Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Давня суперечка, - м'яко сказав він.
– Одначе, Дамблдоре. я ще не бачив підтверджень твого припущення, що любов могутніша за мої чари.

–  Можливо, ти не там шукав?
– припустив Дамблдор.
– А де ж знайти краще місце для моїх пошуків, ніж тут,

у Гоґвортсі?
– запитав Волдеморт.
– Дозволиш мені по вернутися? Дозволиш мені поділитися своїми знаннями з учнями? Я пропоную тобі себе і свій талант. Я в твоєму розпорядженні…

Дамблдор підняв брови.

–  А що буде з тими, хто зараз у твоєму розпорядженні? Що станеться з тими, хто називає себе… ходять такі чутки… смертежерами?

Волдеморт, як помітив Гаррі, не сподівався, що Дамблдор про це знає; Волдемортові очі знову спалахнули червоним, а щілинки-ніздрі сіпнулися.

–  Мої друзі, - сказав він після секундної паузи.
– робитимуть свою справу й без мене.

–  Я радий, що ти вважаєш їх друзями, - сказав Дамблдор.
– Бо в мене склалося враження, що вони твої слуги.

–  Ти помиляєшся, - заперечив Волдеморт.

–  Отже, якщо я вирішу відвідати сьогодні «Кабанячу голову», то не побачу там, як їхня компанія… Нот, Розьє, Мульцибер, Дологов… чекає твого повернення? Справді вірні друзі, якщо в такий сніг серед ночі забралися так далеко лише для того, щоб побажати тобі успіху у спробі здобути посаду вчителя.

Поза сумнівом. Волдемортові було неприємно довідатися, що Дамблдор детально знає, з ким він подорожує; однак він блискавично опанував себе.
– Ти, як завжди, всезнаючий, Дамблдоре.

–  Та ні, просто товаришую з тамтешнім шинкарем, - просто сказав Дамблдор.-А зараз, Томе…

Дамблдор поставив порожнього келиха й випростався в кріслі, склавши докупи в характерному жесті кінчики пальців.

–  …поговорімо відверто. Чому ти прибув серед ночі, оточений посіпаками, проситися на роботу, якої, як ми з тобою знаємо, ти зовсім не прагнеш?

Волдеморт зобразив холодне здивування.

–  Роботу, якої не прагну? Та навпаки, Дамблдоре, я на віть дуже її прагну.

–  Так, ти прагнеш повернутися в Гоґвортс, але не хочеш бути вчителем - так само, як не хотів ним бути у вісімнадцять років. Чого тобі треба. Томе? Хоч раз попроси відверто.

Волдеморт посміхнувся.

–  Якщо не хочеш давати мені роботу…

–  Та вже ж не хочу, - підтвердив Дамблдор.
– І не сумніваюся, що ти цього й очікував. Проте ти прийшов, ти попросив, а отже, ти маєш якусь мету.

Волдеморт звівся на ноги. Він уже зовсім не був схожий на Тома Редла; обличчя його пашіло люттю.
– То це останнє твоє слово?

–  Останнє, - теж підвівся Дамблдор.

–  Тоді нам більше нема про що говорити.

–  Нема, - погодився Дамблдор, і його обличчя оповив глибокий смуток.
– Давно минув той час, коли я ще міг налякати тебе палаючою шафою й примусити розплатитися за твої злочини. А якби я цього хотів. Томе… як би я хотів…

Ще мить, і Гаррі закричав би, попереджаючи Дамблдора: він був упевнений, що Волдемортова рука смикнулася до кишені з чарівною паличкою; але ця мить минула, Волдеморт повернувся спиною, вийшов і двері за ним зачинилися.

Гаррі відчув, як Дамблдорові пальці знову стиснули його руку, й за кілька секунд вони вже стояли у тім самім кабінеті, лише на підвіконні не було снігу, а Дамблдорова рука знову була чорна й нежива.

–  Навіщо?
– одразу запитав Гаррі, дивлячись Дамблдорові у вічі.
– Навіщо він приходив? Ви про це дізналися?

–  Маю певні здогади, - відповів Дамблдор.
– але не більше.

–  Які здогади, пане директоре?

–  Розкажу тобі, Гаррі, тоді, як здобудеш отой спогад професора Слизорога, - сказав Дамблдор.

– Коли мати меш цю останню частинку складанки, все, сподіваюся, стане ясно… нам обом.

Гаррі аж кипів з цікавості, і хоч Дамблдор уже підійшов до дверей і відчинив їх йому, він не зразу зрушив з місця.

–  Пане директоре, він що - знову хотів отримати по саду вчителя захисту від темних мистецтв? Він не сказав…

–  Безперечно, він цілився саме на цю посаду - відповів Дамблдор.
– Наслідки нашої короткої зустрічі це тільки підтвердили. Бачиш, після того, як я відмовив у цій посаді Лордові Волдеморту, жоден учитель захисту від темних мистецтв не втримався в нашій школі більше як рік.

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ -

Незнаходжувана кімната

Увесь наступний тиждень Гаррі сушив собі голову, як переконати Слизорога поділитися з ним справжнім спогадом, однак жодної геніальної думки мозкові хвилі не принесли, тож він знову взявся за те, чому присвячував найбільше часу, коли бував розгублений: за перечитування підручника настійок-у надії, що Принц нашкрябав там на полях щось корисне, як це досі бувало багато разів.

–  Ти там нічого не знайдеш, - твердо заявила Герміона у неділю пізно ввечері.

–  Не починай, Герміоно, - сказав Гаррі.
– Якби не Принц, Рон тут зараз не сидів би.

–  Сидів би, якби ти уважно слухав Снейпа ще в першому класі, - не здавалася Герміона.

Гаррі пропустив її зауваження повз вуха. Він щойно знайшов закляття («Сектумсемпра!»), нашкрябане над інтригуючою приміткою «Для ворогів», і йому аж свербіло його випробувати, але на очах у Герміони такого не зробиш. Тому він нишком загнув кутик потрібної сторінки.

Друзі сиділи біля каміна у вітальні; там уже нікого не було, крім кількох колег-шестикласників. Трохи раніше тут панував гамір, коли всі повернулися з вечері й побачили на дошці оголошень нове повідомлення про дату іспиту з явлення. Ті, кому вже виповнилося або мало ви повнитися сімнадцять років у день іспиту, двадцять першого квітня, могли записатися на додаткові тренування, що мали відбуватися (під посиленим наглядом) у Гоґсміді.

Рон запанікував, коли прочитав оголошення; він досі не опанував явлення й боявся, що провалить іспит. Герміона, котрій уже двічі вдалося явитися, була трохи впевненіша, а Гаррі, якому виповнювалося сімнадцять аж за чотири місяці, все одно не мав права складати іспити, незалежно від того, готовий він був би до них чи ні.

–  Зате ти вмієш являтися!
– нервово буркнув Рон.
– У липні складеш запросто!

–  Мені лише раз це вдалося, - нагадав Гаррі; на мину лому уроці він нарешті спромігся зникнути і знову матеріалізуватися всередині свого обруча.

Згаявши море часу на те, щоб побідкатися через своє невміння являтися, Рон тепер квапився закінчити складнючий реферат для Снейпа; Гаррі й Герміона вже його написали. Гаррі не сумнівався, що отримає за нього низьку оцінку, бо він не погоджувався зі Снейпом щодо найкращих методів боротьби з дементорами, але його це не тур бувало: усі його думки зараз були про Слизорогів спогад.