Рубаї (з іл.)

* * *

157 Безглуздо мучити себе самого - хай Малий достаток твій, ти лишку не шукай: Тим, що од вічності записане тобі, Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!

* * *

158 Коли в заховане ти мислю прозираєш, Чому дарма собі журбою серце краєш? Адже по-твоєму не зробиться, ти знаєш! Живи хвилиною - добром, що зараз маєш!

* * *

159 О небо мовчазне! В твоему лоні згас Вже не один Махмуд і не один Айяз! Тож пиймо, бо життя ненадовго дається, І ті, що відійшли, не вернуться до нас!

* * *

160 Є рай на березі небесної ріки... А я кажу: там рай, де ллють вино в чарки. Бери готівку лиш, наплюй на обіцянки, Бо бубни слухати приємно здалеки.

* * *

161 Будь весел, не марнуй свого життя у горі, Бо в небі довго ще зіходитимуть зорі! Ти прахом зробишся, і піде прах на цеглу, I муром станеш ти в сусідовій коморі.

* * *

162 Не вічно житимем: урветься волокно! Найкраще думати про любку та вино. Навіщо міркувать про вічне й про минуще? Коли розлучимось, нам буде все одно!

* * *

163 О Доле! Злочини ти твориш - і сама Їх потім визнаєш! Даруєш ти сліпма Добро мерзотнику, а праведному - кару. Чи одуріла ти? Чи вижила з ума?

* * *

164 Щодня змагаюся, борюся сам з собою, Живу й не відаю ні втіхи, ні спокою! Хай ти простиш мене... Та сором лютий палить Мене за помилки, що коїв я і кою!

* * *

165 Ми в нашому шинку гостюєм невиводно, I всесвіт гудимо, і лаєм принародно. Запитуєш: куди ми підемо по смерті? Налий вина мені - і йди куди завгодно!

* * *

166 Якщо в нас істина - іносказання, Навіщо, серце, всі твої терзання? Змирися з долею! Заради тебе Не змінять небеса свого писання!

* * *

167 З тобою нарізно я знову затужив. Усюди буду я з тобою, поки жив. Пішов - і тисяча сердець без тебе тужить, Прийшов - і тисячу нових заполонив.

* * *

168 Всі таємниці пильно зберігай, Щоб не дізнався нелюд і шахрай. I зваж: як з іншими ти поведешся, Того від інших і собі чекай.

* * *

169 Ланцюг від милої і навіть рана - щастя. Буть курявою там, де йде кохана,- щастя. Коли й ущипливе тобі словечко кине, Радій, бо кожна річ, від неї дана,- щастя.

* * *

170 На вулиці красунь блукаємо сьогодні, Кохання та вино вславляємо сьогодні! Ми увільнилися назавжди від буття - I в царство Вишнього вступаємо сьогодні.

* * *

171 Я змарнував життя, мій подих зіпсувався, I хліб гірчить мені, і з горем я спізнався. Веління Вишнього сповняти не спішив я, А недозволене... я завжди в нім кохався!

* * *

172 Хоч я не шліфував покірності перлину I тягаря гріхів з плечей своїх не скину, Все ж не пускаюся я берега надії, Бо тільки істину я визнаю єдину.

* * *

173 Про рай розказують, про гурій молодих, Про мед і про вино... Ну, що ж! Тоді не гріх I тут потішитись небесними дарами, Адже ж усе одно ми прийдемо до них.

* * *

174 Коли пшеничної перепічки дістану Та шмат баранини, та в келиха загляну, Та сяду з милою серед руїн - це втіха, Приступна, далебі, не кожному султану.

* * *

175 Коли безгрішний дух розлучиться з життям, Із праху людського нам зліплять гроб, а там, Після недовгого спочинку, доведеться Такою ж глиною для інших стати й нам.

* * *

176 Я чув, що праведні підіймуться з могили В тім самім образі, в якому опочили. Тому я з милою й вином не розлучаюсь, Щоб нас і в судний день, бува, не розлучили.

* * *

177 О небо! В злигоднях повинне тільки ти, Старе вмістилище ненависті і мсти! А ти, о земле, ти... Якби в тобі копнути, Які б коштовності вдалося віднайти!

* * *

178 На муки, кажуть нам, засуджений п'яниця. Не вірте: вирок той ніколи не справдиться! Якщо поглине ад закоханих і п'яних, То завтра ж у раю нікого не лишиться.