Мисливськi усмiшки (збiрка)

А як iще вам сумно, тодi ловiть на колосках жучка-кузьку. Вловили - й за пазуху. А як уже назбираіте кузьок аж пiвпазухи, вони там лазять, шелестять i лоскочуть вас, лоскочуть.

Вам не сумно тодi буде i ви, пiдстрибуючи, аж на Дуб'ягах опинитесь!

А на Дуб'ягах куркуль живе, що з глечика горiлку п'і.

Приходите, а в садку за столом куркулi два сидять та горiлку з глечика п'ють.

А потiм, як нап'ються, то й крикнуть:

– Даниле! Запрягай Жолудя й Горiлку в гарбу, та щоб повнiсiнька гарба сiна була! На дрохви поїдемо! А ти з нами поїдеш?
– питаі мене куркуль.

– Поїду, - несмiливо кажу я.

– От i добре! На гарбi сидiтимеш, конi поганятимеш! Добре?

– Добре!

– От i гаразд!

А я й питаю вусатого дядька:

– Дядьку! А що воно таке за дрохви?

– Хiба не чув?

– Не чув!

– Птиця така велика, як двi гуски вкупi! Степова! В степу плодиться! Полохлива!

– Ага!

От на гарбi й поїхали! Повна гарба сiна, та ще кругом i бур'яном обтикана! Я спереду сиджу, конi поганяю, рушницi на сiнi лежать, кошик з глечиками та з харчами.

А дядьки лежать горiлиць на гарбi й намагаються спiвати:

Вилiтали орли з-за крутої гори...

Але дотягали вони тiльки до "крутої", а на "круту гору" видертись нiяк їм не щастило, вони з "крутої" зсовувались на початок, звiдки знову "вилiтали орли".

Так усю дорогу тiльки те й робилось, що "вилiтали орли", а що з тими орлами далi було, куди вони вилiтали й чого вони вилiтали, - для мене й залишилося тодi таімницею.

Оце було моі перше полювання на дрохву!

Коли далеченько ми вже в степ од'їхали, один з дядькiв каже:

– Подивись-но, Дороше, чи не видно?

Дядько встав на гарбi, я спинив конi, i почав дядько дивитись на всi боки! Дивився вiн довго, а потiм i каже:

– Отам за ожередом нiби щось таке бовванiі! На конюшинищi! Звертай на оцю межу й прямуй на ожеред!
– каже менi дядько.

Поїхали межею...

Стали бiля ожереду. Дядько вилiз на ожеред, подивився сюдн й туди, злiз, пiдiйшов до гарби:

– Єсть!
– каже.
– Семеро! Тiльки ж як до них пiд'їхати?

Говорили щось вони, говорили, а потiм мене почали вчити, як менi їхати.

– Ми, - кажуть, - їхатимемо та по дорозi непомiтно з гарби попадаімо й заляжемо отам у пшеницi, а ти їдь аж отуди, та, не доїздячи байрака, звертай лiворуч i об'їзди їх, дрохви, з того боку. Трохи проїдеш, а потiм завертай конi i їдь назад, трохи вже до дрохв ближче. Як доїдеш знову до байрака, вертайся назад i їдь ще ближче до них. Наганяй нiби їх на нас. Та не витикайся з гарби, щоб вони тебе не побачили! I не нокай, i не цмокай! Потихеньку їдь! Зрозумiв?

– Зрозумiв!

– Паняй!

Поїхали...

Дядьки дорогою з гарби повипадали, а я попрямував до байрака, там звернув лiворуч i поїхав. Як доїхав до конюшинища (конюшину вже було викошено) - побачив оддалiк табунець якихось великих птахiв, що паслися на конюшинищi.

Я все робив так, як казав менi дядько Дорош.

I туди їхав, i назад повертався, i знову туди повертався, все до тих птахiв наближаючись.

I дуже вже менi закортiло роздивитися їх. Особливо отого, найбiльшого, що весь час, голову високо пiдвiвши, на гарбу на мою поглядав! А з-за бур'яну погано було видко. От я встав на гарбi й визирнув через бур'ян. Як розженеться найбiльший, а за ним i всi, - знялися й полетiли. Я так i впав у гарбу! А вони полетiли не на дядькiв, а вбiк!

Пiд'їхав я до дядькiв:

– То ти їх наполохав?
– питаі дядько Дорош.

– Їй-бо, дядечку, нi! Я сидiв, як ви сказали, а вони чогось налякалися й знялися!

– Ох, i полохлива, ох, i сторожка птиця!
– зiтхнув дядько Дорош. А другий:

– А ну їх к лихiй годинi! Пiдвертай до ожереду! Пiд'їхали ми до ожереду, витягли дядьки з гарби кошика, прослали пiд ожередом попону...

– А ти коням сiна пiдкинь!
– наказав менi дядько Дорош, - та розгнуздай! Умiіш?

– Умiю!

Ну, потiм уже полювання дрохв було таке: я коники ловив, а дядьки з глечикiв у чарки наливали та закусювали. А потiм спiвали, - i пiд ожередом, i на гарбi, як додому їхали, i в садку, як додому приїхали, а я на ослонi дрiмав.

А дядько Дорош все намагався довести, що:

– Дрохва, - вона дуже полохлива птиця! Дуже полохлива! А ви кажете! Я заснув.

А дрохва таки справдi дуже полохлива i дуже сторожка птиця.

Полюють її отак, як ото ми колись iз дядьком Дорошем полювали: гарбу i воза обтикують бур'яном, гiлками з листям, а потiм, об'їздячи табуна, наганяють поволеньки на схованих охотникiв.
– А найцiкавiший спосiб полювати дрохву - це пiдкрастись до табуна на пострiл i торохнуть.

Пiдкрадатися треба дуже обережно i дуже здалеку.

Забачили ви табун далеченько, так кiлометрiв на три в степу, - лягайте й починайте лiзти.

I все придивляйтесь, щоб так перелазити - од кущика травицi до кущика будякiв чи бур'янцю якогось, кураю тощо...

Лiзти найкраще на черевi, кашкета - в кишеню, голову пригнути низько до землi, бо дрохва найбiльше голови людської лякаіться!

Отак i пiдлазьте, пiдкрадайтеся!

То нiчого, що на другому кiлометрi вашого пiдкрадання ви вже не штанами будете лiзти i не сорочкою, а голими лiктями й голими колiньми, що на третьому кiлометрi вже з колiн i з лiктiв кров капатиме, - то нiчого, - то якраз i найсильнiшi i найпекучiшi суть моменти полювання дрохви, - нiяка благородна й велика дичина задарма не даіться, а дрохва, коли це не вона, а вiн, дудак, майте на увазi, що вiн важить пуд, цiлий пуд, а смальцю з нього цiлий глечик, а вишкварок - пiвпiдситка.

Та ше майте собi на увазi, що дрохвячий смалець не тiльки для кашi, бо то вам не гусячий смалець, а то смалець дрохвячий, - вiн од бешихи сильно дуже допомагаі!

От вам: пуд м'яса, глечик смальцю, пiдпiдситка вишкварок i нiякої нi у вас, нi у сусiдiв бешихи.

От що значить дрохва!

Та ще до всього цього й гордовите:

– Дрохву вбив! О!

Так що ж ви будете дивитися на якихось там три кiлометри пiдкрадання, на штани та на сорочку й на обiдранi колiна та лiктi!

Дрiбницi то все!

Не звертайте на них уваги й пiдкрадайтеся далi.

Пiдлiзти треба на пострiл, - це, значить, метрiв на п'ятдесят-шiстдесят, не бiльше!

Шрiт маі бути крупний - два-три кулi, а то й картеч, бо птиця велика.

Ну, вже недалечко залишилося, метрiв з п'ятдесят!

Останнi зусилля, ще метр - i дрохви... здiймаються й летять!

Ви стрiляіте "у божий свiт, як у нову копiйку", сiдаіте, дерете натiльну сорочку i перев'язуіте колiна й лiктi!

А потiм уже потихеньку йдете додому.