Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Полежавши ще трохи, я починаю збиратися. Головне нічого не забути. Залишати щось у шпиталі — погана прикмета. Краще вже жбурляти крейцари, драхми, злоті, песо, центи, сентаво, сантими, піастри, пенні та шилінги з королівським профілем до смердючих венеційських каналів. Але цим нехай займаються інші. Я ж збираю небагатий свій скарб, педантично вкладаючи його до торби. Потім починаю методично доїдати принесені вчора дари. Надто ризикована суміш як на сніданок, та зараз це несуттєво (наслідки прийдуть потім, вже за стінами ЛЗЗТ). Ще надто рано, — Д.Ю. приходить щойно о дев'ятій (о дев'ятій я ж обіцяв з'явитися на службу), — та мене бере нетерплячка і я, вбравши куртку, виходжу на коридор. Куртка розщіплена. Під курткою в мене подарована знайомим рокером футболка з написом

NO DRUGS

NO SEX

NO ROCK-N-ROLL .

Я хотів було виправити NO DRUGS на NO DRUNK, що в моєму випадку виглядало б доречнішим, але передумав.

Горбатенька сестра сьогодні непривітна. Де й поділася її нічна толерантність. Може, я й справді не виправдав її сподівань? Може, справді треба було написати NO DRUNK, але не замість NO DRUGS, а замість NO SEX? — до рок-н-ролу вона, здається, байдужа.

Відпустити мене до появи фрау Де, вона, річ ясна, не погоджується. Синтетичні «Майданек», «Ґетто» і т.п., імплантовані їй у праву лобну ділянку мозку, роблять будь-яку несанкціоновану ініціативу неможливою.

Я курю цигарку за цигаркою, визираючи у вікна. З якого боку, цікаво, вона приходить. Не прилітає ж на мітлі, коли надворі вже розвиднілося (хоч нестиглий місяць ще не встиг сховатися за лаштунки місцевого ландшафту). Хвилини минають надто повільно, але з часом, тобто з його плином, у мене були й не такі пригоди, так що все байка. Я перевіряю вміст кишень і десятки разів прокручую в голові варіанти майбутнього діалогу. Невже в неї прихований ще якийсь сюрприз? Побачимо. Головне — витримка і спокій. І жодних демонстрацій фармацевтичної обізнаності. Сама ввічливість і коректність з нальотом постхірургічної збайдужілості. Хай уявляє себе авторкою невдалої лоботомії. Нехай чується володаркою мого таламусу з гіпоталамусом вкупі, нехай…

— Доброго ранку, куди це ви вже так зібралися? — чую рідний голос за спиною.

— Доброго ранку, Даріє Юріївно. На роботу зібрався. От вас чекаю.

— На роботу? Отако з самого ранку? А процедури? — каже вона, несхвально розглядаючи мої «no drugs» і скручуючи в трубочку свіже число « GESCHICHTE MIT PFIFF ».

— Процедури в мене ввечері — ви самі знаєте. Крім того, ми домовлялися. Про денний стаціонар, пам'ятаєте? Сподіваюся, ваше слово таке ж міцне, як і тутешні медикаменти.

— Сьогодні вам ще потрібно побути під наглядом. Як, до речі, сульфази н?

— Чудово. Просто чудово. Буквально відчуваю, як кров моя вже наполовину очистилася. Із задоволенням прийму наступну порцію.

— За вами потрібен нагляд. Може піднятися температура.

— Минуло вже дванадцять годин. Як бачите, все в нормі. До того ж мене чекають на роботі. Як і ви, я не люблю запізнюватися.

— Щойно лише половина дев'ятої. Ви навіть не снідали.

— От якраз маю півгодини на сніданок.

— Де ж ви зараз поснідаєте? В місті ще все зачинене. Хіба нап'єтеся якоїсь кави.

— От і добре. Я звик зранку пити каву.

— Послухайте, я не можу вас відпустити просто так. Тобто я можу вас відпустити, але ж ваші ліки залишаються в нас — а ви за них платили, до того ж мені телефонував головний лікар області й питався про стан вашого здоров'я.

— Стан, як бачите, задовільний. Про ліки не турбуйтесь — я ж увечері повернусь (аякже, чекай мене, любонько, просто в кріслі гінеколога-дантиста), а щодо телефонних дзвінків — запевняю, більше вас ніхто з мого приводу не турбуватиме. Зрозумійте — в мене робота. Мені потрібно годувати сім'ю.

— Будете продовжувати пити — втратите й роботу, і все решта. Ви перетворили життя своєї сім'ї на пекло, — вдасться вона до своїх вбивчих, але заяложених арґументів.

— В пеклі теж іноді хочеться їсти, — намагаюся їй не суперечити, — самі колись переконаєтесь. А зараз я просив би, щоб ви нарешті виконали нашу домовленість і свою обіцянку. Дуже хочеться хоч раз побачити, як ваші слова співпадають з вашими ділами.

Зовні фрау Де ніяк не змінюється. Може, навіть стає ще вродливішою — загадкова природа краси не виключає можливого взаємозв'язку стерильної ненависті з неземною гармонією.

— За кілька місяців ви знову опинитеся тут, і то в набагато гіршому стані, — пророче каркає вона, рвучко дістаючи в'язку ключів і відчиняючи двері.

— Одну хвилину, перепрошую, я, здається, забув у палаті торбину.

Мені трохи лячно повертати від порога, що був уже за крок — тільки переступи, але за всією метушнею я забув попрощатися із сусідами по палаті і не міг не зробити цього.

— Ну все, хлопці — я на свободу. Виздоровлюйте. Тримайтеся. Вона сьогодні буде люта.

— І ти тримайся, — каже Микола. — Якби, не дай Боже, що трапилося, пам'ятай — похмелився, і під крапельницю. Це найкращий вихід. Але ліпше, щоб нічого не було.

— І вам того ж бажаю.

Гіпертонік мовчки тисне мою руку. За ширмою нікого не видно. Нічна примара Оксана щезла так само загадково, як і з'явилася. Прощатися більше ні з ким.

Фрау Де терпляче чекає мене коло виходу. Може, я дарма розслабився, і зараз вона викине якогось чергового лікарського коника?

Дам тобі серце щирозолоте, люба моя курво. Дам тобі перстеник і тютюну на куриво. Твій перстеник не для мене, а чому? Не гарний він. Як повернуся додому, заряджу ним карабін. Треба дівчині щось дати, щоб не йшла голодна спати: Від дохлого осла дірку, з киптара ногавиці— пошиєш собі з них кожуха, з решти — рукавиці. Ти, ти, тільки ти краєш моє серце. Ти, ти, тільки ти п'єш горілку з перцем. Ти, ти, тільки ти вмієш грати скерцо, Ти, ти тільки ти маєш пружні перса. Гей, як ми в похід рушали, всі дівчата заридали. Жупайдія, жупайдас — нам усяка дівка дасть.

Однак я, здається, захопився, намагаючись пропустити повз вуха, як фрау Де знов і знов шамотить свої шаманські мантри:

— Кажу вам як лікар, за кілька місяців ви знову опинитеся тут (не така вона й дурна: відчуває, що ані сьогодні, ані завтра ввечері ми вже не побачимося).

— З превеликим задоволенням. У вас так мило. Як захочете, я навіть можу розмалювати вам кабінет ангеликами. Щоправда, до цього я займався лише абстрактним маляр…

Однак вона, мабуть, вже ознайомилась зі звітом дівчинки-психіатра, бо не дослуховує мене, а, випускаючи за поріг, з неприхованою люттю проголошує несподіваний вирок: