Ключ Давидів
Шрифт:
Те, що свідоцтва про цю подію у Євсевія відсутні, стало приводом для істориків вважати оповідь Созомена легендою. Хоча в тому, що Хрест було дійсно знайдено, немає нічого невірогідного. Згідно з юдейським звичаєм, знаряддя страти покладали в братську могилу разом з тілами розіп’ятих. Ось чому Хрест Христів міг бути похований поруч з розбійниками. Як би там не було, але вшанування Чесного (тобто Дорогоцінного) Хреста має велике загальнохристиянське значення. На честь цієї святині і було встановлено свято Хрестовоздвиження.
Самий знак хреста з сивої дохристиянської давнини був символом Божественного і вічного життя в багатьох релігіях. Але після Голгофи абстрактний ієрогліф став реальним знаменням (прапором) спасіння.
Шлях християнина – це шлях хреста й подвигу. Інакше кажучи, це шлях терпіння, перенесення скорбот і переслідувань за
Вся історія Церкви будувалася на подвигах: на стражданнях мучеників першохристиянства і подальших сторіч, які засвідчили віру й не полюбили життя свого аж до смерті; на самовідданій праці, особистих аскетичних подвигах, на досягненнях духа в боротьбі з плоттю. І так донині прикрашається християнство сповідниками та мучениками за віру во Христа. Такий жереб не тільки окремого християнина, але й усієї Церкви в її сукупності: бути гнаними за хрест Христів. Церква в багатьох тяжких періодах своєї історії переносила відкриті скорботи і переслідування, мученицьку смерть кращих служителів її, – а в інші періоди, навіть, здавалося б, благословенні, – переносить скорботи від внутрішніх ворогів, від недостойного образу життя членів її, а, зокрема, людей, призначених до служіння їй.
Православний догмат (догмат – грецьк. “визначення істини”) про Хрест звучить так: Хрест є шлях християнина і Церкви. Ми повинні щодня розпинати в собі гріх (разом з Христом), щодня вмирати для гріха (разом з Христом), і тоді то ми й воскреснемо у життя вічне разом із Ним.
Але при цьому Хрест є й силою Церкви. Духовними очима позираючи “на начальника віри і вершителя Ісуса”, християнин черпає духовні сили в свідомості того, що за хресною смертю Господа настало воскресіння, що хрестом “переможено світ”, що якщо з Господом помираємо, то з Ним і царюватимемо, і в з’явленні слави Його радітимемо і восторжествуємо (див. 1 Петра 4.13).
Хрест є, нарешті, і знаменом (прапором) Церкви. З того самого дня, коли Спаситель ніс на Своїх раменах хрест на Голгофу і був розіп’ятий на справжньому, матеріальному хресті, – хрест став видимим знаком і знаменом християнина і Церкви.
Коли віруюча людина завжди має перед собою образ Хреста Христового, постійно нагадує собі його, знаменує себе хресним знаменням, – вона, по-перше, нагадує собі, що християнин покликаний іти стопами Христовими (“Я є Шлях...”), переносячи в Ім’я Його скорботи та втрати за свою віру; по-друге, християнин зміцнюється силою Хреста Христового для боротьби зі злом в самому собі і в світі. І, по-третє, – сповідує, що чекає з’явлення слави Христової, другого пришестя Господа нашого Ісуса Христа.
Тропар (основна пісня) свята: “Спаси, Господи, людей Твоїх, і поблагослови надбання Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай, і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю Твою”.
ПОКРОВА
На початку Х сторіччя, в 903 році, грецька імперія перебувала у великій небезпеці. На столицю Царгород (Константинополь, нині – Стамбул) напало вороже військо сарацинів (сарацини – нащадки Сари, дружини Авраама, а точніше – нащадки невільниці Сариної Агарі, яка народила Авраамові сина Ізмаїла “на колінах Сари”. Сарацини – то араби). Перед лицем ворожої навали народ щиросердо молився до Господа та Пресвятої Богородиці про заступництво. І ось одного разу під час палкої молитви на всенічному богослужінні, на літії, у Влахернському храмі, що стояв над Чорним морем, Матір Божа вислухала гарячі молитви вірних.
Церковний переказ так розповідає про цю подію. Серед молільників була людина, угодна Богові – святий Андрій Юродивий, а також учень його святий Єпіфаній. Вони стояли біля амвону (передня частина вівтарного підвищення – солеї – перед іконостасом, на якому священики виголошують проповіді) і слізно молилися
за спасіння міста й усієї країни. Раптом, піднявши очі до неба, вони побачили Пречисту Діву в оточенні святих ангелів, пророків та апостолів. Вона молила Бога про спасіння світу, і Своїм омофором осіняла, покривала вірних, на знак того, що бере народ під Свою опіку (омофор – довгий широкий і стрічкоподібний плат. Грецьк. “омофор” = “наплічник”. Це частина облачання єпископа. Омофор прикрашений хрестами й покладається на плечі архієрея, нагадуючи йому, що він повинен турбуватися про спасіння заблудлих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши пропалу вівцю, несе її додому на своїх плечах).Тоді св. Андрій в духовному піднесенні звернувся до учня свого: “Чи бачиш ти, брате, Царицю всіх, Яка молиться за увесь світ?” – “Бачу, отче мій духовний”, – відповідав Єпіфаній. Святі мужі довго споглядали на це чудесне явлення і сповістили про нього усім присутнім в храмі. Дізнавшись про це знамення милості Божої і Його Пресвятої Матері, вірні повернулися до домівок своїх переповненими духовної радості та надії. Дійсно, незабаром сарацини були переможені. Грецьке військо прогнало завойовників, і Церква встановила святкувати це чудо в той самий день, коли воно сталося, тобто 1 жовтня. Від греків його перейняли і ми, і святкуємо свято Покрови Пресвятої Богородиці та Пріснодіви Марії 14 жовтня (1 жовтня за старим стилем).
Тропар свята: “Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані Твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на Твій Пречистий образ, покірно молимо: Покрий нас чесним (чесним – себто дорогоцінним. – Авт.) Твоїм покровом і збав нас від усякого зла, молячи Сина Твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші”.
Чому ми звертаємось до Пресвятої Богородиці з молитвою про заступництво, про покровительство? Адже сказано в Писанні, що немає іншого посередника між Богом та людьми, окрім Господа нашого Ісуса Христа (1 Тим. 2.5)? Дійсно так. Немає під небом іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали! (Дії 4.12). Але, як сказав св. апостол Яків у своєму соборному посланні (див. Як. 5.16): “... дуже могутня ревна молитва праведного!” І коли нам тяжко, коли дух наш занеміг, ми звертаємось до праведних братів чи сестер наших по вірі: “Брате Іване, або сестро Надіє, помолися за мене до Господа”. І молитва віри праведників оздоровляє нас, недужих, і Господь підіймає нас, а коли ми гріхи були учинили, то вони нам прощаються. Бо дуже могутня ревна молитва праведного! І якщо таку велику силу має молитва братів наших по вірі, то наскільки ж могутнішою є молитва за нас Пресвятої Богородиці! Наскільки ближче Вона до Господа, коли праведність Її така повна, така безмежна, що Світло від Світла, Бог Істинний від Бога Істинного, Господь наш Ісус Христос втілився від Неї і Духа Святого! Як сказала Сама Пріснодіва Марія: “Величає душа Моя Господа, і радіє Мій дух у Бозі, Спасі, Моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди Мене за блаженну вважатимуть (блаженну – щасливу. Церк. слов. переклад: “ублажатимуть Мене всі роди”. – Авт.), бо велике вчинив Мені Потужний!” (Лк. 1.46 – 49).
Ми віруємо, що Богородиця, “чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів”, перебуває з Господом на Небі – в сфері духу, на Небі духовному, разом зі святими ангелами Господніми. Віруємо, що після короткого успіння Свого Вона, наче сон, струсила з очей мертовність гробу і побачила безсмертне життя та Господню славу. Віруємо, що серце Її для всіх відкрите, що чує Вона палкі молитви наші, і, будучи Святою й Праведною, молиться до Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, за нас, грішних. Віруємо, звертаючись до Неї, що не Своєю силою спасає Вона нас, але спасає Господь по молитвах Її і по вірі нашій. Що омофор Її – то молитви Її за нас, невмируща Її любов до тих, за кого Син Її був вмер на хресті.
І співає Церква Божа хвалу Богородиці. І линуть під храмовим склепінням слова святкового акафісту: “Радуйся, Радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором.”
Пресвята Богородице, допомагай нам!
ВВЕДЕННЯ
Свято Введення во Храм Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії належить до нерухомих дванадесятих свят православної церкви і припадає на 4 грудня (21 листопада за старим стилем). Нерухомим воно зветься тому, що святкується завжди в числі і не залежить від того, на який день припадає в цьому році Пасха. Дванадесятим – тому що є одним із дванадцяти найбільших свят православ’я.