Дорога крізь джунглі (Оповідання індійських письменників)

— Що це ти накупила? — показав я на пакунки.

— Сіль і червоний перець…

Знову припустив дощ. Стало зовсім темно. Ми дійшли до середини поля. Стежку вже важко було розрізняти. Подекуди вона взагалі пропадала, і тоді нам доводилося брести по коліна у воді. Але Мані виявилася чудовим провідником.

— Зараз буде яма… — попереджала вона, обертаючись час від часу до мене. — Тут доріжку розмило… Поряд канал, обережніше, а то шубовснете туди.

За кілька хвилин ми звернули на доріжку, що привела нас до пагорба, і стали підніматися вгору вузенькою стежиною. Обабіч неї громадились високі скелі. Ще й дотепер відчуваю острах за самої тільки згадки про цю стежину, що кривуляла над урвищем і була встелена гострим, як лезо ножа, камінням, нанесеним сюди потоками дощової води.

Гілки ліан звисали зі скель і чіплялися за наш одяг. Здавалося, дорозі не буде кінця-краю. Я вже не раз питав, чи довго нам іще йти, і щоразу дівчинка відповідала:

— Ще краплиночку…

Нарешті ми вибрьохали на пласку вершину пагорба. Я роззирнувся. Довкола панував морок. Місяць ледь світив крізь пелену хмар. І всюди, наче далекі зорі, мерехтіли світлячки.

Ми відшукали іншу стежку й стали спускатися вниз. Тепер іти було ще важче.

Невдовзі Мані зупинилася.

— Ось наш дім. Ідіть сюди. Через цю хвіртку.

Я з полегкістю вдивлявся в темряву: ліворуч невиразно вимальовувалась невелика хатина. Звідти не чути було ні звука. У віконці не світилося, вогнище не горіло. Мані залишила мене в дворі, поклала на веранді свій капелюх і квапливо зайшла до хати.

— Це ти, доню? — долинув хрипкий голос.

Мані підійшла до батька й почала щось тихенько казати йому. Я розчув тільки слово «сартукаран» [31] .

«Дівчинка, очевидно, вважає мене за чиновника, — подумав я. — Бідолаха! Для неї кожна людина в сорочці та піджаці — поважна персона!»

31

Сартукаран — мовою малаялам збирач податків.

Мані налила трохи гасу в жерстяну лампочку й засвітила її.

Кволий мерехтливий вогник освітив її усміхнене личко. Потім вона винесла на веранду циновку й мовчки запросила мене сісти. Я зняв піджак, сів і обдивився.

На стіні висіли гаки, з допомогою яких господар, мабуть, вилазив на пальми, і гострий ніж, яким розтинав кору, щоб видобувати сік.

Простора веранда дихала чистотою і затишком; у долівці подекуди темніли ями, вибиті дощовими краплями. Двері мали справжні одвірки, але зроблені були з пальмового листя. Біля входу в хатину, під червонястою закіптюженою глиняною стіною, стояла підставка для лампи. Тут же, на стіні, висіло кілька картинок, вирізаних із старих англійських газет. Через напівпрочинені двері у кволому світлі лампи, що стояла на веранді, я побачив повстать чоловіка, що лежав на чарпої [32] , із замотаними в якесь ганчір’я ногами. З північного боку до веранди прилягала прибудова з пічкою. Передня і задня стіни цієї своєрідної кухні були сплетені з пальмового листя. Бокової стіни бракувало, замість неї стояла клітка з курми. Іноді звідти чулося тривожне кудкудакання. На протилежному боці веранди було робоче місце Мані. Сидячи тут, вона ткала із кокосових волокон циновки. Поряд лежали притиснуті до землі важким каменем зеленаві волокна.

32

Чарпої — легеньке дерев’яне ліжко із сіткою із джутових мотузків. Джут — тропічна трав’яниста рослина. її вирощують як технічну культуру. 3 волокна джута виробляють мішковину, килими тощо.

В кухні над пічкою погойдувалися підвішені до крівлі бамбукові бутелі, в яких Мані зберігала гірчицю, насіння селери та іншу приправу. Тут же, на нитках, висіли «на щастя» закіптюжені яєчні шкаралупи. Поряд з ними, на підвищенні, стояли глиняні горщики і лежала купка підсмажених плодів хлібного дерева. З другого боку пічки стояло сяке-таке кухонне начиння.

Посередині кухні сидів голий малюк і жував шкірку плода хлібного дерева. Мані враз одібрала в нього ці сумнівні ласощі й викинула. Тоді підійшла до пічки і стала розпалювати вогонь. Малюк заплакав.

2

— Підійдіть до мене, будь ласка, — почувся з кімнати голос батька Мані.

Я ввійшов у хатину й сів біля ліжка хворого. Обличчя його в темряві майже не було видно. Він тихо запитав, як мене звати, де я живу, що роблю, і, мабуть, відчув велику полегкість, дізнавшися, що я не збирач податків. Ми розбалакались, і він розповів мені свою історію.

Зовуть його Чату. Він добував пальмовий сік, а іноді збирав кокосові горіхи. Але йому ніколи не щастило заробити стільки, щоб у сім’ї був цілковитий достаток. Тому він став потай виготовляти тодді [33] . Це не уникло пильного ока збирача податків. Він зажадав п’ятнадцяти рупій і обіцяв залагодити справу. Але в Чату не було й рупії. Через те його на чотири місяці заарештували. Дружина Чату чекала дитини. За кілька днів після того, як Чату повернувся, в неї народивсь хлопчик, але вона померла.

33

Тодді — хмільний напій з пальмового соку.

— Моїй дружині просто пощастило, — довірливо сказав мені Чату, — відтоді, як вона пішла від нас, ми весь час голодуємо. Якщо я міг сяк-так прогодувати Мані й Келлана, то що мені було робити з новонародженим? Неподалік від нас живе тесля, у його дружини теж народилося дитя, і я відніс їй свого сина… З місяць вона годувала його своїм молоком. Тепер його доглядає Мані. Крім того, їй доводиться робити всю хатню роботу…

Потім він розповів, як три місяці тому впав із пальми, що в нього переломи рук та ніг, а поблизу немає нікого, хто б допоміг йому.

Його давній приятель Сайдалї якось привів із собою чоловіка на ймення Паніккар. Цей Паніккар і перев’язує його. Але минуло вже три місяці, а краще не стає. Руки й ноги скорчило. Навряд чи можна буде хоч колись та працювати.

— Паніккар приходить щодня, — скаржився він. — Перев’язує… А який толк? Тільки мучить. Ви питаєте, чи є у мене гроші? Сайдалі дав мені три рупії. Але ми їх уже розтратили. Ліки дорогі. А заощадження Мані пішли на почастунки та випивку для Паніккара. Відтоді як я зліг, нас годує Мані… О, якби бог не дав нам її, нас уже давно не було б на світі! Ще не встигне зійти сонце, а вона вже сидить за своїми циновками… Та й по домівці все робить: доглядає і мене й малих, ходить до крамниці, варить їсти…

— Скільки ж вона заробляє в день? — поцікавився я.

— Мало, звичайно… Але ж вона більше нічого не вміє робити. За шмат готової тканини в сім дюймів дають одну пайсу, та ще за волокно треба платити. Якщо працювати з ранку до вечора без відпочинку, то можна зіткати дванадцять шматків. За це платять одну ану…

— Виходить, весь ваш прибуток — одна ана в день?!

— Саме так… А що нам робити? Хто нам дасть гроші? А ще ось Мані курей завела. За яйця вона одержує по півтори пайси за штуку. Потім ще збирає листя набивати матраци і продає його. Це теж дає нам дві-три пайси. Сяк-так зводимо кінці з кінцями. На всьому іншому можна економити, але без рису, солі й гасу не проживеш. На шість пайс ми купуємо півмірки рису, на дві пайси — гасу, на одну — солі і ще на одну — перцю. Одну пайсу я витрачаю на бетель і одну — на тютюн. От і виходить: на все, що ми купуємо, йде одна ана. Іноді на дві пайси беремо риби. А коли дозрівають плоди хлібного дерева й манго, ми просто оживаємо: адже за них не треба платити. Для нас настають золоті дні. Ми варимо їх і їмо з рисовим відваром. Іноді нам щастить роздобути молоду пальму…

— Пальму?

— Так, пальму. Ви, напевне, не знаєте, що її можна їсти. Деревину дрібно січуть і вимочують у воді, а плоди сушать. Ото й виходить борошно. Коли немає рису, ми споживаємо пальмове борошно. Дуже смачно!.. А надто як зварити з цього борошна густу кашу… Можна нарвати в лісі молодих пагонів і їсти з таким «рисом». Теж непогано!

— На що ви купуєте одяг?

— Минулого місяця Мані продала дві курки за шість ан. На це ми купили два тунду і трохи тканини. Ось одне тунду на мені.

— Рис готовий, — пролунав із-за дверей голосок Мані.

Я перейшов до другої кімнати. Тут було так само чисто й затишно. На циновці стояла бляшана мисочка з водою. Лежала тарілочка, зроблена з бананового листка, і дощечка, на якій можна було сидіти. Я сів. Мані принесла рис, кокосове молоко і приправу із стручків червоного перцю. І рис, і приправа, і кокосове молоко були надзвичайно смачні.

Поки я їв, мале, що спало біля мене, прокинулося і відчайдушно заревло. Сестра взяла його на руки й винесла.