Гаррі Поттер і напівкровний принц

–  Я все одно не розумію, навіщо це все повторювати щоразу, коли ти вертаєшся додому, - сказала місіс Візлі, помагаючи чоловікові знімати мантію; її щоки ще й досі пашіли.
– Та будь-який смертежер витисне з тебе цю відповідь перш ніж перевтілитися в тебе!

–  Знаю, люба, але це міністерська процедура, а я повинен подавати приклад. Що це так гарно пахне? Цибуляний суп? Містер Візлі радо глянув на стіл.

–  Гаррі! А ми тебе до ранку й не чекали!

Вони обмінялися потисками рук, і містер Візлі сів на стілець біля Гаррі. Місіс Візлі поставила й перед ним миску з супом.

–  Дякую, Молі. Важка була ніч. Якийсь телепень почав продавати видозмінні медалі. Почепиш таку на шию і можеш за бажанням міняти зовнішність. Сто тисяч масок, усього за десять ґалеонів!

–  А що від них буває насправді?

–  Найчастіше просто набуваєш неприємного жовтогарячого кольору, однак у кількох осіб по всьому тілу повискакували бородавки зі щупальцями. Наче в лікарні святого Мунґа й так мало роботи!

–  Фред і Джордж люблять такі штуки, - завагалася місіс Візлі.
– Ти не думаєш, що…

–  Не думаю!
– вигукнув містер Візлі.
– Хлопці б такого не робили, особливо зараз, коли всі відчайдушно шукають хоч якогось захисту!

–  То ти запізнився через ті видозмінні медалі?

–  Та ні. До нас ще дійшли чутки про небезпечний відбивальний пристріт, насланий у районі «Слон і замок», та, на щастя, поки ми туди дісталися, магічний загін спецпризначення усе вже владнав…

Гаррі затулився рукою й нишком позіхнув.

–  Спати, - миттю заявила місіс Візлі, від очей якої це не сховалося.
– Я вже приготувала для тебе кімнату Фреда й Джорджа, житимеш там.

–  Як, а вони де?
– На алеї Діаґон, сплять у крихітній квартирці над своєю крамничкою жартів, бо мають багато роботи, - пояснила місіс Візлі.-Мушу сказати, що я спочатку була проти, але в них. здається, таки є діловий нюх! Ходімо, дорогенький, твоя валіза вже нагорі.

–  На добраніч, містере Візлі, - попрощався Гаррі, відставляючи стільця. Криволапик легенько зіскочив з його колін і вислизнув з кухні.

–  На добраніч, Гаррі, - відповів містер Візлі.

Коли вони виходили з кухні, Гаррі помітив, як місіс Візлі зиркнула на годинник у кошику для білизни. Усі стрілки були знову на позначці «смертельна небезпека».

Кімната близнюків була на третьому поверсі. Місіс Візлі націлила чарівну паличку на лампу, що стояла на столику біля ліжка, й та негайно спалахнула, заливаючи кімнату приємним золотавим світлом. Хоч на письмовому столі біля вікна стояла велика ваза з квітами, їхній аромат не міг перебити стійкий запах стрілецького пороху, як визначив його Гаррі. Підлога була завалена запечатаними картонними коробками без жодних позначок Серед них стояла й валіза Гаррі. Кімната нагадувала тимчасовий склад.

Гедвіґа привітала Гаррі радісним ухканням зі свого сідала на шафі, а тоді вилетіла у вікно; він знав, що вона хотіла його побачити перед тим, як вирушати на полювання. Гаррі сказав місіс Візлі «на добраніч», одягнув піжаму й ліг у ліжко. Відчув під наволочкою щось тверде. Понишпорив і знайшов липку фіолетово-помаранчеву цукерку, в якій упізнав батончика-блювончика. Усміхнувшись він перевернувся на бік і одразу заснув.

Минуло всього кілька секунд, як здалося Гаррі, і його розбудив гарматний залп, з яким розчинилися навстіж двері. Сівши на ліжку, він почув, як з шурхотом розсуваються штори: в очі боляче вдарило сліпуче сонячне світло.

Затуляючись однією рукою, другою він почав намацувати окуляри.

–  Шотуттаке?

–  А ми й не знали, що ти вже тут!-прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по потилиці.

–  Роне, не бий його - у дівчачому голосі чувся докір.

Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап'яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі.
– Усе кльово?

–  Краще не буває, - Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку - А в тебе?

–  Непогано,-Рон підтяг картонну коробку й сів на неї - Коли ти тут з'явився? Мама оце аж зараз нам сказала!

–  Десь о першій ночі.

–  А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?

–  Як завжди, - відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка.
– Зі мною вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?

–  Ой, та зі мною все добре, - сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на хворого.

Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав:

–  А котра вже година? Я що, пропустив сніданок?

–  Про це не журись, мама тобі все принесе; вона вважає, що ти страшенно схуд, - закотив очі Рон.
– То що там відбувалося?

–  Нічого такого. Я собі нидів у тітки з дядьком.

–  Ой, не треба понтів - скривився Рон.
– Ти ж десь був з Дамблдором!

–  Там не було нічого цікавого. Він хотів, щоб я йому допоміг умовити одного старого вчителя повернутися з пенсії. Такий собі Горацій Слизоріг.

–  А-а, - Рон був помітно розчарований.
– А ми думали…

Герміона застережливо зиркнула на Рона, і Рон на повній швидкості змінив курс.

–  …ми так і думали, що нічого цікавого.

–  Та невже?
– пирхнув Гаррі.

–  Так… так, бо Амбриджки вже немає, тож ясно, що нам потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, е-е, і який він?

–  Схожий на моржа і був колись вихователем Слизерину,-пояснив Гаррі.- Що з тобою, Герміоно?

Герміона увесь цей час дивилася на нього так, ніби чекала, що от-от проявляться якісь дивні симптоми. Поспіхом вона зобразила непереконливу усмішку.

–  Та ні, нічого! То, гм, як по-твоєму, добрий учитель вийде зі Слизорога?

–  Не знаю, - знизав плечима Гаррі.
– Гірших за Амбриджку бути не може.

–  Я знаю ще гіршу за Амбриджку, - пролунало від дверей. У кімнату з роздратованим виглядом зайшла, горблячись, молодша Ронова сестра.
– Привіт, Гаррі.

–  Що з тобою?
– здивувався Рон.

–  Це все вона, - буркнула Джіні, з розгону сідаючи на ліжко біля Гаррі.
– Я від неї скоро здурію.

–  А що вона тепер зробила?
– співчутливо поцікавилася Герміона.