Роман про Батьківщину

пенсії і вирощує помідори та баклажани у себе на дачі він був у Єгипті у нагорному Карабасі

в афганістані у чечні тому що виконував наказ послали значить так треба він мені сказав що

запах крові робить із людини звіра війна це жорстока гра я би дуже не хотіла гратись у такі

ігри воєн не повинно бути а ще він казав мені що обов'язково треба мати дім щоб було куди

повертатися тому що домашні стіни тримають і коли їдеш обов'язково треба аби щось було

твоїм домом або попереду або позаду інакше буде дуже боляче я не знаю чи я розумію юлю

чи я добре її розумію і чомусь думаю про своє озеро в лісі жити як вода повільно і неквапно і

про свої стіни обмальовані рибами й квітами чи мої стіни мене тримають я іноді тримаюся за

них іноді розмовляю з рибами тоді мені здається що в мене є опора я кажу що мені вдома

живеться погано бо мої батьки мене не розуміють вони вважають що я ні на що не здатна бо

мені зовсім не цікаво розв'язувати задачі з фізики я знаю як це коли дуже сумно

але ти ще не знаєш як це поїхати і все залишити я залишила море і оранжерею я взяла із

собою тільки перукарські ножиці тут мені небо часом нагадує про море мені сниться глибока

вода я ловлю руками рибу і складаю її в кошики

юлі подобається не тільки море їй також подобаються календарі церковні календарі з

іконами на кожній сторінці з усіма святами постами й святими вона зосереджено вивчає їхні

імена каже що треба любити своє ім'я і що ім'я дуже багато означає і що їй цікаво знати як

жили жінки яких було звати так само як її чого вони хотіли що їм подобалося вона

довідується як жили святі жінки і як вони вмирали я не зовсім розумію чого вона шукає у

їхніх житіях але мені здається що у цьому щось є тільки я поки що не можу цього збагнути я

би хотіла любити своє ім'я не знаю чи я його люблю воно звучить мені дивно

юля носить на шиї сердолікове намисто з карадагу здалеку воно нагадує бурштин тому юлі

доводиться пояснювати всім що насправді це не бурштин а сердолік вона ніколи не знімає

цього намиста я питаю чому а вона сміється загадковим сміхом і каже що колись у мене

також будуть речі яких ніколи не зніматиму з якими боятимуся розлучитись які будуть для

мене дуже цінні і які берегтиму як зіницю ока і передаватиму в спадщину

чому кажуть як зіницю ока бо очі найцінніші

а кому у спадщину

своїм дітям найближчим людям

хіба діти це найближчі люди

не завжди

а ще юля любить солодощі цукерки шоколадні батончики морські камінці всередині яких

сховані родзинки юля гойдається на гойдалці і смокче льодяник

юля дивиться в дзеркало і поправляє волосся юля каже що вона щаслива бо вечір нагадує їй

вечори які бувають у неї вдома юля готує фарширований болгарський перець в кухні пахне

рисом морквою та густими прянощами юля каже я люблю його і сором'язливо роззирається

чи ніхто цього не чує крім мене так ніби це найбільша таємниця яку не можна довіряти

навіть стінам іноді мені здається що юля на десять років молодша від мене це я маю її

оберігати й захищати бо я стара як світ бо у мене є кімната-акваріум а в юлі тут немає нічого

тільки її ножиці і сердолікове намисто на шиї

тонкі пальці тримають ножиці юля закушує губу вона дуже замислена коли вона стриже

чергового відвідувача мені здається що вона думає про море і про хронотоп і що це

насправді одне й те саме і що колись пізніше я також дізнаюся що таке мій хронотоп і

думатиму про нього навіть тоді коли займатимуся найважливішим для мене заняттям тільки

я ще не знаю яке у мене буде заняття тому я почуваюся трохи безпорадно коли дивлюся на

юлині ножиці

вчора юля зателефонувала до мене голос у неї був тихий і ніби безбарвний ти не хочеш

постригтись я кажу що може би й не проти чи це обов'язково сьогодні так каже юля бо я

невдовзі їду я би дуже хотіла когось постригти куди ти їдеш я їду додому надовго назавжди

добре я хочу постригтися заходь до мене вже тепер юлине обличчя біле очі здаються

більшими й круглішими сьогодні вона не схожа на хлопчика вона схожа на перелякане оленя

я майже напевно знаю що юля плакала тільки я не хочу в неї цього запитувати юля стриже

мене дуже довго алтан хайша золоті ножиці миготять у неї в руках швидко швидко тільки на

один момент затримуються в повітрі мабуть у неї затремтіла рука я питаю ти справді їдеш

так юля сміється я дивуюся що її сміх такий безпорадний тобі обов'язково їхати так тому що

я вже скучила за своїм морем а море скучило за мною я дуже хочу побачити море я хочу

спитати а як же володя і те що вони мали прожити разом до смерті але це питання застрягає

у мене в горлі як вишнева кісточка ти думаєш так треба я думаю так треба я тут непотрібна і

що нічого не можна змінити юля заперечливо хитає головою двері зачиняються і

відчиняються переповнені поїзди їдуть у різних напрямках часом нічого змінити не можна

я рада що невдовзі побачу море дім це те до чого звикаєш і без чого не можеш жити потім

ми дивилися фільм про фріду кало фріда малює метелика на гіпсі в якому лежить фріда в

чоловічому одязі сідає перед дзеркалом і обрізає собі волосся фріда схожа на молодого

чоловіка блискучі пасма чорного волосся на підлозі мені здається що юля зараз заплаче вона

пильно дивиться на екран очі у неї жовтішають і стають як осіння вода що гойдається але не

виливається з очниць плакала вона вже потім коли ми додивилися фільм

я даремно сюди приїхала тобто недаремно бо мені треба було приїхати бо я не змогла б

інакше тільки дуже шкода що все так закінчується що все закінчується але тут мені все одно

було сумно тому що в мене не було нікого тільки одна людина це все-таки мало адже в мене

не було свого міста а тут усе не таке ні я нічого не хочу сказати ти не думай воно гарне

просто тут люди всі самі по собі і володя сам по собі навіть коли він готує рис із овочами і