Роман про Батьківщину

не ходи до річки там глибока вода і крутий високий берег бетонний без перил і коли довго

дивитимешся вниз може статися так що річка захоче тебе забрати бо там на глибокому

річковому дні сплять мертві люди і кораблі там річка ховає свої скарби монети багато

жовтих і білих монет намист перстенів браслетів корків авторучок олівців гаманців заколок

стрічок годинників пляшок торбинок парасоль те що люди гублять нікуди не дівається річка

все зберігає вона неодмінно захоче щоб ти нікуди не йшов вона гойдається біля твоїх ніг

вона ніжиться вона вигинається вона солодким голосом шепоче у мене на дні завжди добре

немає ні палючої спеки ні дошкульних морозів є де жити пустує багато кают на моїх

кораблях у мене завжди багато гостей вони розповідають одні одним надобраніч усілякі

цікаві історії будеш їх слухати і також їм щось оповідатимеш бо ти багато знаєш ходи до

мене жити у мене водиця віконцем тече у мене не треба ні про що думати ні про що дбати

будеш гуляти скільки захочеш пересипатимеш жовтий пісок у моїх годинниках бавитимешся

з моїми русалками їхні обійми такі ніжні їхні голоси такі солодкі ти не слухай річки бо вона

підступна вона тебе заманить аж на саме дно звідки ти вже ніколи не повернешся додому і

даремно батьки виглядатимуть тебе і писатимуть смси і набиратимуть номер твого

мобільника який під водою задихнеться а може річка забере його собі і даремно мама

накриватиме на стіл як завжди для всіх хоча ти не прихопиш на обіди й вечері і тиждень і

другий вона ковтатиме сльози й проситиме першої зірки щоб ти коли-небудь таки

повернувся а ночами плакатиме в подушку так щоб не чув батько бо він не спить і журно

зітхає і щодня все частіше кудись дзвонить і питає чи ще не знайшли в міліції в моргах і в

міських лікарнях у витверезниках відповідають що вони нічого не знають і батьки все більше

журяться горбляться й сивіють тяжко зітхають а потім одного дня мати одягне плаща

пов'яже голову хусткою бо вже глибока осінь піде до річки і сумно скаже річко віддай мені

мого сина бо мені він більше ніж тобі потрібен річка засміється річка звеселиться річка

скаже грайливим голосом жінко яка ти нерозумна чому ти думаєш що у мене є твій син у

мене його немає шукай жінко свого сина деінде мати проситиме вмовлятиме благатиме

погрожуватиме врешті у неї не стане голосу побреде засмучена додому але прийде

наступного дня і знову проситиме вмовлятиме благатиме погрожуватиме але річка

невмолима річка байдужа річка сміється дзвінким сміхом і каже шукай жінко свого сина

деінде бо в мене його немає мати гірко гірко заплаче і льози капотять у річкову воду річка

морщиться річка дратується річці по подобається коли в неї плачуть бо сльози гіркі сльоза

потрапляє на руку синові він дивується і каже невже дощ доходить аж сюди він злизує

краплю і каже це не дощ це сльоза моєї матері вона плаче за мною на березі річки він

просить річко відпусти мене додому бо я не хочу щоб мати плакала за мною вона плаче й

сивіє мабуть вона вже виплакала всі очі відпусти мене річко я не хочу твоїх кораблів я не

хочу твоїх монет я не хочу слухати історій твоїх гостей бо вони нецікаві не хочу твоїх

русалок відпусти мене річко додому не пущу каже річка бо ти мені любий бо кучері твої такі

гарні і голос твій такий густий я ще не натішилась тобою не надивилася не напестилась і

другого дня синові на руку впаде материна сльоза одна а потім друга і він знову попросить

річко відпусти мене додому бо моя мати за мною плаче і знову річка скаже я тобою ще не

натішилася не налюбувалась не напестилась і так буде ще багато днів аж якось мати прийде

закутавшись у пухову хустку бо вже починається зима і плакатиме і сльози замерзатимуть

річка скаже добре я віддам тобі твого сина як віддаси мені свої руки тільки спочатку нехай

твої сльози роз'їдять їх до кості тоді я повірю що ти любиш свого сина мати каже добре я

зроблю як скажеш тільки віддай мені мого сина тепер щодня сива жінка приходить до річки

й плаче на морозі приходить багато днів мерзне на березі руки в неї роз'їдені тільки ще кості

не видно та одного дня нарешті вона побачить свою трохи жовтувату кістку і зрозуміє що

своє слово виконала покаже річці руки і скаже річко я виконала те що ти хотіла тепер віддай

мені мого сина річка скаже добре віддам бо він мені вже набрид він не сміється не жартує не

дивиться на мої скарби не насипає жовтого піску в мої годинники не бавить моїх гостей не

сміється до моїх русалок увесь змарнів схуд забирай його із собою тільки спершу я заберу

твої руки добре каже мама і витирає останню сльозу пальцями річка забирає в неї руки і

віддає їй сина мати кидається до нього цілує шепоче синочку ти повернувся мій любий я не

можу тебе обійняти син бачить що в матері немає рук питає мамо а де ж поділися твої руки

мати каже я віддала їх річці щоб вона відпустила тебе додому

я живу так ніби мене й немає насправді руки мої тоншають надходить пора коли людям

хочеться бути деревами жити як дерева неквапно і спокійно скидати листя на зиму і чекати

весни дівчинка Тоня з білявим волоссям також хотіла стати деревом і зацвітати на весну

рожевими квітами у дівчинки Тоні вже є сиве волосся тільки його ще майже не видно правда

коли придивитися зблизька видно сиві нитки це тому що бабине літо павуки приносять мені

своє павутиння каже дівчинка Тоня й тихо сміється знаєш іще каже привези мені наступного

разу якщо тобі не важко деревію кропиви якщо знайдеш кровоголовку бо у мене знову кров

не зупиняється нічим не можна її зупинити тут трав немає в аптеці а лікарі кажуть що мені

обов'язково треба а ще привези мені кокосових цукерок будь ласка коли ти приїдеш

наступного разу я думаю що швидко може у суботу ні я зможу раніше не піду в четвер на

пари на бежеде взагалі можна не ходити який ідіот вигадав цей предмет а на вишку я й так