Ключ Давидів

Нинішнє свято – не просто чергова дата в церковному календарі. Це свято – чудова нагода для всіх нас зазирнути в себе. І якщо, зазирнувши у своє серце, ми побачимо, що воно перетворилося на темну в’язницю для нашої совісті, – розв’яжімо кайдани безбожності, розірвімо пута гріха, й випустімо на свободу Предтечу Господнього! І тоді за ним прийде Потужніший від нього, Який хреститиме нас Духом Святим...

Тропар свята: “Пам'ять праведного з похвалами, тобі ж бо достатньо свідчення Господнього, Предтече. З'явився воістину і за пророків чесніший, бо в струменях сподобився хрестити Проповіданого. Тому-то за істину постраждав, радуючись, благовістив єси і тим, що в пеклі, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість”.

РІЗДВО БОГОРОДИЦІ

21 вересня (8 вересня за старим стилем) ми відзначаємо свято Різдва Пресвятої Богородиці. Це перше дванадесяте свято богослужбового (церковного) року, який, згідно зі старозавітною практикою, починається восени (1/14 вересня – початок індикту – церковного новоріччя).

Подія, що її пригадує свято, збереглася тільки у давньому церковному переданні. Книги Нового Заповіту нічого не говорять нам про неї, і встановлюючи це свято в IV сторіччі Церква керувалася лише апокрифом II сторіччя – так званим “Євангелієм від Якова” (1 – 5 розділи). Згідно з цим переказом, Пресвята Діва Марія народилася у Назареті, що в Галілеї, від праведних батьків Йоакима та Анни.

Св. Йоаким походив із коліна Юдиного, з роду Давидового. 50 років прожили вони разом у шлюбі, але не мали дітей. Подружжя гаряче молило Господа, щоби дав Він їм дитину, – обіцяючи присвятити її Богові. Одного разу, коли Йоаким прийшов до Храму, якийсь книжник дорікнув йому: “Не повинно тобі приносити дар твій, бо немає в тебе нащадків в Ізраїлі” (в народі безпліддя вважалося знаком гніву Божого). Йоаким, глибоко переживаючи, пішов в гори, і там молився. Так само й Анна, почувши, що сталося з її чоловіком у Храмі, невтішно плакала. Раптом вона побачила гніздо горобця на гілці лавру. “На жаль! – вигукнула Анна. – До чого можу прирівняти себе? За що так проклята я перед синами ізраїльськими? Вони сміються з мене та ображають мене, і вигнали з Храму Господнього! На жаль! До чого прирівняю себе? Я не можу зрівнятися з птахами небесними, бо птахи плодовиті перед Тобою, Господи. Не можу зрівнятися з тварями земними, бо вони плодовиті. Я не можу зрівнятися з морем, бо воно наповнене рибами, ані з землею, бо вона дає плоди часу свого й благословляє Господа”.

І тоді з’явився в саду ангел Господній: “Анна, Бог почув молитву твою: ти зачнеш і народиш, і буде прославленим по всьому світі рід твій”. Таке саме видіння було і Йоакиму. Він поспішно подався додому, обіцяючи принести подячну жертву: “10 овець, 12 тельців та 100 козлів”. “Анна була біля дверей дому свого, – читаємо ми в апокрифі, – і побачила Йоакима, який йшов із своїми стадами, і вона побігла й упала на шию йому, кажучи: “Тепер я знаю, що Господь Бог благословив мене”. А через 9 місяців у престарілих батьків народилася Дочка. Її назвали Марією...

Церква не прийняла “Євангеліє Якова” як цілком достовірне й канонічне джерело. Проте переказ, що записаний у ньому, користувався авторитетом і любов’ю народу.

Згідно із наукою про богослужіння, літургікою, – свято на спомин Різдва Пресвятої Богородиці встановлене Церквою дуже давно. Вказівка на нього знаходиться уже в V сторіччі, і вважається, що започатковане воно ще в IV сторіччі. Згадується це свято у творах св. Івана Златоустого, свв. Прокла, Єпіфанія та Августина. На честь свята складено багато піснеспівів, які і тепер звучать під час богослужіння. Так з давніх часів, як і сказано в Євангелії від Луки, “Всі роди Її за блаженну вважають” (Лк. 1.48) і прославляють Пречисте Різдво Діви Марії Богонареченої.

Напередодні свята Різдва Богородиці в православних храмах служиться всенічна з читанням паремій та літією (паремія – грецьк. “читання, притча” – читання уривків із Святого Письма, що символізують ту чи іншу святкову подію, в даному випадку – Різдво Богородиці. Літія – грецьк. “спільне моління” – здійснюється в західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній церкві проводилося в притворі храму з тією метою, щоби дати можливість оголошеним (тим, хто тільки готувався до хрещення) і покутникам (тим, хто спокутував гріхи й не мав права молитися разом з вірними у Святому, але тільки в притворі храму), взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.

На всенічній Різдва Богородиці читається три паремії – три біблійні тексти, що в них ми бачимо символи, які є прообразами Діви Марії. Першою читається паремія, в якій Богородиця порівнюється з драбиною до Неба:

“І вийшов Яків (мова про патріарха Якова, сина Ісака, внука Авраамового. – Авт.) із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось ангели Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, – Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі». І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це не що інше, як дім Божий, і це брама Небесна” (Бут. 28.10 – 17).

Як бачимо, тут прообразом Богородиці виступає драбина в Небо – той міст, що з’єднує землю (все людство) з Богом. Так, дійсно, саме Пріснодіва Марія стала Тією “Ліствицею”, Котра з’єднала людську натуру з Божеством, від Якої через Духа Святого втілився Бог Слово – Істинна Боголюдина – Господь наш Ісус Христос. Саме Богородиця стала Матір’ю Спаса нашого. І недаремно свято Різдва Богородиці називається православними святом “початку нашого спасіння“.

Але драбина в Небо – це також і символ Церкви Божої. Так! Саме Церква є тією драбиною, що нею піднімаємося ми щаблями досконалості у Царство Боже, Царство Небесне. Дух Богородиці живе в Церкві. Богородиця завжди присутня в Церкві Христовій. І розділяти їх – означає не розуміти величної Програми Божого Спасіння. Адже Церква в духовному плані і є Тією Богородицею, Яка народжує Дитинку чоловічої статі – Віру, що чинна любов’ю. Церква і є тією Пріснодівою, Яка не запліднюється нічим світським, ніяким духом користолюбства і насильства, але тільки Духом Святим, а відтак є Невістою Неневісною! Церква і є та Неопалима Купина, яка як тернина, колеться, не допускає до себе нічого нечистого, в Якій горить Вогонь Слова Божого, Вогонь Волі Його, і не згоряє кущ. Адже для народу віри Цей Вогонь є вогнем зігріваючим в холоді оточуючого безвір’я, вогнем освітлюючим шлях у темряві незнання Бога, вогнем захищаючим, бо спалює він, поїдає все нечисте, що прагне торкнутися Церкви Божої. Церква є носієм того звеличеного, піднесеного життя, приклад якого явила нам Пресвята Богородиця. Адже саме Ім’я Її – Марія – означає Звеличена...

Тропар (основна пісня) свята: “Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: з Тебе бо засяяло Сонце Правди – Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне”.

ХРЕСТОВОЗДВИЖЕННЯ

“Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, – то глупота, а для нас, що спасаємось, – Сила Божа!” (1 Кор. 1.18).

27 вересня (14-го за старим стилем) православна церква відзначає свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього.

Походження свята пов’язане з торжеством християнства під час правління Костянтина Великого (IV сторіччя), який спорудив на місці Голгофи і Гробу Господнього храм Воскресіння. Згідно з дослідженнями блаженної пам’яті протоієрея Олександра Меня, це місце з перших років існування Церкви привертало увагу християнських прочан, але на початку II сторіччя імператор Адріан, який вороже ставився як до юдейства, так і до християнства, вирішив знищити усі сліди обох релігій. Він повністю перебудував Єрусалим, назвавши його Елією, зрівняв Голгофський пагорб, засипав печеру св. Гробу й побудував там храм Венери.

Коли імператор Костянтин прийняв християнство, він наказав знести капище й розпочати розкопки на святому місці. “Знімали шар за шаром, – пише сучасник подій християнський історик Євсевій, – раптом глибоко в землі, поза усякі сподівання, виявилась порожнина, а потім – чесне і всесвяте знамення спасительного Воскресіння” (див. Євсевій, Життя Костянтина, III, 28). Це була печера Гробу Господнього. Імператор надав єрусалимському єпископу Макарію кошти для спорудження над печерою храму.

Через деякий час Палестину відвідала престаріла мати Костянтина Олена. Євсевій не повідомляє про те, що їй вдалося знайти справжній Хрест Христовий. Але в другій половині IV сторіччя ця реліквія уже вшановувалась в Єрусалимі. Св. Кирило свідкує, що частини Хреста були розіслані по всій імперії (див. Св. Кирило Єрусалимський, Оголошувальні слова, IV, 10). Згідно свідчення св. Івана Златоустого, ознакою, за якою взнали, що це саме Хрест Господній, був напис на ньому (див. Св. Іван Златоустий, Бесіда 85). На початку V ст. Руфін уже впевнено пов’язував знахідку з іменем св. Олени, а історик Созомен біля 440 року записав сказання про те, як цариця шукала Хрест і знайшла його закопаним в землі поблизу Голгофи. Щоби впевнитись у його справжності, на святиню поклали мерця, і він ожив. Після цього патріарх “воздвиг” (тобто здійняв) Хрест над натовпом молільників (див. Созомен, Церковна історія, II, 1).