Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Ох. містер Беркс! Та ну його!
– махнула ручкою Гепзіба.
– Я покажу тобі таке, чого містерові Берксу не показувала ніколи! Томе, ти вмієш тримати язика за зубами? Обіцяєш не казати містерові Берксу, що в мене це є? Він од мене не відчепиться, якщо довідається, що я тобі це показувала; а я цю річ не продам Берксові. та й нікому не продам! Але ти, Томе, зможеш оцінити її за історичну цінність, а не за те, скільки ґалеонів вона коштує…
– З радістю подивлюся все, що мені покаже пані Гепзіба, - сказав Волдеморт, і Гепзіба знову захихотіла, як дівчинка.
– Я попросила Гокі знайти… Гокі, ти де? Я хочу показати містерові Редлу наш
– Несу, мадам, - пискнула ельфиня-домовичка, і Гаррі побачив дві шкіряні коробочки, одну на одній, що перетинали кімнату немовби за власним бажанням, хоч він і знав, що їх тримає над головою крихітна ельфиня, пробираючись між столиками, пуфиками й підставками для ніг.
– Ось, - зраділа Гепзіба, забираючи в ельфині коробочки, ставлячи їх собі на коліна й готуючись відкрити ту, що лежала зверху, -думаю. Томе, що тобі це сподобається… ох, якби мої родичі довідалися, що я тобі це показую… вони вже дочекатися не можуть, коли воно потрапить їм у руки!
Вона відкрила накривку. Гаррі підійшов трохи ближче, щоб роздивитися, й побачив маленьку золоту чашечку з двома вишуканими ручками.
– Томе, чи ти знаєш, що це таке? Візьми в руки, подивись уважно!-прошепотіла Гепзіба, а Волдеморт простяг руку з довжелезними пальцями, взяв чашечку за ручку й вийняв з шовкової тканини, в яку та була загорнута. Гаррі здалося, що він помітив у його очах червоний блиск. Пожадливий вираз його обличчя дивним чином віддзеркалювався на лиці Гепзіби, з тією лише відмінністю, що вона спрямувала пожадливий погляд своїх крихітних очиць не на чашечку, а на вродливого юнака.
– Борсук, - пробурмотів Волдеморт, розглядаючи вигравіювану на чашці тваринку.
– То це належало…
– Гельзі Гафелпаф, про що ти й сам добре знаєш, розумнику!
– Гепзіба нахилилася вперед, аж затріщав корсет, і грайливо вщипнула його за впалу щоку.
– Хіба я не казала, що ми далекі родичі? Про це з покоління в покоління переказували в моїй родині. Чудова річ, правда? А ще й наділена могутніми силами, хоч я їх так до ладу й не випробовувала, я її тільки надійно зберігаю…
Вона забрала чашечку з довгих Волдемортових пальців і акуратно поклала назад у коробочку, причому так ретельно й обережно її там умощувала, що навіть не помітила, як по Волдемортовому обличчі ковзнула тінь, коли він мусив віддавати чашку.
– Ну от, - радісно сказала Гепзіба, - а де ж та Гокі? О, так… ти ж тут… забери, Гокі…
Ельфиня слухняно взяла коробку з чашечкою, а Гепзіба глянула на плоскішу коробочку, що лишилася в неї на колінах.
– Думаю. Томе, це тобі сподобається ще більше, - про шепотіла вона.
– Нахилися, хлопче, щоб краще бачити… авжеж. Беркс знає, що я ним володію, бо саме в нього я його й купила, але тепер, я не сумніваюся, він мріє знову ним заволодіти, коли мене не стане…
Вона клацнула точеною філігранною защіпкою й підняла накривку. Там на гладенькому малиновому оксамиті лежав важкий золотий медальйон.
Цього разу Волдеморт простяг руку, не чекаючи запрошення, і підніс медальйон до світла, щоб уважно його роз глянути.
– Слизеринів знак.
– тихенько сказав він, дивлячись, як виграє світло на вишукано оздобленій літері "С".
– Саме так!
– вигукнула Гепзіба; її захопило те, як зачаровано дивився Волдеморт на медальйон.
– Я заплатила за нього високу ціну, але просто не могла випустити з рук. Такий неймовірний скарб! Я просто мусила мати його у своїй колекції. Беркс його, очевидно, купив у якоїсь
Тепер сумніву не було: Волдемортові очі на цих словах спалахнули червоним сяйвом, а суглоби пальців, що три мали ланцюжок медальйона, побіліли.
– … припускаю, що Беркс заплатив їй жалюгідну суму, але ось він який, цей медальйон… гарний, правда? І знову ж таки, йому приписують могутні властивості, але я тільки зберігаю…
Вона простягла руку, щоб забрати медальйон. На якусь мить Гаррі здалося, що Волдеморт його не віддасть, але медальйон вислизнув з його пальців і знову опинився на червоній оксамитній подушечці.
– Отак-от, любий Томе. Гадаю, для тебе це була насолода!
Гепзіба глянула на нього, і Гаррі вперше побачив, як зів'яла її дурнувата усмішка.
– З тобою все гаразд, хлопчику?
– О так, - спокійно відповів Волдеморт - Усе чудово…
– Мені здалося… але це, мабуть, гра світла… - Гепзіба рознервувалася, і Гаррі здогадався, що й вона помітила миттєвий червоний спалаху Волдемортових очах.
– На, Гокі, віднеси й замкни… тими закляттями, що й завжди…
– Треба вертатися, Гаррі, - тихо сказав Дамблдор і. поки крихітна ельфиня виносила коробочки, він схопив Гаррі за лікоть, і вони помчали крізь небуття у директорський кабінет.
– Гепзіба Сміт померла через два дні після цієї сценки, - повідомив Дамблдор, сідаючи й пропонуючи Гаррі теж сісти.
– Міністерство засудило ельфиню-домовичку Гокі за випадкове додавання отрути у вечірнє какао господині.
– Не може бути!
– сердито вигукнув Гаррі.
– Бачу, ми в цьому однієї думки, - додав Дамблдор.
– Авжеж, є дуже багато схожого між цією смертю та загибеллю Редлів. В обох випадках вину взяв на себе хтось інший, хто добре пам'ятав причину смерті…
– Гокі зізналася?
– Вона пригадала, що замість цукру ненавмисне додала в хазяйчине какао, як згодом виявилося, смертельну й маловідому отруту, - пояснив Дамблдор.
– 3 цього зробили висновок, що ельфиня не мала злого наміру, просто вона старенька й неуважна…
– Волдеморт видозмінив їй пам'ять, так само, як і Мор фінові!
– Я теж дійшов такого висновку, - погодився Дамблдор.
– І так само, як і в ситуації з Морфіном, у міністерстві були заздалегідь схильні звинувачувати Гокі…
– …тому, що вона була ельфинею-домовичкою, - за кінчив речення Гаррі. Він ще ніколи не відчував такої симпатії до заснованого Герміоною товариства захисту ельфів «С.С.Е.Ч.А».
– Саме так, - підтвердив Дамблдор.
– Вона була старенька, і зізналася, що додала щось у напій, тому ніхто в міністерстві не мав бажання затягувати розслідування. Як і у випадку з Морфіном, коли я врешті напав на її сліди й зумів видобути з неї спогади, її життя вже добігало кін ця… її спогади, зрозуміло, нічого не доводять, крім того, що Волдеморт знав про існування тієї чашки й медальйона.
Коли Гокі вже засудили, Гепзібина родина виявила, що зникли два її найбільші скарби. Минув якийсь час. поки вони остаточно в цьому переконалися, бо вона мала багато схованок і надзвичайно ревно оберігала свою колекцію. Та ще перед тим, як вони в цьому переконалися, юнак, що працював помічником у крамниці «Борджина й Беркса» і регулярно відвідував небайдужу до нього Гепзібу. звільнився з роботи й щез. Його працедавці не знали, де він дівся; його зникнення стало для них великою несподіванкою. І потім ще дуже довго вони нічого не знали й не чули про Тома Редла.