Роман про Батьківщину

граються на твоїх щоках сонячні зайчики визбирують твої сльози

годинникарі роблять годинники лялькарі роблять ляльок квітникарі працюють у своїх

квітниках садівники доглядають свої сади таксисти приростають руками до керма я не знаю

до чого я хочу щоб приросли мої руки навчи мене чогось моя земле лагідна

Хочу мати дочку, сьогодні я зрозуміла це і зраділа. Дівчинку, яка виростатиме у мене під

серцем, як квітка. Дівчинку, яку поїтиму молоком свого тіла. Дівчинку, що буде частиною

моєї шкіри. Дівчинку, в якій упізнаватиму себе. Дівчинку, з якою ходитиму вулицями і

розповідатиму їй різні історії. Бо я знаю багато цікавих історій.

А тепер у мене немає нічого ні для кого. У мене навіть себе немає для себе самої. Мої дні

розсипаються непомітно, я ніби не звідси, я ніби з іншого часу, тому я вчуся чекати і вчуся

терплячості, я стаю кухлем, який чекає, поки в нього наллють молока чаю кави води квасу

пива дешевого вина, я стаю авторучкою, яка чекає, коли її візьмуть до рук і почнуть писати

нею листа записку вірш роман або малювати на аркуші паперу квіти кораблики будинки

жіночі обличчя у стилі модільяні лабіринти хрести літаки що летять до своїх аеродромів, я

стаю корабликом, який чекає, поки вщухне буря у калюжі, бо тут щойно проїхав автомобіль,

і його власник чи власниця пустить його у плавання, я стаю дзеркалом, яке чекає, поки в

нього загляне молода і втомлена жінка юна дівчинка з великими очима, повними подиву, я

стаю фарбою, яка чекає, поки у неї вмочить пензля сумний художник, який малюватиме

сонце на склі на стінах на підлозі, я стаю дверима, які чекають, коли їх відчинять і зайдуть у

кімнату з високою стелею, я стаю деревом, яке чекає свого цвіту, яке чекає своїх плодів, яке

чекає, коли з нього осиплеться жовте листя, я стаю світлом, яке чекає тих, кому воно має

світити

здається все навколо плавиться я також плавлюсь як твердий сир тільки я не такого жовтого

кольору від спеки у мене починається тобто загострюється атрофія мозку мислення почуттів

відчуттів голосу на лобі виступають краплі поту і над верхньою губою це ще більш

неприємно ніж на лобі але немає сенсу витирати цей піт бо все одно через хвилину максимум

він виступає знову одноразових серветок не вистачить у мене в кишені є старий картатий

носовичок але я не хочу ним користуватися тому що він у мене останній хоча у кишені він у

мене вже лежить декілька місяців це точно мені його шкода тому що мені багато чого і

багато кого шкода носовичків і людей я не хочу ні про що думати надворі 35 градусів вище

нуля може навіть 38 а там де зовсім погано може бути й сорок це дуже важко щодня по

скільки градусів куди вони дивляться там у небесній канцелярії хоча здається в інших

країнах ще гірше у Франції в Італії в Іспанії у Німеччині там де пересихає ельба а також на

всьому африканському континенті і в америці північній та південній добре що я не там а тут

хоча тут мені також погано від спеки небо дуже високе і яскраве на нього важко дивитись очі

сльозяться і я починаю думати що обов'язково треба піти і купити лампочку бо у коридорі

перегоріла лампочка і якщо її не купити то там не буде світла і не буде нічого видно нікому і

мені також і якщо я її не куплю то ніхто її не купить і коли прийдуть мої друзі доведеться

зустрічати їх у темряві і вони мене не зрозуміють їм це може не сподобатися може вони

образяться і підуть геть тому обов'язково треба купити лампочку треба зробити над собою

зусилля треба зібрати волю в кулак у правий а якщо не допоможе то і в лівий і встати і

обов'язково піти по лампочку не забути взяти гроші поки що вони у мене є на лампочку мені

вистачить треба купити лампочку і хліба насущного тому що його також немає додому треба

хліба й світла може ще чогось треба але цього я не можу згадати я тільки думаю як добре що

мені не треба цигарок наприклад алкогольних напоїв від цього всього я дуже спокійно можу

відмовитися тобто мені навіть відмовлятися не треба бо мені це все взагалі ніколи не треба

воно мені ні до чого мені треба тільки лампочка та й то навіть не мені а в коридор щоб мої

друзі бачили тому що мої друзі для мене дуже важливі і хліб тому що він усім потрібен я

куплю батон і насмажу моїм друзям грінок із тертим сиром тільки спочатку треба щоб у

коридорі було видно я вкручую лампочку і тепер у коридорі світло я заплющую очі і потім

знову їх розплющую світло навколо мене залишається

я хочу тобі сказати я вже давно хочу тобі сказати тільки не так голосно треба говорити ми

одне одного все одно почуємо пахне розплавлений асфальт і тремтять пелюстки білих і

червоних гладіолусів я не знаю чому ти вирішив що треба мені подарувати гладіолуси хоча

ні я люблю гладіолуси це я просто так кажу тому що я багато чого кажу просто так не

думаючи коли розгублююсь і не знаю що сказати це насправді дуже добре що ти даруєш

мені гладіолуси що вони білі й червоні що вони від тебе руки в мене вологі це все спека

бабуся продає груші вона витирає мокре обличчя рукавом краплі поту в неї над губами я

думаю що біля неї пахне домашнім коров'ячим молоком іще від когось пахне свіжою

молодою петрушкою прянощами і пашить жаром із кіоска в якому засмаглий молодик готує

шаурму люди говорять і їхні голоси на спеці міняють свої кольори я кохаю тебе більше за

життя білі і червоні і сині квіти гойдаються навколо мене багато квітів люди впадають

хвилями у підземний перехід метро і хвилями викидає їх назовні ми здається їм заважаємо

треба було би відійти тільки ноги вростають у розплавлений асфальт більше за життя тебе

кохаю краще ми відійдемо куди нам іти з тобою руки очі плечі нігті на руках і на ногах

тремтячі повіки білки з почервонілими прожилками пушок на щоках матова шкіра темно-