уже була мова, що УПА була створена й озброє-

на німцями. Тут треба зауважити, що ця військова структура була

створена у відповідності до наказу німецького фюрера Адольфа Гітлера

“Про протипартизанську війну”: “Слід використовувати усі засоби

обману і маскування. Виправдала себе організація лжепартизанських

загонів із місцевих жителів, які знаходяться на службі у німців і діють

95

під їх керівництвом» [18]. Виходячи з того, що УПА та її загони були

керовані агентами фашистських спецслужб, то можна вважати, що

УПА її підрозділи виконували функції лжепартизанських з’єднань.

У нас уже була мова про те, як створювалась УПА. Але, від-

повідаючи на твердження Богдана Костинюка, народного депутата

України, варто зробити деякі зауваження.

Колишній член ОУН і агент американської розвідки Юрій Стефюк

свого часу повідомив громадськість: “Провід ОУН у своїй пропаганді

повсякчас твердить, що боївки УПА вели збройну боротьбу з німцями,

що ця боротьба була започаткована і проводжена проводом (Організації

українських націоналістів). Це нахабна брехня... З наказу проводу ОУН

ми оминали німців, а німецьке командування, маючи домовленість з

проводом, дало наказ військам не чіпати наші озброєні боївки, хоча

дуже часто ми квартирували в одному селі...» [19]. Між представниками

абверу, охоронної поліції і СД та керівництвом ОУН постійно про-

водились різні консультації з питань спільної боротьби проти Червоної

Армії та радянських партизанів.

Так, у березні 1944 року між представником ОУН Б.Герасимовським

(він же Іван Гриньох – член головного штабу УПА, гауптман абверу,

нагороджений німцями “за особливі заслуги” двома “Залізними

Хрестами”) і представником охоронної поліції та СД кримінал-

комісаром Паппе була досягнута угода.

Читаємо із стенограми зустрічі:

“Бандерівська група повністю і беззастережно зміцнює... солідарність

з усіма німецькими інтересами. ОУН-бандерівська група віддає у

розпорядження німецької договірної сторони своєю розвідкою

зібраний агентурний матеріал проти поляків, комуністів і більшовиків

з тим, щоб використати його для проведення каральних операцій.

ОУН передаватиме німцям повідомлення військового характеру

з районів за лінією радянського фронту і шкодитиме радянському

підвозові, базам, центрам озброєння, складам активним саботажем.

Транспорт зброї і матеріалів для саботажу з боку німців через лінію

фронту частинам УПА повинні бути доставлені за всіма правилами

конспірації тому, щоб більшовицькому режимові не дати в руки

козир, що українці (читай українські буржуазні націоналісти – автор),

які залишилися за лінією фронту, є німецькими союзниками та

агентами” [20].

Усіма структурами ОУН-УПА керувала абверкоманда-202, яку

очолював гауптман Кирн, котрий мав особливі повноваження Генштабу

96

німецького вермахту. А над всім цим утворенням стояв “вождь” ОУН

Степан Бандера, агент абверу і гестапо.

Ось що з цього приводу розповів свого часу офіцер абвер-команди-

202 Зигфрід Мюллер: “... у 1944 р. головне управління імперської

безпеки підключило до цієї роботи (до абверкоманди-202 – автор)

Степана Бандеру. У той час він отримав від IV Д відділу гестапо (того-

часний абвер після замаху на Гітлера був підпорядкований гестапо. –

Авт.) особисту дачу під Берліном і працював там під керівництвом

начальника IV Д відділу обершурмбанфюрера Вольфа. Згодом Бандера

прибув у розпорядження абверкоманди-202 і особисто інструктував

Даниліва-Гриньоха, а також підготовлену агентуру, призначену для

засилання на територію СРСР” [21].

Заява Ю.Стефюка, матеріали зустрічі Герасимовського (Івана

Гриньоха) з Паппе (поліція охорони і СД), а також свідчення Зиґфріда

Мюллера, поряд з викладеним раніше, доводять, що ОУН-УПА не була

рухом опору німецькому окупаційному режиму, а навпаки, –спільником

фашистської Німеччини в агресивній війні проти СРСР і Радянської

України. Виходячи із наведених фактів і подій, ОУН-УПА не може

визнаватися воюючою стороною у Другій світовій війні.

І далі – стаття 3 “Визнати ветеранами руху опору членів ОУН і

бійців УПА, які у роки Другої світової війни та повоєнний час вели

збройну боротьбу проти правлячого режиму, за створення незалежної

Української держави”.

Щоб дати відповідь на цю пропозицію народного депутата України

Богдана Костинюка, є потреба звернутися до оцінки діяльності ОУН-

УПА дослідниками українського націоналістичного руху та особами,

причетними до діяльності згаданих організаційних структур.

Американський дослідник Кристофер Сімпстон у книзі “Бловбек”

зазначає: “... члени ОУН-УПА відповідальні за злочини, грабежі, на-

сильство, знищення беззбройних військовополонених, стариків, дітей,

цілих сіл. Співпраця з нацистами у роки другої світової війни, а також

їх особиста участь, кривава історія прирекли їх на вічне відчуження

від більшості українського народу, представниками якого вони себе

вважають [22].

Французький публіцист і історик Аллен Герен зробив такий вис-

новок: “УПА – продукт діяльності німецької розвідувальної служби”

[23].

Доктор політології і права з Канади Віктор Поліщук, досліджу-