Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

Обабіч дороги ріс густий бамбуковий гай. Дерева хилилися до землі, листя тремтіло од вітру й шелестіло.

— Куди веде ця дорога? — спитав Бхомбол хлопчика, що повертався з ярмарку, несучи на голові свої речі.

Той скоса зиркнув на Бхомбола і нічого не відповів.

— Гей, ти! — знову гукнув його Бхомбол. — Куди веде ця дорога?

— В Путімарі, — відповів хлопчик.

— А ти де живеш?

Хлопчина мерщій повернув назад і, зупинившись, голосно крикнув:

— Дядьку!

Бхомбол зареготав. Він здогадався, що хлопчина злякався й хоче показати йому, що позаду йде дядько.

— Ну чого ти боїшся? — спитав він. — Я йду в Путімарі. Скажи, скільки звідси до Путімарі?

Та слова Бхомбола анітрохи

не заспокоїли хлопця, він знову позадкував. Бхомболу закортіло дати йому добрячого ляпаса. Ну й телепень!

Тим часом він побачив селян, що йшли на ярмарок.

— Чи далеко до Путімарі? — спитав Бхомбол одного з них.

— А ось воно перед тобою, — відповів той, не обертаючись, і показав рукою назад.

— А де саме це «перед тобою»?

— Та по той бік каналу.

От лихо! Селяни ніколи не відповідають точно. Для них до села, котре знаходиться за якихось вісім миль, — рукою подати.

У бамбуковому гаю, що розкинувся по обидва боки дороги, жили люди. Прямо перед Бхомболом, задерши голову, як верблюд, вирячивши банькаті очі й поглядаючи на всі боки, поважно йшов буйвол.

Бхомбол оглянувся назад. Ой лихо! Хтось патлатий з дрючком у руці біг дорогою. Невже це один із служників? Бхомбол звернув з дороги і сховався в халупці, де було встановлено рисорушку. Якась жінка натискувала ногою на педаль.

«Кечор-дхоп, кечор-дхоп», — торохтіла педаль.

Виглянувши з-за огорожі, Бхомбол побачив, що чоловік догнав буйвола і, лаючись, заходився жорстоко лупцювати його палицею. Скуштувавши палиці, буйвол повернувся і пішов у бік ярмарку. Бхомбол полегшено зітхнув: виходить, цей патлатий був просто візником. Тільки візник міг так безжально поводитися з буйволом!

Бхомбол знову вийшов на дорогу. Незабаром бамбуковий гай закінчився. Попереду лежало невелике поле. Посеред нього блищав канал, за каналом видно було село. Звідти невиразно долинали звуки барабанів і флейт.

Ще не дійшовши до каналу, Бхомбол побачив, що назустріч йому несуть запнуті білою тканиною ноші. В них, мабуть, сидить якась жінка. Незабаром свято Пуджі, і вона, можливо, їде до батька, його двоюрідна сестра Рані теж приїжджає на свято додому в паланкіні. Голоси носильників чути здалека. Почувши їх, усі виходять з хати. Паланкін зупиняється у дворі, і одразу ж із носилок, сміючись, вискакує Рані. Син Рані — Кхокон — великий пустун. Усі казали, що він удався в дядька Бхомбола. Бхомбол дуже любив його. Кхокон мав звичку перекидати Бхомболову чорнильницю. В його підручнику англійської мови Кхокон не залишив жодної сторінки. Побачивши книгу, він одразу ж простягає до неї рученята. Розкриє книгу, зручно вмоститься й вимовить: «Аа!!» А Рані каже йому: «Не чіпай, бо вдарю». А хіба можна бити такого малюка? Бхомболу захотілось побачити Кхокона. Коли Кхокон приїде, то неодмінно шукатиме його по всьому будинку. Хай шукає… Мине багато днів, і Бхомбол привезе йому цілу купу іграшок…

Носильники повагом пройшли повз Бхомбола.

Канал був дуже вузький і мілкий. Бхомбол легко перебрів його. Вибравшись на протилежний берег, він уже цілком виразно почув звуки барабана й флейти. Що там відбувається? До Пуджі лишилося ще чотири дні. Бхомбол завернув до села. Він вирішив заночувати там, а вранці знову вирушити на захід, до Калькутти.

Ввійшовши в село, Бхомбол поминув кілька дворів і вийшов до намету, напнутого перед одним з будинків. В наметі було повно людей, багато хто сидів просто на землі. Поряд з наметом під деревом манго барабанщики били в барабани. Бхомбол ступив ще кілька кроків, і в носі йому залоскотав запах смажених коржиків.

— Що тут відбувається? — спитав він одного чоловіка.

Той, жуючи, саме вийшов з намету. В лівій руці він тримав бетель і склянку пантуа, [25] а права була стиснута в кулак. Живіт його скидався на мішок з половою.

Онукові добродія Рая сьогодні вперше дали рису, [26] — відповів він. — Іди он туди, там усі дітлахи.

Бхомболу хотілося їсти, але він соромився ввійти без запрошення. Він неквапом рушив до намету.

25

Пантуа— кульки сиру, зварені в маслі й политі цукровим сиропом; часто їх ще й начиняють молочними тягучками.

26

В Індії існує звичай відзначати день, коли немовляті вперше дають рис.

— Ей, хлопче, ти чого тут стоїш? — пролунав голос поруч нього. — Ходімо зі мною.

Бхомбол оглянувся й побачив товстенного усміхненого чоловіка з світлою шкірою і блискучою лисиною на всю голову. В руці він тримав нову люльку, на ногах у нього були нові дерев'яні сандалі. На грудях у товстуна висів білий шнур. [27]

— Ей, Норохорі, — сказав він, — посади цього хлопчика. Спочатку нагодуйте досхочу дітей. Чому ви цього не робите? — І, гупаючи сандалями, він ступив уперед.

27

Білий шнур— священний шнур; носять його представники вищого стану — брахмани, котрі в давнину були жерцями.

— Зараз, зараз, — відказав Норохорі. — Бачте, вони прийшли всі зразу, а місць не вистачає… Йди, хлопче.

Норохорі взяв Бхомбола за руку й повів за собою.

— Мерщій біжи, — кинув він на ходу слузі, — у господаря погасла люлька.

Слуга подався до виходу. Тільки тепер Бхомбол збагнув, що чоловік з люлькою був пан Рай.

12. БЕНКЕТ

Бхомбол був без сорочки, босий, у брудному дхоті й дуже соромився зайти в дім, де так багато гостей. Він уже хотів повернутися назад, але в цей час Норохорі привів його у просторий внутрішній двір, де сиділи гості. Посеред двору було нап'ято червоне шатро, довкола ліпилися вкриті бляхою глинобитні хатки з цементовою підлогою. По другий бік двору стояла одноповерхова кам'яниця, поряд з нею влаштували кухню.

З одного боку в дворі сиділи дітлахи, з другого — старі. Хлопчаки галасували. Частували тут, видно, донесхочу. Коли прийшов Бхомбол, саме роздавали смажені в маслі солодкі коржики — лучі. Усі кричали:

— Ще, ще!

— Спочатку посідайте всі, — сказав чоловік, котрий, тримаючи кошика на голові, роздавав лучі. — Не по одній, а по десять одержите, якщо поїсте. Теж мені їдці! Один з'їсть півтора, другий — два, а третій — од сили три коржики, та й то доведеться розпустити паски. Сідайте, сідайте…

З самого краю було одне вільне місце. Поряд на веранді лежали мати, а на них бананове листя і череп'яні кухлі. Норохорі приніс із веранди мату, кілька бананових листків і порожній череп'яний кухоль; поклавши все це на землю, він сказав Бхомболові:

— Сідай. Як тебе звати?

— Бхупендронатх Чакі.

— Ага, он як! Ну сідай.

Тепер Бхомбол уже не соромився свого одягу. Він побачив, що добра половина хлопців була без сорочок і скидалася на дикунів.

Бхомбол сів. Хлопчик, що сидів поруч з ним, зиркнув на нього і щось стиха сказав своєму сусідові. Обидва захихикали. Бхомбол суворо поглянув на них. Але більше вже не звертав ні на кого уваги: принесли коржики, тушковані овочі, смажені баклажани і варені гарбузи. А незабаром мали принести ще й риб'ячі голови, Бхомбол почув це від хлопців.

Поделиться с друзьями: