Рубаї (з іл.)
Шрифт:
* * *
289 Для тебе загадки в житті на кожнім кроці, Ти в мислях плаваєш, як тріска у потоці. Із квітів та вина влаштуй для себе рай, Бо хто зна, чи його ти знайдеш на тім боці. * * *
290 Цей океан буття прийшов із тьми віків. Перлину тайн його ніхто не провертів. Ми розмовляємо про наші власні справи, А перед тим, що є, ми не знаходим
* * *
291 Вставай і серце нам розвесели, кохана! Від погляду твого зціліє в серці рана. Налий вина, а ми - укупі вип'єм, поки Із праху нашого не виліпили жбана. * * *
292 Приводять одного, щоб іншого забрати, Щоб тайни вічної нікому не пізнати. Ми помацки йдемо: життя - це тільки чаша, Призначена вино п'яницям одміряти. * * *
293 Це лихо грається зі мною не з учора. Ти щастям чванишся... Та чи тривка ж підпора Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля На всякі витівки, на всякі штуки скора. * * *
294 Людина муками звільняється з оков. I крапелька води, в тісний попавши схов, Стає перлиною. Хто втратив, той добуде - I келих випитий запорожниться знов. * * *
295 Від чорної землі до зоряної тверді Й на мить не припиняв я пошуки уперті. Я мислю гострою усі вузли розплутав - I тільки не зумів розплутать вузол смерті. * * *
296 Як парість вічного зросла з твого садочка, Як надокучила тісна життя сорочка,- Шатру тілесному хисткому не звіряйся: Немає жодного тривкого в нім кілочка. * * *
297 Плює услід мені судьба моя проклята. Як не стараюся, дарма, все йде до ката. Душа збирається. «Побудь»,- кажу - і чую: «Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!» * * *
298 Усе, що в тебе є, туманом розтає. Нікчемністю стає, що маєш за своє. Вважай, що все, що є, на світі не існує, А те, чого нема на цьому світі, є. * * *
299 Не зупиняється небесна колісниця, Не насищається людьми земля-землиця. Ти радий, що тебе вона ще не пожерла? Не поспішай радіть: вона не забариться. * * *
300 Якщо
одним коржем я можу два дні жить I пити з черепка, що на землі лежить,- Навіщо меншому за себе підклонятись, Навіщо наймитом у рівного служить? * * *
301 Погляньте, очі, на тісні могили, На світ, де діють зловорожі сили! Царі, князі - в грязі, осяйні лиця Жерущі хробаки заполонили. * * *
302 Чи ще служитимеш для підлості людської? Не квапся мухою до страви будь-якої! На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися, Пий краще власну кров, аніж чужі напої! * * *
303 Я б краще вороном копався у ріллі, Ніж у негідника живився при столі. Сухим окрайчиком задовольнятись краще, Ніж губи мазати в чужому киселі. * * *
304 Цей топче стежечку до монастирських брам, Той шлях до Істини собі торує сам... Боюсь, настане день і пролунає голос: «Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!» * * *
305 На учті мудрості зняв мову друг вина (Рум і Аравію збентежила вона): «Не вірю твердженню, що є вина в вині, Коли сам Бог сказав, що проститься вина!» * * *
306 Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув; Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *. Та кожний забере свій дар у тебе - й знову Ти зробишся таким, яким спочатку був. * Ідеться про чотири стихії. * * *
307 Кульгава старість, юність бистронога - Все товпиться до вічного порога. Недовго світом тішаться живі: Всі підем геть, у всіх - одна дорога. * * *
308 В сулії лал вина - як в рудні потайній; У тілі нашім дух - як в піалі напій; А світлий келих той, що від вина сміється,- Сльоза, що кров лози захована у ній. Переклад Василя Мисика
Рисунки Ірини Степанової
Поделиться с друзьями: