Роман про Батьківщину

мені предмети, які ще хоч трохи полегшують моє тут перебування. Здається, мені зовсім не

допомагають ангели, яких Ти призначив мені допомагати, я не знаю, чим вони при мені

займаються, може, вони знають, чого саме мене позбавляти, надто багато вони в мене

відбирають, мені здається, що це вкрай нечесно, але їм видніше, їм завжди видніше. Ах

Господи невже я знову купила квиток не на той поїзд що мені треба і він пропаде бо в мене

часто таке буває і я знову поїду в не зовсім потрібному мені напрямку автобусом душним і

смердючим із розпанаханими кріслами як мертві плюшеві ведмеді і з вікнами що ніколи не

відчиняються і пасажири задихаються як риби на березі хапаючи ротами безбарвне повітря

пропахле бензином чоловічим та жіночим потом дешевими дезодорантами ґумовими

підошвами сандалів кедів кросівок смаженими котлетами з цибулею вершковим морозивом

підкислими від спеки полуницями Знову я кудись не туди поїду, і в кишені в мене буде

невикористаний квиток на поїзд, на який мені знову не вдалося сісти. Як нерозумно я

розпоряджаюся своїми грішми своїми речами своїм часом своїм життям усім що в мене є

хоча насправді в мене нічого немає. А те, що в мене є, воно також належить Тобі. Господи

мені цікаво за що Ти відбираєш від нас свої дари хоча якщо Ти даєш їх ні за що то певно

можеш відбирати ні за що принаймні такою мені видається Твоя божественна логіка хоча що

мені може видаватися хіба я щось тямлю у божественній логіці але просто мені іноді стає

страшно що ось бувають талановиті поети і Ти раптом відбираєш у них їхній дар і вони

перестають писати вірші і перестають говорити про світ такою дивною мовою від якої

перехоплює подих небо наді мною хитається зірки тремтять і здається зараз почнуть

осипатись як краплі з дерев після дощу чомусь вони перестають розмовляти з каменями

деревами хмарами річками та іншими водоймами або може вони й говорять тільки ті їх не

чують часом ти забираєш у співаків голос у малярів певність руки у гончарів їхню глину і

вправність пальців в інших забираєш зір забираєш слух забираєш сили забираєш упевненість

багато чого забираєш може це тому що коли в нас уже зовсім нічого не залишиться ш

думатимемо тільки про Тебе якщо зможемо тоді думати тільки я не знаю чи в усіх так вийде

підняти зір до неба і просто дивитися на Тебе не знаю чому Ти нас цим так випробовуєш

урешті-решт Ти в нас забираєш життя яке Ти нам дав тоді коли вважаєш за потрібне тільки

ми не завжди готові Тобі його віддати не завжди готові відпустити своїх друзів своїх братів

до Тебе коли Ти простягаєш по них руки. Часом ми самі хочемо позбутися цього Твого дару,

віддати нарешті Тобі це життя, бо у нас нічого з ним не виходить, тільки кажуть, що Ти не

приймаєш таких життів, кинутих Тобі під ноги, а може, приймаєш насправді? кажи іноді

зрозуміліше чого Ти від нас хочеш і не забирай у нас усього бо часом нам так потрібні наші

пам'ятки фотографії листівки записники олівці засушені листочки іграшки наші собаки у нас

так недовго жив кавказький вівчарка джура якого отруїли за те що він був дуже розумний

наші улюблені книжки фільми люди до яких ми так звикаємо може найцінніший наш дар це

ми самі і коли Ти позбавляєш нас цього дару ми перестаємо бути нас уже немає залишаються

тільки кості обтягнені шкірою залишається глина адже ми глина так Господи прах під

Твоїми ногами прах під ногами у себе і коли ми вже розсипаємося наші безсмертні душі

плачуть чому так часто плачуть наші безсмертні душі Господи?

раз два дерева три чотири вийшли звірі п'ять шість пада лист сім вісім птахи в лісі дев'ять

десять одинадцять дванадцять я колись у дитинстві як не могла заснути уночі хотіла

дорахувати до мільйона і ніколи у мене не виходило і я засинала щонайпізніше на десятій

тисячі і щоночі починала спочатку хоча насправді треба було продовжувати дуже багато в

мене було таких безсонних ночей

я руками тримаюся за поруччя сходів я обережно спускаюся бо мені все здається що я впаду

і не зможу підвестися сама так було одного разу декілька разів ах Господи чому Ти мене не

підтримуєш так важко ходити Твоїми сходами Твоїми дорогами іноді я просто хочу щоб

мене нарешті вимкнули або може краще перегоріти як лампочка просто так непомітно для

інших і нічого не буде на моєму місці хоча лампочки залишаються у них всередині просто

рветься нитка інколи мені здається що я насправді жодного місця не займаю тому нічого по

мені не може залишитись але це буде так як Ти захочеш справді так тільки воно й може бути

бо від мене особисто мало що залежить майже нічого це все Ти вирішуєш

із пальців у мене знову виростають квіти тільки тепер вони не чорні а різнокольорові часом

мені хочеться щоб це були півники і тоді я думаю про поета який написав вірш про лебедя як

я за ним скучаю за лебедем якого мені також хотілося б побачити на якомусь озері на якійсь

річці на якомусь небі я хотіла би думати тільки про те що красиве такою довершеною красою

тільки тепер я вже не зможу ні бачити тебе ні пам'ятати тебе ні думати про тебе ні згадувати

тебе нічого не зможу зробити для тебе не зможу приходити до тебе не зможу йти від тебе

фіранка на вікні як сукня у нареченої квіти з покрученими стеблами маки іриси та польові

лілії які не турбуються чи вони комусь подобаються а живуть як і повинні жити польові лілії

живуть світлими від поганого харчування шкіра на руках зсихається і стягується шкіра на

обличчі стягується і пече може вона пече від чогось іншого нігті нагадують потрісканий

асфальт тобі не вистачає вітамінів тобі не вистачає певності тобі ще дуже багато чого не

вистачає жити повільним і дуже спокійним життям в очі тобі наливається світло сонячні

криниці в очах у тебе дівчинко заплющ очі і не розплющуй їх дуже довго сонячні зайчики