Операція «Кришталеве дзеркало»

«Дочка вчителя Рамуза», — упізнав Альберт дівчину в зеленій сукні.

Він мовчки подав дівчині руку. Побачивши в її очах збентеження, навіть страх, відчув неабияке задоволення. Гравці в бридж неуважно вітали його. Лише землемір зустрів Альберта весело, як давнього знайомого. Наповнив для нього чарку, долив свою і чорнявої дами. Мабуть, він уже добряче випив. Говорив майже без упину і змусив Альберта випити три чарки вина підряд. Альберт насолоджувався думкою, що ось досить було маленького фокуса, і з холодної кляшторної келії, з краю мовчання й тужливого співу він зненацька перенісся в цю кімнату з вином і збудливою музикою, до веселої компанії.

Плечі жінки, що сиділа поруч із землеміром, були красиві. Красиве було й її обличчя — прямий ніс, повні губи і довге чорне волосся, що спадало на оголену спину. Залицяння землеміра вона сприймала як щось належне. І тільки коли він уже занадто нахабно притиснувся до неї, вона не витримала:

— Та хай вам грець! Ви що, збожеволіли?

Землемір заходився просити вибачення, цілувати кожен палець її рук. При цьому він скоса поглядав на лисого череваня.

— Благаю вас, не скаржтеся чоловікові. Він накаже мене арештувати. Ви така нещасна жінка, — промовив він, цілуючи її зап'ястя.

— Нещасна? Про що це ви? — Жінка сахнулася від нього, вирвала руки.

— Ваша врода потребує постійного захоплення, поклоніння. А поклонників у вас немає. Я знаю — всі бояться вашого чоловіка.

— А він боїться мене, — поплескала вона землеміра по щоці.

— Не може бути…

— Ні? Ви мене не знаєте. Якщо будете розумненьким, я вам дещо покажу.

— Що?

Не соромлячись присутності мовчазного Альберта, жінка високо підсмикнула поділ сукні. Альберт зустрів її погляд і зрозумів, що вона п'яна. Жінка цмокнула землеміра у вухо.

— Доведеться покарати його за це вчителеве дівчисько. Я вийду звідси, нібито на кухню, а ви прийдете за мною. Тільки не відразу, не відразу… Мені треба подумати… — Вона грайливо погрозила землемірові пальцем.

Альберт підійшов до Рачинської і запросив її до танцю. Вона танцювала легко, хоч і неуважно. Альберт притиснув її трохи міцніше. Здавалось, вона не помітила цього.

— Хто це? — спитав Альберт.

— Хто? — прокинулася вона від задуми.

— Отой лисий черевань, що сидить на бильці крісла.

— Заступник начальника повітового управління держбезпеки. Мій давній знайомий, Крихняк. Я запросила його для цієї дівчини.

— Невже? — з сумнівом у голосі мовив Альберт. Рачинська зітхнула.

—Її наречений був ад’ютантом Рокити чи щось подібне. Хтось сказав їй, що він арештований і сидить у варшавській в'язниці. От я і звела їх із Крихняком. Дівчина гарненька…

Крихняк нахилився і губами торкнувся волосся дівчини. Альберт запитав, ледве стримуючи злість:

— А якщо її наречений загинув?

— Ви гадаєте, що…

— Не знаю. Я просто так сказав…

Крихняк ніжно цілував волосся вчителевої дочки. Його велика лиса голова рожево поблискувала. Дівчина сиділа нерухомо, як паралізована. Зникла Крихнякова дружина, землемір оглядався на всі боки, виходячи з вітальні.

Патефон змовк. Альберт відвів господиню до крісла. Дівчина зашарілася і випручалася з обіймів череваня.

— Хто знає, голубко, можливо, він уже на волі…— таємниче усміхався до неї Крихняк.

— Не вірю, — пробурмотіла вона. — З ваших рук ніхто не виходить живий.

Крихняк поплескав себе по товстих стегнах.

— Ви нас переоцінюєте. Бували і втечі.

Вона знизала плечима. Рачинська принесла на підносі чотири наповнені чарки.

— Вип'ємо за звільнення Куртмана, — сказала вона, цокаючись із Крихняком.

— Куртмана? — повторив Альберт, ніби роздумуючи вголос. — Тиждень тому юнак на прізвище Куртман був убитий біля хати лісничого Граби. Я дізнався про це зовсім випадково. У Варшаві до мене зайшов один знайомий, що живе якраз неподалік від лісничого. Куртман якийсь ваш родич?

— Наречений, — понуро відповіла господиня. — Це був наречений панни Рамуз.

Дівчина дивилася на Альберта сухими очима. Черевань зсунувся з крісла. Зупинившись перед Альбертом, міцно взяв його за ґудзик піджака.

— Ви маєте цікавих знайомих, друже…

Він хотів ще щось додати, але цієї миті на нього насипалася Рачинська:

— Адже дім лісника Граби у вашому районі! Як же можна казати дівчині, що Куртман сидить у в'язниці, коли його вбили в лісі?!

Крихняк, нарешті, відпустив Альбертів ґудзик. Засунув товсті руки в кишені штанів. Він був розлючений.

— Не треба втручатися в чужі справи. Я правильно казав. Учора мене повідомили, що Куртман утік, коли його везли із в'язниці до слідчого. Я хотів розповісти про це панні Рамуз, навіть натякнув їй, правда ж? Мені ж не можна говорити прямо. Майте милість, ви повинні пам'ятати, де я працюю.

Чоло Крихняка вкрилося потом. Він витер його хусточкою. Одним духом вихилив чарку. Оглянувся довкола, шукаючи поглядом дружину. Її в кімнаті не було. Щез і землемір. Черевань завважив це, обличчя його почервоніло, і він ухопився рукою за серце.

Рачинська підтюпцем побігла в кухню. Альберт підскочив до столу, схопив пляшку. Наливаючи вино Крихнякові, подумав: «А ти, тварюко, хотів переспати з дівчиною, а потім дати їй зрозуміти, що саме ти допоміг утекти Куртману!»

— Ви себе погано почуваєте? — спитав він лагідно.

— Так. Серце, — засапав Крихняк.

Дівчина, затуливши обличчя руками, тихо плакала. Чоловіки не звертали на неї уваги.

Привид смерті зробив товстуна терпимішим. Взявши чарку з Альбертових рук, він поблажливо говорив:

— У вас цікаві знайомі, друже… Проте будьте спокійні. Мені до них байдуже.

Панна Рамуз підвелася. Вона ледве стояла на ногах, волосся було скуйовджене.

— Не розумію… Учора втік, а він каже, що тиждень тому вбили…

Крихняк стенув плечима.

— Вчора я одержав повідомлення. А втік він справді тиждень тому. Цей чоловік сказав правду.

— Втік? Так, може, він живий? — Вона дивилася на них благально.

— Більше я нічого не знаю про це, — сухо відповів Альберт. — Можливо, він загинув під час втечі?