Мисливськi усмiшки (збiрка)

Коли вiн сам смертельно поранений, - вiн лягаі тут же, поруч охотника. I обидва вони потихеньку вiддають душу боговi.

Потiм уже сходяться охотники, лаштають носилки i несуть i свого загиблого товариша, i дикого кабана до машини чи до залiзничної станцiї.

Тi, що несуть загиблого товариша, - дуже сумнi, бо, їм дуже жалко хороброго мисливця, що впав жертвою благородної спортивної своії страстi.

А тi, що несуть забитого кабана, - дуже веселi, бо "такий мисливський трофей трапляіться не дуже часто.

Коли ви йдете болотом, де обов'язково і цiлий табун диких свиней i де бродить величезний сiкач, не менш як пудiв на п'ятнадцять вагою, дуже корисно проказувати таку нiби молитву, що за сивої давнини дуже допомагала на охотi нашим предкам-мисливцям (мiж iншим, молитва ця корисна не тiльки при полюваннi кабанiв, а корисна вона й при охотi на всякого звiра).

Така молитва:

Ви зорi-зiрницi, Нiч темна темниця, Замикаіш ти i церкви, i хати Ще й царськi палати. Замкни звiрю вуха й очi, Щоб я пiдiйшов i не промахнувся...

Коли ви таку молитву прочитаіте з вiрою, то, безперечно, зможете пiдiйти до кабана, незважаючи на те, що вiн звiр дуже обережний, i слух у нього, як у найталановитiшого диригента симфонiчного оркестру.

З вищенаведеною молитвою можна й треба полювати дикого кабана навiть самому, продираючись заплутаними стежками й перескакуючи з купини на купину в очеретяному болотi.

А взагалi, ще раз кажемо, полюють кабана iз загонщикамн.

Трапляіться, i дуже часто трапляіться, що кабан, почувши чи довiдавшись, що спереду стоять на номерах мисливцi з жаканiвськими в рушницях кулями, i бувши не зовсiм певний, що всi вони прянуть на грушi, - повертаіться i йде на загонщикiв.

Бо вiн звiр хитрий, - вiн знаі, що у загонщикiв, крiм кiлкiв та одчайдушного галасу, в руках нiчого немаі.

Випадки такi кiнчаються бiльш-менш щасливо, кiнчаються вони переляком, бо кабан поре людину тiльки тодi, коли його поранено, а так вiн пiдбiжить, хрокне, налякаі й, смiючись, побiжить далi.

Було таке й з нами на полюваннi кабанiв, було, було! Брехати не буду - було!

Пiдняли загонщики в очеретi на болотi кiлька диких свиней i кабанiв.

Пiшли вони на охотникiв.

Почулося там бах, там бах!

Виткнувся на них i один чималенький, так пудiв на десять, вепр.

Чи там у нього стрiляли, чи не стрiляли, я вже не скажу, бо дехто з охотникiв, щоб виднiше було, сидiв на грушi, а тiльки ж вiн крутонувся й помчав на загонщикiв.

На всьому скаку пiдбiг до одного парубчака-загонщика, той i "рятуйте, хто в бога вiруі!" не встиг пролящати, як вiн його тиць рилом у пуп! Перекинув, перестрибнув через нього, хрокнув, загигикав i помчав далi.

Пiдбiгли ми всi до того парубчака: стоїть блiдий-блIдий, губи бiлi й трусяться, i нiчого бiльше вимовити не може, тiльки:

– Хрокнуло й побiгло! Хрокнуло й побiгло!

Нарештi трохи опам'ятався.

Ми до нього:

– Ну, що, - дуже злякався?

– Злякався, тiльки не зовсiм до кiнця злякався! Можна дужче злякатися!
– промовив вiн i подавсь у кущi.

Так що й загонщикам, як бачите, треба бути пильними.

Убили ви дикого кабана.

I отодi настаі найтяжчий момент полювання диких свиней.

Це - коли вже зберуться на дикого кабана до вас приятелi i вам треба переконати їх, що це iменно кабан не простий, а дикий.

Ви їм розказуіте про ваше полювання, не пропускаючи найдрiбнiших деталей: i як збиралися ви на охоту, i як їхали, i як доїхали, як до болота чи до лiсу дiйшли, де стали, скiльки було загонщикiв, як кабан вискочив, як ви не розгубилися, як бахнули, як вiн ткнувся рилом у землю, а потiм знову встав i побiг, а ви його вдруге...

В процесi розповiдi ви й свiдкiв називаіте i розплющену кулю калiбра вашої рушницi показуіте...

Ну, всi докази за те, що ви власноручно вбили дикого кабана.

I бачите, що нiщо не допомагаі: їдять i хвалять кабана, а не вас!

I ви прекрасно знаіте, що, йдучи додому, вони, похитуючись, будуть реготатися:

– Дикий кабан! Найшов дурних! А, до речi, почiм свинина тепер?

Отакi люди!

Невдячнi люди!

З'їли цiлого кабана, випили геть чисто все, до того випили, що на ранок хазяйка iстерично верещить:

– Ну, яка це дендя (хазяйка трохи знала по-англiйськи) пiвлiтри карасини випила? Ну, гостi?! Щоб ти менi бiльше диких кабанiв не стрiляв!

А вони, приятелi, iдуть ситi й п'янi додому та ще й насмiхаються!

Нехорошо!

1946

ГАГАРА

Одного разу вiдпочивали ми кумпанiію пiсля ранкової зорьки й пiдраховували, скiльки хто з нас не знайшов битої смертельно качки.

П'ятеро нас було дуже досвiдчених охотникiв-влучакiв, дуже цiлких стрiльцiв, що ото:

– Ану, пiдкинь картуза! Ану, пiдкинь! Побачиш, як я стрiляю, та до того ж побачиш як у мене ружжо б'і! Пiдкинь!

Картуза нiхто не наважувався пiдкидати, бо картуза шкода, а пляшки ставляли.

Правди нема куди дiти, - ставляли!

Що ставляли, то ставляли...

Найцiлкiший iз нас отой що:

– Та що менi картуз?! П'ятака пiдкинь! Пiр'я з твого п'ятака посиплеться!

Так оцей, найцiлкiший, у чвертку на п'ятдесят крокiв промазав.

Та це так, мiж iншим, бо всi ж мисливцi знають, що нiколи на охотi нiхто в порожнi (порожнi, порожнi пляшки! Не вповнi! Нi!) пляшки не стрiляі, такого звичаю в охотникiв не було, нема й не буде! Боже борони! Та й де тi пляшки на охотi вiзьмуться?

Так що те, що ми оту чвертку за мiшень поставили, то просто випадок, може, ідиний за всю iсторiю охоти.

Так... Пiдраховували ми, значить, хто скiльки з нас не знайшов битої смертельно качки...

Якось так трапилося, що пiдiйшли ми пiсля ранкової зорьки до ожереду, i нi в кого з нас не було нi пера, нi пуху.

В таких випадках ми ж знаімо, що всi охотники це роблять: пiдраховують незнайденi качки.

Така вже в них традицiя.

Кожний iз нас не знайшов щонайменше п'ять-шiсть крижнiв, штук по троі чирят та по однiй широко-носцi...