Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Шрифт:

– Ясного сонечка, пані! Прийміть мої щирі співчуття! Вихідного дня, з самого ранку – і на службі! Носом, даруйте, землю риєте, бажаєте правди нам, простим людям, накопати…

– Дякую за співчуття. Я вже накопала повну сумку правди. На все добре.

Тільки зануди-стряпчого бракувало для повного щастя!

– Та звісно! Я ось, зволите бачити, теж працюю. Не покладаючи, так би мовити… – причіпливий, як кліщ, стряпчий прилаштувався поруч. – До речі, пам'ятаєте історію про Міхаля Ловчика? Злодія з Бадандена?!

– У котрого тінь з трьома руками і язиком до пупа?

Анрі прокляла

свій власний довгий язик, бо стряпчий, не вловивши іронії, зрадів.

– Ох, і пам'ять у вас, пані! Звір-пам'ять! Я так і знав: уже хто-хто, а ви поцінуєте! Самі поміркуйте: не встиг Міхаль з нової руки натішитися, як зморив його сон. Та такий міцний, що прийняли злодія за мерця. Відвезли на цвинтар, почали ховати. А він візьми та опам'ятайся!

Стряпчий кумедно витріщив очі, зробився схожий на сову, розбуджену серед білого дня. Вони звернули за ріг, і Фернан Терц заторохтів швидко, побоюючись не встигнути доказати:

– Гробарі врозсип, дружки-злодії з переляку за кілки похапалися, за лопати. Думали – піднятий! Насилу бідолаха переконав, що живий. Срібло цілував, часнику три головки без хліба з'їв. На осику виліз і повіситися обіцяв, на доказ. Дружки й відтанули. Правда, впізнавати Міхаля перестали. То ім'я забудуть, то дивляться лоб у лоб: хто такий? Одного разу прирізати хотіли: донощик, мовляв, Плішивого з Пиріжком лікторам здав! А він ні сном ні духом: що за Плішивий, що за Пиріжок, хто їх здав?! Довелося з Бадандена п'ятами накивати. Кажуть, у столицю подався…

Упіввуха слухаючи базіку, Анрі за звичкою відзначала різні з першого погляду, малозначимі деталі. Тінь липової гілки навскіс розсікла ґанок готелю. Сонячний зайчик з вікна будинку навпроти чиркнув по строкатому одудові, що сидів на паркані. Облізла кицька дивилася на одуда уважним, голодним поглядом. За рогом рипнули, важко захлопнулись, невидимі звідси двері.

У поєднанні з розповіддю стряпчого все це свідчило про одне.

– …і якщо власті злодія найближчим часом не впіймають – бути великому лиху! Аж до замаху на його величність і потрясіння основ…

– Не бути.

Вігіла різко зупинилася й подивилася на стряпчого так, що Терц відсахнувся, творячи знак від пристріту. Але пристріт був тут ні до чого. Просто прикмети склалися в чітку картину. Хто б міг подумати?

– Не зрозумів, пані. То бути чи не бути?

– Ніякого потрясіння основ. Його величність може спати спокійно. Якщо цей ваш… як його… Ловчий Моше? Не важливо! Якщо він у Реттії, його впродовж місяця заарештує варта. А якщо він з'явиться сьогодні чи завтра поблизу цього готелю, то не встигне тричі проспівати півень, як ваш Міхель Ловчик опиниться в буцергарні. Це я вам кажу як експерт з мантики. Порадійте за державу. До побачення.

Милуватися приголомшеною фізіономією стряпчого Анрі роздумала, рушивши прямо до Гіббуса, якого й так примусила чекати. Віслюк нервувався: пирхав, довбав бруківку копитом. Двері готелю були відчинені навстіж, і очі віслюка невідривно свердлили щось всередині.

Нумо, хто ховається в «Обителі героїв»?

У холі біля конторки розписувалася в книзі гостя. Яскрава брюнетка в модній сукні кольору «гіацин-віолетт», з мантильєю анхуеського покрою. Біля ніг брюнетки громадився

багаж: пара скромних клунків і коробка для капелюшків. Поруч із багажем сидів, охороняючи, мордатий пес.

Анрі кліпнула, але дама з собачкою нікуди не зникли.

Особливо – собачка.

Здоровенний пес породи са-пей.

SPATIUM VI
Страж гробниць або Синопсис архівів Тихого Трибуналу

«Голова – груша або диня, важка та кругла в основі.

Вухо – мушля морського молюска а-ах; невелике й щільне.

Ніс – метелик син-синдриль, широкий і тупий.

Задні лапи – „опора водяного жеребця“; потужні, товсті й прямі.

Передні лапи – „загроза синього дракона“; разтавлені широко, прославляючи груди велетня.

Спина – „панцир креветки“; сильна й гнучка, без провалів за холкою…»

Трактат «Са-пей: страж гробниць», розділ «Чистота крові».

У сувоях «Пригод, оповитих славою» сказано, що першого са-пея вивів Кращий-із-Людей, персонаж вірувань південних і центральних областей Ла-Ланга. Убравши вигодовану вовчим молоком вівчарку в шкуру, зняту з бегемотихи, Кращий-із-Людей чарівним способом обдурив Діда Рік, містичного гіпопотама, підсунувши йому собаку замість Великої Берти, коханої дружини Діда. Народженого в такий спосіб пса-велетня герой звів з наполовину живою, наполовину кам'яною статуєю Суки Талели, що охороняла вхід у пекло, аби злі духи та неприкаяні душі не могли вирватися назовні.

Отримав у результаті двох цуценят, Лю та Мейнян, що билися пліч-о-пліч з хазяїном проти якшів-людожерів у горах Ой-Вей і захищали тил Кращого-із-Людей у баталіях з Мертвими Носіями Рису.

Численний приплід Лю та Мейнян поклав початок породі са-пей.

Від вівчарки ці собаки успадкували відданість і відвагу, від Діда Рік – силу та спокій, а від Суки Талели – погляд, що проникає крізь завіси, і дар убивати невразливих. Шкіра у складках залишилася їм на пам'ять про обман, за допомогою якого вони з'явилися на світ.

Втім, це справи давні та спірні. Досі невідомо, яка половина статуї Суки Талели була жива, а яка – висічена різьбярем із пористого мармуру, через що здатність Талели до дітородіння піддається сумніву мудрецями Вербної Академії.

Не піддається сумніву інше: якщо під час похорону родичі або односельці померлого підозрювали, що труп, накопичивши в землі життєву енергію, одного разу може самовільно встати для подвигів – у могилу клали статуетку са-пея, щоб охороняв. Пізніше звичай поширився повсюдно. Фігурки собак із глини, порцеляни чи срібла почали класти в склепи та усипальниці, щоб прахом не зумів скористатися підступний некромант чи заклинач.

А живого са-пея могли дозволити собі рідкісні щасливчики.

«Язик – небо літньої ночі з плямами туману.

Ану с – погляд аскета у небо.

Хвіст – пряник, поданий голодному милосердним.

П'ясток – голівка часнику; товстий, твердий, пальці відходять у боки, як дольки.

Піднебіння – черепиця, велика й кругла.

Морда – старий-пустельник, весь у зморшках…»

Трактат «Са-пей: страж гробниць», розділ «Чистота крові».
Поделиться с друзьями: