Ключ Давидів

Свято Введення пригадує нам дивну подію, про яку розповідає давній переказ Церкви – як батьки присвятили Діву Марію Богові.

Через три роки після народження Пречистої Діви Марії батьки Її, праведні Йоаким та Анна, виконали свою обіцянку присвятити дочку Богові і урочисто ввели її в Єрусалимський храм. В цей день присутніми при знаменній події були також родичі та друзі праведної родини, які прибули з Назарету, міста їхнього проживання, в Єрусалим. Трирічну Отроковицю разом з урочистою процесією родичів, друзів, дівчат з запаленими свічками в руках, зустрів первосвященик Захарія, – батько Івана Хрестителя. Батьки поставили Її на першу сходинку високого ганку храму, й Вона Сама піднялася по 15 сходинах, твердо долаючи їх і не оглядаючись назад, чим сильно здивувала всіх.

Ось як змальовується ця подія в апокрифічному “Євангелії Якова”: “Дитина досягла трирічного віку, і сказав Йоаким: «Покличте непорочних дів єврейських, і нехай візьмуть світильники, і запалять їх, і нехай не звертається назад Дитя, і дух Її нехай не відділиться від Дому Божого». І діви зробили так, і увійшли в Храм. І первосвященик прийняв Дитя, поцілував Її й промовив: «Маріє, Господь дав велич імені Твоєму на всі роди, і в кінці днів Господь проявить в Тобі ціну викуплення синів ізраїлевих». Він поставив Її на третій щабель жертовника, і Господь Бог вилив милість Свою на Неї, і Вона тремтіла від радості, і танцювала ногами Своїми, і полюбив Її увесь дім ізраїлів. Пішли батьки Її, дивуючись і славлячи Бога, що Дитя не озирнулося до них. Марія виховувалась, як голубиця в Храмі Господнім, і отримувала Вона їжу із ангельських рук” (Євангеліє Якова, VII – VIII)... Після введення в Храм Пресвятої Діви Вона залишилась при Храмі у приміщенні, де жили юні діви, присвячені служінню Богові, а батьки повернулися в Назарет.

В середні віки (згідно з дослідженнями отця Олександра Меня), – була додана до оповідання апокрифу іще одна знаменна деталь: прийнявши Дитя, первосвященик ввів Її у Святе Святих Храму. В цій оповіді слід шукати не стільки історичні факти, скільки духовний зміст, переданий мовою легенди.

Святе Святих Храму – було місце, закрите від людських очей. Туди мав право входити, і то тільки один раз на рік, сам первосвященик. І введення в нього Пречистої Діви символізувало собою те, що Дитина, яка переступила цей святий поріг, – поріг, за яким перебувала невидима людям Слава Господня, – уготована стати живим Храмом. Ця подія знаменувала те, що від Духа Святого й Марії Діви народиться Спаситель Світу, Боголюдина, Який явить усім людям оцю невидиму для них Славу, славу Однородженого від Отця. І побачать люди Бога во плоті, і слава Господня засяє всьому світові Вченням Ісусовим, тим Вином Нового Заповіту, яке змінює розум і звеселяє серце праведника, і стає Кров’ю Христовою в нас!

А поки що все іще попереду – і Благовіщення, і Різдво Спасителя, і проповідь Господня, і чудеса Його, і зрада, і схоплення, і смерть, і Воскресіння. А поки що на порозі Святого Святих єрусалимського Храму стоїть Маленька Дівчинка і “тремтить від радості”, купаючись в променях милості Божої. Дівчинка, якій судилося стати Богородицею...

Тропар (основна пісня) свята: “Сьогодні початок Божого благовоління і проповідь про спасіння людей. У Божому Храмі велично Діва являється і про Христа всім провіщає, і ми до Неї голосно узиваємо: Радуйся, Здійснення Творцевого провидіння”.

ПРИЙДИ, ГОСПОДИ ІСУСЕ!

В неділю перед Різдвом Христовим читається у храмах 1-й розділ Євангелія від Матвія, який складається із двох частин. Перша – це книга родоводу Ісуса Христа, що починається словами: “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його...”. Далі перераховуються в хронологічній послідовності святі імена. Всього в книзі їх 49 (7х7). Закінчується вона словами: “... Матфан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з Неї родився Ісус, званий Христос (Ім’я Ісус означає “Спаситель”, “Господь його спасіння” – євр. мовою Іошуа, Ієгошува; арамейською Ієшуа. Грецьке Христос = “Помазанець”, Освячений святим помазанням, – себто Той, Хто посвячений (помазаний) на служіння, покликаний виконати місію Спасіння. Євр. мовою Месія, Машіах; арамейською – Машіха. – Авт.).

А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять”.

Друга частина цього розділу розповідає власне про народження Спасителя: “Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його Матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж Її, бувши праведним, і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її (заручення в Старозавітній Церкві було непорушним, так само як і шлюб. Тому Йосип називається тут “мужем Її”. Розірвати заручення можна було лише згідно з приписами Мойсеєвого законодавства. Йосип, довідавшись що Марія чекає дитину, зачату не від нього, і в той же час знаючи про праведність Її, не зрозумів таємниці того, що сталося. Будучи праведним, він вирішує потай відпустити Її, щоби Вона не була віддана на страту згідно букви закону Мойсеєвого (див. Повт. Зак. 22. 20 – 24. – Авт.). Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому ангел Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в Ній – то від Духа Святого (див. Лк. 1. 26 – 56. – Авт.). І Вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: «Ось, Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є : З нами Бог» (див. Ісаї 7.14. – Авт.).

Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому ангел Господній, – і прийняв він дружину свою. І не знав він Її, аж Сина Свого первородженого Вона породила, а він дав Йому ймення Ісус ( в біблійній мові заперечення факту, який відноситься до минулого, не означає, що він мав місце пізніше. Святі Переказ та Писання пройняті вірою у пріснодівство Богородиці. – Авт.)” (Мф. 1.1 – 25).

Сьогодні я хочу розкрити духовний зміст саме першої частини цього розділу, – адже тлумачення саме родоводу Ісусового є найактуальнішим в неділю перед Різдвом Христовим.

Книга родоводу Христа складена євангелістом згідно з старозавітними родоводами (див. Бут. 5; 1 Пар. з 1-го розділу). Тут автор переслідує дві основні мети. По-перше, родовід Ісуса Христа демонструє нерозривний зв’язок Старого й Нового Заповітів. По-друге, у ньому підкреслюється месіанство Ісуса, як обіцяного Спасителя (згідно з обітницею Месія мав бути “сином”, тобто нащадком Давида). І починає автор цей родовід з Авраама як праотця народу Божого, “отця віруючих”. Книга родоводу, згідно із східним звичаєм, ведеться по чоловічій лінії (по лінії Йосипа), а не по лінії матері (Діви Марії).

Цікавим і ключовим є 17-ий вірш. Євангеліст Матвій ділить старозавітну історію за принципом священних чисел на три періоди, кожен з яких охоплює 14 поколінь (тобто, 2 х 7). Що це за три періоди? І яку інформацію, окрім буквально історичної ми можемо почерпнути з духовної символіки цього вірша? Чотирнадцять поколінь “від Авраама аж до Давида” – це період воцаріння віри в Ізраїлі. Чотирнадцять поколінь “від Давида аж до Вавилонського переселення” – період занепаду, випробовування віри. І, нарешті, чотирнадцять поколінь “від вавилонського переселення до Христа” – період відродження, воскресіння віри й Церкви. Ці три періоди червоною ниткою проходять через усю Біблію. Тут символічно зображено шлях блудного сина – шлях Церкви і всього людства – шлях від увірування через падіння й випробування до відновлення, торжества, прославлення віри. Сказано пророком: “Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував – і нас вилікує, ударив – і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, – і будемо жити ми перед обличчям Його” (Ос. 6.1 – 2).

Цей шлях – шлях не тільки Старозавітної, але, на жаль, і Новозавітної Церкви, шлях від чистоти віри за часів апостольських (символічно Авраам, Давид) через сьогоднішній занепад (Вавилон, змішання чистого й нечистого, святого і не святого) – до приходу Христа у славі, до царювання Духа Любові Христової в серцях всієї Церкви, Нового, Горнього Єрусалима! І шлях цей в усій повноті (число 7 символізує собою повноту Божу) проявляється як в усій Церкві загалом, так і в кожній душі зокрема (звідси й 14 = 7 + 7).

Тож трудімося, щоб зусиллями наблизити Царство Небесне, щоб через вибраних дні скорботи вкоротилися, щоб швидше пройти нам шлях “від вавилонського переселення до Христа”. “Той, хто свідкує, говорить оце: «Так, – незабаром прийду!» Амінь, прийди, Господи Ісусе!” (Об. 22.20).

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Подія, яку святкує цими днями увесь християнський світ, змальована в другому розділі Євангелія від Луки. Саме євангеліст Лука найповніше розповідає нам про той великий день, що став днем початку нового періоду в історії розвитку людської цивілізації, днем початку нової якості у взаємовідносинах Бога з людьми, днем початку Нового Заповіту...