Роман про Батьківщину

хочу і справді мало тільки так щоб напевно і за формою і за змістом людина з такого тіста

що часом треба переліпити сьогодні був дощ завтра теж буде дощ осінь пора дощів осінь

треба любити

старість це може не сумно старість це може навіть добре коли не всі органи хворі і не все

зуби зіпсуті і якщо дух бадьорий і вдалось дошукатися суті або сенсу між першим і другим

не така велика різниця і якщо не жаліти за тим чого не було чого не сталось і що не вийшло я

жаліти не буду бо я так собі вирішила і тому не жалію за те чого не отримала тільки хочу

старіти удвох із тобою щоб ми разом були старими

Очі виплакала за тобою ліве око болить з правого тече сльоза полковник сміється каже у вас

очень красивые глаза вы танцуете или нет ми танцюємо фокстрот крові повен рот як би її

сплюнути і куди наші тіні танцюють по стінах наші тіні від холоду сині нас б'ють прямо в

сонячне сплетіння і тоді перед очима темні кола раз вдруге і втретє а вчетверте кіл уже немає

вп'яте дуже близько до раю вшосте ми впадемо на спину всьоме нам двері відчинять столи

білим обрусом накриті чаші з вином дня нас налиті наші імена вписані у книгах нам можна

зайти питаю на мигах ми не одягнені ми босі ми ненавчені і нерозкаяні у нас не було часу

покаятись я навіть не знаю що ми робили багато боялись і багато любили у чергах по хліб

псували здоров'я кашляли втомою пізніше кров'ю ночами плакали подушки промокали ми

багато любили і багато чекали наші діти у снах кричали наші руки ночами листи писали

відсилали їх аж на той кінець світу там де сонце по-іншому світить там де півроку холодна

зима там закидало снігом наші імена ми і самі тепер трохи зі снігу ангели снігом нас

запишуть у книги

* * *

Можна спочатку рятувати їх потім нас конформізм означає вміння давати собі раду в житті

більше нічого нон-конформізм це досить серйозна хвороба це навіть гірше ніж астма хоча

здається краще від раку і від цирозу печінки від нон-конформізму не вмирають але живуть

погано якщо можна назвати це життям і так виходить що змінити можна мало що

Руки пахнуть рибою. Копченою рибою, і хоч скільки їх мий, ніяк не можна позбутися цього

запаху. Це був такий мій сніданок сьогодні: ячмінна каша, копчена скумбрія з житнім хлібом

і сливовий сік. У переході біля нашої зупинки я побачила напис «Я люблю тебе Жека бо ти

дуже смачна риба». Я йшла і довго подумки сміялась. Наша любов вода наші кохані риби.

Але ти мені зовсім не смакуєш рибою, ти як зелений горошок, який можна додавати майже

всюди. І який котиться, куди сам знає. Мене багато що смішить, а особливо квиткові каси на

наших вокзалах улітку. Люди, що займають черги принаймні у трьох касах і мандрують туди

та сюди, обідні й технічні перерви, випадкові знайомства — питання хто звідки та куди іде.

Добре, що тут є маленька кав'ярня, в якій можна випити кави по-східному, кави розчинної,

чаю чорного або зеленого, з'їсти пиріжків із рисом і яйцем за сорок копійок — це нечувано

дешево, і трохи дивно, бо майже ніде пиріжків тепер не начиняють такою начинкою. І мені

це нагадує моє дитинство, поїздки до діда в село, з неодмінною пересадкою в Козятині, там

ми обідали у вокзальному ресторані, мало схожому на ресторан, звісно, але для мене це було

найкраще місце, де можна пообідати, і найкращі обіди, і в Козятині були найсмачніші у світі

пиріжки — з рисом і яйцем були також. Тепер я згадую про ті часи, і мені робиться тепло й

затишно, хоча до цього відчуття тепла й затишку домішується присмак жалю, і мені шкода

тих безтурботних днів і часу, який тягнувся довго-довго, і все було несподіванкою. Я думаю

про те, що стаю дуже сентиментальною, і готова ридати над спогадами дитинства, над

епізодами, які нічого ні для кого не значать, а для мене в них цілий світ. Правда, у мені ще й

тепер дуже багато дитячого, ы сьогодні я наївно тішуся щоденним несподіванкам, у яких

насправді нічого несподіваного немає, примудряюсь усе сприймати як велику подію,

намагаюся мало чим турбуватися, що в мене (поки що) доволі успішно виходить, тільки за ці

роки було багато втрат і болісних досвідів, людей, що пішли й не повернулися, слів, сказаних

невчасно, або запізно, або не так як треба. І ще досі мені здається, що часу попереду дуже

багато — і и вже не думаю, що я все встигну, тому що мені зовсім не хочеться всього

встигати. А хочеться жити неквапно, тішитись теплом літніх днів і білим кольором днів

зимових, і споглядати те, що відбувається навколо зі спокоєм і розсудливістю — кажуть,

саме в цьому полягає мудрість. Але коли знаходжу у себе першу сиву волосину, дивуюся, бо

мені здається, що це таки зарано і невчасно. І я знову підсміююсь сама із себе — здаєтья,

сиве волосся з'являється раніше, аніж мудрість.

Пальці холодні мерзну опалення вимкнули не ввімкнуть аж до осені воно і не дивно червень

літо тобто повинно бути тепло мадам чи можна запросити вас на танець ні сер я не танцюю а

ще від вас пахне рибою і у мене може закрутитися голова і знаєте це некоректно підходити

до дами з будь-якими пропозиціями коли від вас пахне рибою ах мадам пробачте я не

зумисне але якби ви тільки знали якою рибою від мене пахне це справжній біломорський

оселедець хіба у білому морі живуть оселедці а ви думали що де вони живуть я взагалі не

думала про оселедців тому що оселедці мене дуже мало цікавлять нехай живуть собі де їм

заманеться а ви мадам де живете вам не здається молодий чоловіче що ви забагато собі

дозволяєте я ж не питаю з ким ви живете я питаю де ви живете це дуже коректно ви

забуваєтесь ви нахаба ах вибачте мадам справді вибачте це все пиво знаєте коли вип'єш

забагато пива починаєш говорити всілякі дурниці це незумисне це вже просто так виходить а