Обитель героїв

У Реттії про са-пеїв знали мало.

Чутки, плітки, казки. Привезені зі сходу трактати: пишномовні, поетичні та малозрозумілі для цивілізованого читача. Робочі записи собаководів Пергамбада, що межує з Ла-Лангом, – написані таємною мовою, де кожна метафора – перевертень. Епос, що описує пригоди Кращого-із-Людей, його загибель із наступним розчленуванням і страшною помстою Лю та Мейнян, коли віддані собаки дісталися до погубителів любимого пана. Особливо вражав фрагмент, де зубаті брат із сестрою, розірвавши ворогів на клапті, вирушили по їхні підлі душі в царство мертвих – щоб вічно ганяти мерзотників драговиною пекла.

Словом, безпросвітний туман, у якому шукач правди міг блукати все життя і навіть отримувати від цих мандрів задоволення.

Першого в Реттії пса на кличку Лю, запеклого звіра темно-рудої масті, завела собі Нана Серкис, бабуся Месропа Серкиса, тоді ще чоловіка молодого, вільного некролога за наймом, а не голови Тихого Трибуналу. Здаючи пса для в'язки, бо незабаром у королівстві з'явилася дюжина сук, дешевших, а тому доступних покупцям, Товстуха Нана серйозно поправила фінансове становище родини. їй пропонували ціле багатство за щоденник, де було описано багаторічні спостереження за псом, але Нана відмовилася. Магістр планшетування, досвідчена заклинателька духів, вона добре розуміла небезпеку широкого розповсюдження са-пеїв.

І обстоювала заборону вільного продажу цих собак кому завгодно.

«Зараз, – писала Нана в „Реттійському Віснику“, що розповсюджується винятково в середовищі магів найвищої кваліфікації, – коли порода рідкісна в наших краях, коли дурні полюють із са-пеями на кабанів і мангуст, боягузи саджають псів на ланцюг для охорони житла, а окремі мерзотники використовують дивовижних собак для незаконних боїв і збагачення, ми повинні сказати рішуче „ні“ можливості допуску випадкових людей до таємних знань про породу».

Під випадковими людьми Товстуха Нана розуміла більшу частину Людства, включаючи багатьох своїх колег.

«Шия – холка буйвола; вітається малий підгрудок.

Пазурі – „залізні кліщі“, чорнувато-блакитнуваті.

Забарвлення – „стара іржа“ або „окалина“; шерсть тьмяна, блиск відсутній.

Очі – „сумний мигдаль“; можливе завертання повік при спробах побачити невидиме. Тому на двадцять перший день від народження повіки цуценяті необхідно підшити кістяною голкою й шовковою ниткою…»

Трактат «Са-пей: страж гробниць», розділ «Чистота крові».

CAPUT VII
«Ворожили ворожбити: „Будеш, хлопче, кріпко битий!“ – сто бісів у твої ребра, доле моя, наче зебра!..»

– Яке щастя, пані! Ви теж до нас? Прошу, прошу! Найкращий номер, щоправда, зайняв пан барон… Але для вас знайдуться чудові апартаменти! Залишитеся задоволені!

Амадей Вольфганг Трепчик-молодший сяяв новеньким бінаром.

– Фон Шмуц оселився в «Обителі героїв»?

Дама біля конторки озирнулася. Вродливе, але суворе, малорухоме обличчя. Через притирання? Часте вживання білил іноді дає схожий ефект. Виглядає дама чудово, але жінка жінку не обдурить. Відсутністю «гусячих лапок», королівською поставою, осиною талією – ні, не обдурить. Брюнетка старша за нас буде…

Знову зарипіло гусяче перо.

– Цілком вірно, пані! Ще вчора заїхав. Камердинер цілу купу речей привіз, ви б бачили! У нас тут, до вашого відома, зібралися виключно приємні та гідні люди! Вищий світ, клянуся! їхня світлість із їхнім сіятельством, потім…

Трепчик ледь затнувся, чого Анрі не могла не помітити.

– …ось, містрис Форзац ще…

Серед квесторів значився некромант Кристофер Форзац. Хто вона йому? Старша сестра? Навряд чи. Мати? Тітка? Знову ж, містрис. Чарівниця? Проте густина мани не відчувається зовсім. Так, мабуть, досвідчений парфумер з розпачем дивиться на закупорену склянку з притертою пробкою: парфуми? Вода? Олія?!

– Містрис Форзац? Щиро рада знайомству. Генрієтта Кукіль, до ваших послуг.

– Навзаєм.

Говіркою даму міг назвати тільки кам'яний ідол. З губ злетіло одне-єдине слово, і рот знову перетворився на тонку лінію. Продовжувати бесіду містрис Форзац не збиралася.

Ну й не треба. Візьмемо приклад з базіки-стряпчого.

– О! Капелюшок від метра Емульє? – печатку майстра на коробці Анрі видивилася заздалегідь. – У вас чудовий смак, вітаю! «А-ля фонтанж»? Бічні лопаті з шовку? Овал Небес, як я вам заздрю…

Дама скупо посміхнулась у відповідь.

– І пес, я дивлюся, з рідкісних. Чистокровний са-пей?

Живого са-пея бачив мало хто. Зате порцелянових – скільки завгодно. У тітоньки Есфірі на полиці стояли сім са-пейчиків із порцеляни. На удачу, нечисть від дому відгоняти.

– Так.

І тут у розмову вклинився Амадей Вольфганг Трепчик-молодший, щоб йому гикалося до кінця днів!

– Містрис Форзац, я звелю хлопчикові віднести речі у ваші покої. За чим-небудь варто доглянути особливо? Є тендітні, крихкі предмети?

– Є!

Брюнетка блиснула очима, і хазяїн мимоволі позадкував.

– Розумію! Я звелю хлопчикові бути дуже обережним. Дуже! Щоб, борони, Вічний Мандрівцю…

– Коли ваша ласка, пане, – наслідуючи сухий тон дами, перебила Трепчика вігіла. – Інакше потім не розплатитеся. І будьте люб'язні, згиньте на деякий час.

Вона підморгнула новій знайомій: знай, мов, нас, тендітних і вразливих жінок!

Форзац у відповідь дивилася на Анрі з очевидним зацікавленням. Навіть обличчя трохи ожило. Тепер головне, щоб рибка не зірвалася з гачка. Підведемо сачок…

– Як кличуть вашого красеня?

– Лю.

Почувши своє ім'я, пес підвів голову й запитально втупився в хазяйку. Не дочекавшись наказу чи ласки, байдужно чхнув і відвернувся.

– Навчений? «Гладіатор» чи «пастир»?

Граєш із вогнем, дорогенька. Борони небо, ця пронозлива містрис пуститься в міркування про методи навчання са-пеїв, прийнявши тебе за знавця. А ти лише краєм вуха чула назви методик. Досвідчений псар розкусить обман за хвилину…

– Універсал. Школа «Піщаних Акул». У вас, перепрошую, теж са-пей?

– На жаль, ні. Хотіла б, але… У мене лошак-мірабіл, а вони із са-пеями – як сфінкс із віверною.

Дама співчутливо кивнула: знаю, мовляв.

– То це ваш мірабіл біля входу?

– Так, це мій Гіббус.

– Вони з Лю мало не зчепилися…

– Обійшлося?

Анрі впіймала себе на тому, що поступово переходить на стиль співрозмовниці: скупий, уривчастий. Ні, так не годиться! Інакше врешті-решт вичерпаємо всі теми, не діставшись до головного.

– Обійшлося.

– Хвала Вічному Мандрівцеві! Скажіть, а Лю навчений брати некро-слід?