Рубаї (з іл.)

* * *

47 Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне. Дав душу в позику мені Господь - і я Знов поверну її, коли мій строк настане.

* * *

48 Цей світ - прихилище для звірів і людей, Світань і сутінків стобарвний мавзолей, Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів, Кістки Баграмові, що поглинає глей.

* * *

49 Що я живу й помру - хто з того користь має? З верстата нашого хто полотно знімае? Небесне полум'я найкращим людям очі Щодня випалює - й хоч би димок! Немає.

* * *

50 Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне, Ніхто не розбере письмо незнане. Є наша бесіда біля завіси: Завіса упаде - і нас не стане.

* * *

51 В житті недовгому не сподівайсь відради: Тут кожна грудочка - Джемшіди й Кай-Кубади. Цей світ - та що цей світ? Увесь великий всесвіт - Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.

* * *

52 Чи діждемо жаданого спокою, Чи дійдемо до хати над водою? О, як я хочу після тисяч років Зійти з землі хоч травкою малою!

* * *

53 Найкращу з гурій дай, замість вина налий Живущої води у келих золотий, Дай слухати Зухру, з Ісою* розмовляти - Навіщо це мені, коли мій дух смутний? * Зухра - легендарна красуня, Венера, «небесний музикант» Іса - Ісус.

* * *

54 Немов на грищі м'яч, тебе життя ганяє. Корись, бо виходу в нас іншого немає! Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну, Один керує всім, один про все гадає.

* * *

55 Шукав поради я у зошитах сторіч - I скорбний друг мені таку промовив річ: «Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!»

* * *

56 Часу скороминущого не бійся. Змагає смерть найдужчого - не бійся: Цю мить, що ти живеш, віддай утіхам! Забудь старе - й грядущого не бійся!

* * *

57 Боюсь, що більше ми не вернемось додому, Ні з ким не стрінемось у обширі земному. Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм! Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.

* * *

58 Вино нам вічність одкриває - пий! Від нього серце оживає - пий! Хоч палить, як вогонь, зате турботи, Немов жива вода, змиває - пий!

* * *

59 Не знаєм істини - то й що ж? Хіба сердезі Отак і мучитись, немов на гострім лезі? Тримайся келиха, не випускай із рук - I добре житимем, не п'яні й не тверезі.

* * *

60 Хвилину радості в турботах не губи, На порох не стирай під жорнами журби! Немає жодного, хто б угадав майбутнє. Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

* * *

61 Фортуні попелу на голову насип, З місяцевидою гуляй і пий! Звели б Тебе давно у гроб думки, якби піддався. Нікого не вернув землі холодний глиб!

* * *

62 Хіба у всесвіті найкращий твір - не ми? В очах у розуму зіниця й зір - не ми? Це коло всесвіту скидається на перстень, А камінь, що горить ясніш од зір,- це ми.

* * *

63 Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся, З тюльпановидими, веселими впивайся. Впивайся, та не так, щоб дивувались люди: Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.

* * *

64 Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана, Хай дівчина тобі всміхається кохана! Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірве Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

* * *

65 Як гарно: на квітках - росинки прохолодні, I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодні Було усякого - про те тепер не згадуй, Все, що було, забудь: найкращий день - сьогодні.

* * *

66 Я хворий, для душі вже плоть моя тісна. Живу без випивки - чи виживу, хто зна? Та найдивніше те, що від ції хвороби Немає й засобу, крім доброго вина.

* * *

67 Страшним потоком кров тече у мене з серця, У струмі сліз моїх півкраю захлинеться. Кривавим жолобом зробилась кожна вія! А вії опущу - новий потоп почнеться.

* * *

68 Якщо Творцю неприйнятні мої бажання, То як же здійснити мені мої бажання? Коли усе, що хоче Бог,- високе й чисте, То, значить, грішні і брудні мої бажання!