Обитель героїв

Трирука тінь злодія Гвоздила посміхалася з казематів пам'яті.

Злодій знав відповідь.

– Ви винайшли спосіб пересадки тіней?

Гросмейстер зрадів:

– Розумниця! Пані, ви просто диво! От що значить мантиса! – за непрямими ознаками проникнути в саму суть явища… Звісно, якщо ми хочемо зміцнити фізичне тіло живої людини, якщо бажаємо продовжити його існування ad infinitum, ми маємо право замислитися: чому Вічний Мандрівець і Нижня Мама не дали кожному з нас по дві тіні? По три? По десять тілесних проекцій долі? Запас, як відомо, зайвим не буває… Але там, де недогледіло провидіння, на допомогу приходимо ми, Найвища Рада некромантів Чуриха!

– Ваша методика дозволяє прищепити живій людині додаткову тінь?

– Не все так легко, любонько… На жаль, поки що ми не в змозі цілковито підшити людині, що володіє власною умброю в повному обсязі, ще одну, додаткову, тінь. Механізм відторгнення занадто сильний. Особистість протестує по всій глибині еа-шів: шви лопаються, імплантант блідне й розсмоктується, так і не ставши повноцінною частиною особистості. Над цією проблемою ми працюємо – і сподіваюся, колеги, що ваші знання допоможуть вирішити питання радикально. Але без зайвої скромності зауважу: ми можемо ампутувати частину тіні небіжчика, попередньо приборкавши її в процесі консервації, і підшити ампутант до тіні живої людини. Наприклад, – грос кивнув на флакон з побитою тінню теслі Єндри Драмбаля, – від цього баламута нам знадобляться тільки руки. У забіяки були чудові руки, якщо вірити свідченням родичів і земляків…

– Свідченням?

Уявилося, як грос і Номочка ворожать над свіжою могилкою теслі, видаляючи й консервуючи тінь, а потім біжать стрімголов геть, переслідувані родичами й земляками. Юрба кричить, розмахує мотиками й на бігу дає свідчення про чудові властивості рук покійного Єндри…

– Звісно. Ви ж не припускаєте, що ми відбираємо тіні силоміць? Родині Драмбалів гарно заплатили за співробітництво. Вони досі вважають нас навіженими: віддати півсотні бінарів за тінь мерця! А чому не за вуха мертвого осла? За торішній сніг?!

– Ви відріжете руки в тіні теслі?

– Вас це бентежить? Жоден закон не забороняє розчленовувати тінь… А в разі часткового зрощування відторгнення слабшає, даючи нам змогу домогтися позитивного результату.

– Другі руки? Треті очі? Восьма утроба?!

– Так.

– Розширення частки фізичного тіла?

– Ви вловили головне, колего. Наші дослідження підтверджують, що в разі трансплантації об'єктові умбричного ампутанта відбувається зміцнення – підкреслюю, не стільки розширення, скільки зміцнення! – частки фізичного тіла об'єкта. Трансплантувавши додаткові тіньові руки, ми досягаємо збільшення сили і вправності реальних рук об'єкта, аж до регенерації у випадку втрати кінцівки. Нещасний випадок, хвороба, сокира ката – все це перестає бути незворотним! На жаль, пересадити відразу п'ять тіньових рук чи сім утроб, як ви припустили, ми не можемо. Зростає критична маса, і механізм відторгнення знову постає, як і в разі пересадки цілої тіні…

– Відторгнення додаткової тіні чи критичної маси ампутантів пов'язане з природними обмеженнями?

– Ще не знаємо. Можливо, тут криються якісь глибинні уроки, закладені в структурних компонентах особистості. Можливо, перед операцією слід дотриматися певного комплексу прикмет і знамень, для кращого приживлення. Інакше навіщо б ми зверталися по допомогу до вас, колеги?

– У вас зібрано дані на добровольців, підданих трансплантації?

– У достатній кількості. Ми спостерігали за кожним впродовж місяця. І пізніше, вибірково, для повноти картини. Протипоказань немає.

Анрі підійшла до гросмейстера Ефраїма впритул:

– Є. Ви поквапилися, ваше чорнокнижництво. У добровольців згодом починаються проблеми, що зачіпають сферу двох інших «супутників». Порушується структура номена: люди забувають ім'я об'єкта, плутають його, приписують імені неіснуючі властивості… Незабаром процес зачіпає канденцію: дух об'єкта мерехтить, гасне, об'єкт впадає в летаргічний сон, ризикуючи бути похованим заживо. У летаргії первинна особистість черпає

сили, відновлюючи рівновагу, але після пробудження дисбаланс виникає знову.

– Звідки у вас такі відомості?!

«Згадувати лжестряпчого не можна. Сказати, що відомості отримані від Терца, означає розкрити його приналежність до Дозору Сімох. І вказати на інтерес Дозору до Чуриха. Ні, подруго, взялася за гуж – викручуйся, як вуж…»

– Тихий Трибунал розслідує ряд випадків, пов'язаних з магічним втручанням непізнаного характеру. Летаргія та плутанина з іменами зафіксовані вігілами Трибуналу в злодія з Бадандена, королівського скорохода, багатодітної молочниці…

– Імена! Назвіть їхні імена, пані!

– Даруйте, гросмейстере. Ви хочете від мене неможливого. Імена цих бідолах зараз плутають навіть близькі родичі. Вашого багаторукого злодія через зсув номена мало не прирізали в Реттійському порту його власні друзяки. Мені довелося відбивати нещасного в бандитів за сприяння обер-квізитора Всевидющого Приказу. А молочницю мало не закопали живцем.

– Ви були присутні на похороні летаргованої молочниці?!

– Ні. Не мала такого щастя. У цьому випадку повірте на слово…

– Сама доля послала вас до Чуриха, пані! Овал Небес! – грос товариськи обійняв за плечі вігілу з малефіком, бо довжини рук цілком вистачало. Терца він обіймати не став, але профос Дозору й не наполягав, слухаючи в три вуха. – Я давно перестав покладатися на милість провидіння, і ось… Сподіваюся, ви не розголошуєте службових таємниць? Повірте, якщо навіть і так, я ніколи не дозволю собі привселюдно посилатися на ваші свідчення! Я буду німий, як могила…

«Оригінальне порівняння для некроманта», – подумала Анрі.

– Друзі мої, дорогі мої друзі та колеги! Дозвольте й мені відкрити краєчок завіси. Поділитися, так би мовити, таємним. Ви дозволите коротеньку лекцію? Екскурс у історію Чуриха?

– Будьте люб'язні, – за всіх відповіла вігіла.

SPATIUM XVI
Про Чурих – або добре, або нічого, або Одкровення гросмейстера Ефраїма Клофелінга

Так трапляється: шукаєш одне, знаходиш інше.

Так буває: подвижників вважають негідниками, побиваючи камінням і плітками.

Світ недосконалий. Провідні некроманти Чуриха знали це краще за інших. Ці ідеалісти здобули славу прагматиків; романтики, значилися за відомством записних циніків; життєлюби вселяли смертний жах. Усі сили, знання, талант і майстерність, рік за роком і століття за століттям, вони дарували одній – єдиній благій справі: досягненню тілесного безсмертя родом людським. Погодьтеся, є вища несправедливість у тому, що безсмертна душа волею долі змушена животіти в смертному тілі – вічна квінтесенція в тлінному флаконі, величний храм на підмурівку з піску.

Творці світу мали гарне почуття гумору.

Та чи не можна сіль їхнього жарту перетворити на цукор?

Смерть – від старості, хвороб, нещасних випадків, від серцевої меланхолії, нудьги та запалення розуму – о, смерть чурихські некроманти вивчили вздовж і впоперек. Тканина савана ниточка за ниточкою, заточка коси, прикус черепа, глибина запа-лих очниць і звук ходи – все було зважено, обміряно й полічено. Так досвідчений стратег вивчає оборону ворога, готуючись завдати вирішального удару. Люди слабкі – багато чарівників залишали замок з трьома вежами, несучи крупинки накопичених знань, відмовившись від благої мети заради мирської слави. Але найсильніші, найвідданіші, а отже, найбільш гідні залишалися.