Ключ Давидів

Ті, хто приймає Світло Віри – спасаються. Хто ж відкидає Слово Істини – гинуть, бо “Споконвіку було Слово, а Слово було в Бога, і Бог було Слово... І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”... “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне... Хто вірує в Нього, на буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений... Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки!” (див. Ів. 1.1-18; 3.16-21).

Історія повторюється, але на більш високому рівні. Як сказав Екклезіаст, “усе вертається на круги своя” (Екл.1). І знову, як і в часи першого приходу Христового, “народ в темряві сидить”. І знову, як і 2000 років тому, звучить з церковних амвонів в “юдейській пустелі” Іванова проповідь. І знову, як ніби й не було хрещення Духом Святим, іде в релігійному світі “Іванове хрещення”, хрещення покаяння – “Покайтесь!” І знову “люди темряву більш полюбили”... Та близький день Господній. Він уже розпочався! “І був вечір...”, і вже ранок. Близько, вже під дверима суди Господні. Близько вже світло нового дня. Близький другий прихід Господній. І прийде Він, та не так, як першого разу, але в славі, “сидячи”, ствердившись “на білій хмарі” свідків Своїх – віруючих і вірних! Прийде Він як блискавка, як осяяння в серцях усього людства. Прийде в тілі Церкви Своєї. І зацарює Господь у серцях вірних. І “приймуть царство святі Всевишнього”. І Царству Його не буде кінця!

Покайтеся, бо наблизилось!..

СТРІТЕННЯ

Свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа є одним з дванадцяти найбільших свят православної церкви. Відзначається воно 15 лютого (2 лютого за старим стилем). Свято пригадує стрітення (церк. слов. “зустріч”) на 40-й день після народження маленького Ісуса Христа з праведним Симеоном та пророчицею Анною. Ця подія змальована в Євангелії від Луки:

“А коли – за Законом Мойсея – минулися дні їхнього очищення (Йосипа та Марії. Згідно з Законом Мойсеєвим період очищення тривав 40 днів від народження дитини чоловічої статі – див. Левіт 12.2 – 4. – Авт.), то до Єрусалиму принесли Його (немовля Ісуса. – Авт.), щоб поставили Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу», і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, – «пару горличат або двоє голубенят». І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, – людина праведна та благочестива, – що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерті не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього (Христос = “Помазаник”. Євр. – Месія, помазаний Богом, огорнутий, “зодягнений” Духом Святим для звершення місії спасіння. – Авт.). І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:

«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед усіма народами. Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!»

І дивувалися батько Його й Мати тим, що про Нього було розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його Матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, – і меч душу прошиє самій же Тобі, – щоб відкрились думки сердець багатьох!»

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, – вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення чекав...“ (Лк. 2.22 – 38).

Символічно Стрітення зображає зустріч Старого й Нового Заповітів. Зустріч старозавітної віри, старозавітного пророка Симеона (Симеон = “слухання” – узагальнюючий образ старозавітних пророків, які чули голос Божий, розуміли Волю Божу, і прорікали її, проповідуючи прихід Месії, прихід Сина Божого, прихід Нового Заповіту – Заповіту Любові), з носієм цього Заповіту (Ісус = “Сущий спасає, Спаситель”). Зустріч Старозавітної Церкви, старозавітного, підзаконного життя, підзаконного служіння, яке отримало через віру в Єдиного Бога, через страх Божий, благодать Господню (Анна = “благодать”), – з Новозавітною Церквою, що породжує “Дитину мужеської статі”, Христа Ісуса, спасаючу віру, яка над Законом, ґрунтується, стоїть на його тверді, яка вище підзаконного служіння, яка є “благодаттю на благодать”. Таким чином Церква Нового Заповіту є піднесеною Церквою, піднесеним життям, піднесеним, звеличеним служінням (Марія = “Звеличена”).

Наука про богослужби, літургика, так говорить про історію встановлення цього свята в християнстві: “Свято Стрітення стає відомим на Сході з IV сторіччя, а на Заході – з V ст. при папі Галасії II (494 р.). В VI ст., при імператорі Юстиніані I (в 543 р.), згідно з відкриттям одному угодникові Божому, – встановлено святкувати цю подію з особливою урочистістю, з хресним ходом та зо свічками, на спомин порятування жителів Константинополя від моровиці та землетрусу в Антіохії. В пам’ять цього в декотрих обителях відбувається перед літургією хресний хід”.

Святкування Стрітення віднесене на 2/15 лютого, бо це є сороковий день після Різдва Христового.

Тропар (основна пісня) свята: “Радуйся, Благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися і ти, старче праведний, що прийняв в обійми Визволителя душ наших, Який дарує нам воскресіння”.

БЛАГОВІЩЕННЯ

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці – одне з найбільших дванадесятих свят православної церкви. Щороку воно святкується в один і той же день – 7 квітня за новим стилем (25 березня за ст. ст.). Свято пригадує нам біблійну подію, що змальована в Євангелії від Луки:

“А шостого місяця від Бога був посланий ангел Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, і з дому Давидового, а ім’я діві – Марія. І ввійшовши до Неї, промовив: «Радій, благодатна , Господь із Тобою! Ти благословенна між жонами!» Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А ангел промовив до Неї: «Не бійся, Маріє, – бо в Бога благодать Ти знайшла! І ось Ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». А Марія озвалась до ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?»... І ангел промовив у відповідь Їй: «Дух Святий злине на Тебе, і Всевишнього сила обгорне Тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото Твоя родичка Єлизавета – і вона зачала в своїй старості сина (тут мова про Єлизавету, дружину священика Захарія, матір Івана Хрестителя . – Авт. ), і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо «для Бога нема неможливої жодної речі!» А Марія промовила: «Я ж Господня раба: нехай буде Мені згідно з словом твоїм!» І відійшов ангел від Неї” (Лк. 1.26 – 38).

Як бачимо, свято пригадує нам благовіщення – принесення вісником Божим, архангелом Гавриїлом, чудової, благої звістки про майбутнє народження від Духа Святого і Марії Діви Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа.

Це свято відзначається з перших часів християнської Церкви. У давніх християн воно мало такі назви: Зачаття Христа, Благовіщення про Христа, Початок викуплення, Благовіщення ангела Марії. І тільки в VII сторіччі свято отримало назву Благовіщення Пресвятій Богородиці.

В науці про богослужби, літурзіці, сказано: “Встановлення свята сягає самої глибокої давнини. Відоме святкування Благовіщення уже в III сторіччі (із Слова св. Григорія Чудотворця в цей день). В своїх бесідах св. Іван Златоустий, блаж. Августин, згадують це свято як давнє й відоме церковне свято. Протягом V – VIII сторіч через єресі (на противагу їм. – Авт.), свято особливо було звеличене в Церкві. У VIII ст. св. Іван Дамаскін, а також у ХVIII, Феофан, митрополит Нікейський, – склали канони на це свято, які й дотепер співаються Церквою”.

Яке ж духовно-символічне значення свята? Богородиця стала прообразом Новозавітної Церкви Божої. Вона є Тією Охоронителькою, Тією Одигітрією (грецьк. – Провідницею), Тією Покровою, що прообразуючим прикладом Свого праведного життя, предстоянням Своїм перед Господом, молитвами Своїми охороняє і вказує дорогу Церкві Христовій.

Богородиця є не тільки символом і прообразом Новозавітної Церкви. Вона – невід’ємна частина цієї Церкви, а саме Церкви Небесної, торжествуючої. Вона ж завжди духовно перебуває і в Церкві земній, воюючій. Вона є Тією Побідоносною Воєводою, Яка завжди присутня в житті Церкви і символічно, як прообраз Церкви Христової, і буквально, як об’єднуючий дух святості й праведності Церкви, як одухотворена плоть, одухотворене, духовне, а не душевне, Тіло Христове.

Вона є завжди присутньою в Тілі Христовому, в Церкві Божій, як Богородиця, що народжує від Духа Святого дитину чоловічої статі – спасаючу, Богопомазану, Богоосвячену віру.

Вона є завжди присутньою в Церкві Христовій, як Пріснодіва (“прісно”– церк. слов. “завжди”), – тобто як Та, що завжди залишається Дівою, і, як терновий кущ, колеться, відкидає від себе все нечисте, все світське, все матеріальне, плотське, життєве, душевне. Як Та, що не запліднюється нічим нечистим, але тільки Духом Святим, і є Невістою Неневісною одного Небесного Жениха.