Імена твої, Україно

то своїм заступником-підстаростою запрошує Михайла

Хмеля. Гідні поваги терплячість і наполегливість

проявляє Іван Данилович, коли родина Хмельницьких

зазнала біди. В тяжкім болю під Цецорою, де

проти турецької навали разом із польським військом

билися вісім тисяч чотириста козаків, батько й син

Хмельницькі потрапляють у полон. Богдана викупило

запорізьке козацтво, а про викуп Михайла до останнього

клопотався Іван Данилович, аби обміняти його

на свого полоненого-в’язня Абдурахмана.

…Жінки над породіллею врешті стали з жаху молитися,

їхні тихі слова глушив шум зливи, незмовкний

і нестихаючий, а блискавиці, спалахуючи, з їхніх благальних

облич робили обличчя надміру суворі, наче

різьблені з білого мармуру. Усе трапилося майже одночасно.

Теофіла видихнула, бо на крик не ставало

моці, видавалося, з останньої сили й таки розродилася,

немовля подолало злу та невчасну негоду і вимогливим

криком заявило про себе – тієї ж миті вдарив

грім, від якого затряслися віковічні мури, хитнулась

підлога і весь простір покою залило сліпуче, незнане

за своєю яскравістю сяйво.

Всі, хто був у покої, попадали на коліна в очікуванні,

та більше нічого не трапилося, грім стихав і відкочувався

в долину. Ще раз перехрестилися жінки,

як забачили, що віковічний, хтозна і з якого століття,

мармуровий стіл поколовся. А стара повитуха здивовано

перепитала:

– А чого дитина не плаче, тільки ротика розтуляє?

Перезирнулися всі у покої, не розуміючи, бо маля

верещало щомоці, аж бабця сама здогадалася:

Ян ІІІ Собеський,

один

із найславетніших

польських королів

4242

– Я оглухла? – і затулила вуха долонями та легенько

постукала ними, наче воду із вух виливала.

Постояла так та й пішла до порога. Тільки у дверях

вже озирнулася:

– Це дитя особливої долі. Дай Боже, щоб доброю

склалась вона…

…Доля у внука чигиринського старости справді

була особлива. Назвали дитя Яном, на честь свата,

красноставського старости. А повне ім’я його – Ян

ІІІ Собеський, один із найславетніших польських королів.

43

ПЕРВІСТКИ

РІДНОГО СЛОВА

Швайпольт Фіоль щільно завісив вікно, ще й спробував

рукою, чи прилягає завіса – як істинний німець,

він змалечку звик до ретельності та акуратності. Тоді

підійшов до столу і погасив, про щось роздумуючи,

дві свічі із трьох. В кімнаті враз потемніло, тільки тіні

вже не дробилися і стали менш полохливими.

Фіоль чекав невідомого гостя, що через спільного

знайомого напросився на втаємничену розмову.

Коли в двері постукали і поріг переступив немолодий

чоловік у чернечому одязі, Швайпольту видалося, що

з прибульцем він десь уже зустрічався. Жестом без

слів господар запросив гостя присісти.

– Я священик, русин. Я закінчував Ягеллонський

університет тут же, у Кракові, – почав гість неголосну

оповідь. – Моє ім’я нічого вам не говорить, бо

вже чималенько років збігло, відколи полишив університетські

стіни, хіба зрідка навідуюся до земляків,

які зосталися викладати в альма-матер.

«Ні, мабуть таки він не зустрічався з цією людиною

», – думав Фіоль, розглядаючи під миготливим

світлом обличчя гостя, просто в першу хвилю він

звернув увагу на посивілу вже бороду, підстрижену,

Герб Івана

Федоровича

4444

Нью-коледж

в Оксфорді,

заснований

1386 року

Перша сторінка

«Букваря» Івана

Федорова.

Львів, 1574 р.

як це роблять священики східного обряду.

– Так, ми якось зустрічалися в університетському

колі, – відказав на допитливий погляд гість. – Але

навіть і словом не перекинулися. Тут стали вже професорами

дванадцять моїх земляків-русинів, вони то

й порадили звернутись до вас. А справу я маю ось яку.

Ми хочемо запропонувати вам видрукувати русинською

мовою православні богоугодні книжки.

Якби незнайомець сказав господарю вчинити замах

на короля, то був би той менш подивований, тим

паче Фіоль – католик.

– Я не знаю, як правильно вас величати, – по довгій

гнітючій мовчанці напівпошепки вимовив Швайпольт.

– Але ж ця пропозиція означає для мене гарантований

«гонорар» – багаття єретика.

– Вірую в єдину святу апостольську церкву, –

сумовито проказав слова з молитви незнайомець.

– Колись на землі люд перестане ділити Церкву

Христову, то ж проти Бога не буде у вас гріха. Ми

звертаємося до вас саме тому, що ви католик, з чужих

німецьких країв, то ж на вас духовна і світська

влада звертатиме менше уваги, гадаючи про друк як

про звичайнісінький зарібок. Що ж до істинного гонорару,

то наша пропозиція вельми пристойна. І платимо

наперед.

Вдруге за якусь хвилину Швайпольт Фіоль був навіть

не подивований, а швидше шокований почутим.

Йому ніяково було навпростець запитати, від кого ж

то такі неймовірні кошти, тому подумки шукав щось

дотичне, бодай хоч трішки уяснити собі, з ким має

справу.