Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Повторюю для зовсім тупих, нас було семеро:

0. Я, Леон;

1. Марк, улюбленець, бентежник, режисер, маґістр;

2 Зіґфрід, його єдинокровний брат — страшенний нервус та інтелігент;

3. Артур, дрібний торговець, друг, паскедник, секундант;

4. Кароль, лях, хам, колишній митник;

5. Ґорвіц, адепт від карамельок і родзинок, тип загадковий і сумирний;

6. Фавн (справжній статус невідомий), відверто блаженний і благий;

07. багатоликий, безіменний офіціант, таксист і резидент ( іноді виникає в аватарі кота).

Ще раз, для найтупіших: нас було семеро, всі ми були не те щоби тверезі, але начитані. І ми вважались хворими.

Зрештою, ми й були хворими. Так само, як і ви всі.

Сеанс четвертий (фраґмент) [93]

[…]

Загальний регіт

Ф а в н. Як би там не було, мені з біса приємно знову почути ваш сміх, я думав, вам вже ніколи не доведеться сміятися. Та й мені теж. Мабуть, хтось визнає наш сміх блюзнірським, та мені подібні звинувачення видаються безпідставними. (Пауза). Немає кращого способу возвеличити Господа, ніж від усієї душі потішитися з його дрібних добірних каламбурів, особливо пореготати над дешевими жартами та старими дотепами. Крім того, сподіваюся, ми сміялися не над одними й тими ж речами.

93

Сеанс четвертий (фраґмент)— цей епізод являє собою компіляцію з кількох драматургічних творів: «Кароль» С. Мрожека, «Ендшпіль», «Щасливі дні!» С. Беккета, «Стільці» та «Голомоза співачка» Е. Йонеско. Авторських вставок тут дуже мало, найчастіше — це ремарки та, іноді, перехідні фрази. Іздрик вводить в контекст запозиченої драматургії майже всіх власних героїв, зібравши їх воєдино.

Загальна пауза. Кожен намагається чимось зайняти руки — хто пересипає в руках кавові зерна, хто пробує на смак грейпфрутові шкірки, хто торохкотить сірниками, якийсь придурок непомітно потяг зі столу мій часник. Невдовзі зависає мертвотна тиша.

М а р к. Продовжимо.

З і ґ ф р і д ( до Марка). Ти коли-небудь бачив мої очі?

М а р к. Ні.

З і ґ ф р і д. І тобі жодного разу не захотілося, поки я сплю, зняти з мене окуляри і подивитися на мої очі?

М а р к. Це означало б піднімати повіки? ( Пауза.) Ні.

З і ґ ф р і д. Якось я тобі їх покажу. ( Знімає окуляри, мружиться.) Вони, мабуть, вже зовсім білі. ( Пауза.) Котра година?

М а р к. Як завжди.

З і ґ ф р і д. Ти дивився?

М а р к. Так.

З і ґ ф р і д. Ну то котра?…

Під час цього діалогу Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т нагло зривається з місця, — на бильці крісла залишається малинова блюзка, — проходжується кімнатою, мовчки нервово жестикулює і нарешті звертається до З і ґ ф р і д а.

Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Можна вас попросити повернути мені окуляри? Я теж короткозорий, і в мене починає боліти голова… Крім того, носіння чужих, надто сильних окулярів, може вам зашкодити (зупиняється, ніби намагаючись дослухати розмову братів).

М а р к ( не звертаючи уваги на репліку Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а, оглядає зап'ястя з незаведеним ROLEX 'ом і відповідає на запитання З і ґ ф р і д а). Щось ніби коло…

З і ґ ф р і д. Що, братику, що?

М а р к багатозначно показує на Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т а. Той, помітивши, що його маневр викрито, знову починає проходжуватися залою, прикидаючись, що його ніскільки не цікавить питання часу.

Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т. Лише в сучасному суспільстві люди, подібні мені, почали користуватися належною повагою. Не забувайте, що з часів Парацельса наш авторитет незмірно виріс. Це ми намічаємо нові шляхи людства. Будь ласка, негайно поверніть мені окуляри. ( Ф а в н нахиляється і щось шепоче З і ґ ф р і д о в і на вухо. З і ґ ф р і д регоче. Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т награно обурюється). Де тут двері? Я погано бачу… У мене в очах такий туман… Ви самі сказали, що вони вже зовсім білі. Я хотів би вийти.

М а р к. Йти нікуди. За дверима — смерть. ( Довга пауза). Як хочеш — біс із тобою, йди. ( Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т не рухається). Продовжуємо.

Ґ о р в і ц. Я можу запропонувати йому оптову партію окулярів.

А р т у р. Я теж. Китайські. Зі знижкою. Оправа черепахова. Лінзи…

Ґ о р в і ц ( перебиваючи А р т у р а). Ти хто такий — Боббі Вотсон?

А р т у р. Я — Артур. Не прикидайся ідіотом. Який ще Боббі Вотсон?

Ґ о р в і ц. Боббі Вотсон, син старого Боббі Вотсона, двоюрідного стрия Боббі Вотсона, котрий помер. Всі Боббі Вотсони — комівояжери.

Т а й н я к - р е к е т и р - о ф і ц і а н т ( поступово трансформуючись у Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а — подальші трансформації залишаємо поза ремарками). Комівояжер! Яка важка професія. Але досить таки прибуткова. ( Бере зі стільця свою малинову блюзку, вдягає її, набирає погрозливого вигляду, говорить зухвало.) А чё, мужики, крыша конкретная у вас в натуре есть? А то у меня тут братаны на стрёме кантуются. Чисто по приколу. Так будем базарить, нет?

А р т у р ( збентежено). Не така вже й прибуткова наша справа. Правду кажучи, самі лиш збитки. З нашими порядками, тим паче. ( Пауза. Звертається до М а р к а.) Чи не час мені, бува, приймати заспокійливе?

М а р к. Ні.

Ґ о р в і ц ( пошепки А р т у р о в і). Не бзди, пацан. Він блефує. ( Голосно й гаркаво до Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а.) Ой, я вас умоляю, не смешите мои тапочки. Чтоб я так жил. Откуда у бедного еврея деньги? Вы что, думаете, очки — это бизнес? Может, вы думаете, наше здравоохранение допустит такое количество близоруких в независимом государстве? И при чем тут крыша? Я на вас просто удивляюсь. Вы, может, думаете, если человек сидит в психушке, то у него обязательно крыша поехала? А где, я вас спрашиваю, ещё можно встретить столько интеллигентных лиц? ( Змінюючи інтонацію). И вообще, козёл, ты на эту тему с Каролем базарил?

К а р о л ь ( піднімається з-за столу. Він усе ще в уніформі митника. Зневажливо дивиться на Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т а). Чого це ви так зблідли?

Р е к е т и р - т а й н я к - о ф і ц і а н т. Зблід? Дивно…