Серед темної ночi

Пiсля цього, трохи згодом, Левдик з двома хлопцями подався в Рiпаки, i їм дуже добре пощастило вивести троє коней. Але зараз же за селом норовиста коняка скинула Лукаша i втекла в поле. Мусив вiн плуганитися в город пiшки, а тi двоє поїхали, щоб одвести коней до Гапона. Та, їм на лихо, надворi був туман, такий густий, що вони зблукалися, проблукали всю нiч, не потрапили до Гапона, а заїхали в Чорновус i аж тодi схаменулися, як побачили перед собою хати. По вулицi вже вештались люди i зараз же їх припинили. Спершу чорновусцi подумали, що це просто з якої слободи люди зблукалися, почали їх розпитувати - вiдкiля, та куди, та чого їдуть. Тi щось не так одказали, щось наплутали,- вони їх у волость, почали допитуватися, а тi ще бiльше плутали, i виявилось, що це коноводи. Бито їх дуже, а потiм одвезено до тюрми.

Товариство не боялося, що вони викажуть на судi iнших: то добрi хлопцi i цього не зроблять. Але ж їх замкнуть найменше на рiк до тюрми, а то так i зашлють, бо вони вже не вперше на судi, а товариство тодi втрачає двох добрих робiтникiв. А друге - здобич вискочила з рук iще раз.

Пiсля цього отаман з Романом та з Лукашем знову подалися в Диблi, але й сього разу нещасливо: перешкодили стукачi, бо всю нiч ходили по вулицях, не даючи пiдступитися нi до одного двору. Бо хоч п'янi перезвяни i не догледiлись тодi до коноводiв, але потiм удень люди побачили, що по городах походжено, i ходило щось чуже. Догадались, якi то гостi були, i додали варти.

I це вже так два мiсяцi товариство сидiло без заробiтку. Пооб'їдалися й пообносювалися так, що вже далi нiкуди. Тiльки Ярош жив, як попереду, бо вiн завсiгди пив потроху i не дуже шикував грiшми, як вони йому потрапляли до рук. Через те всi тепер до його приходили позичати грошей, i вiн помагав товаришам потроху. Саме за такою позичкою зайшли до нього ввечерi Патрокл Хвигуровський та похмурий Кучма. Сидiли, нарiкаючи на лихi часи, коли почули, що хтось iще йде, i незабаром у хату вскочив новий гiсть - Лукаш.

Вiн був ще обiдранiший, нiж попереду, а на довгих ногах не було чобiт: вiн уже давно їх пропив "з горя" i тепер ходив так, що одна нога була в резиновiй калошi, а друга обгорнена онучкою та ув'язана мотузком. Дарма що так, а був веселий, ускочивши, махав руками й вигукував:

– Здрастуйте вам! Чого киснете? Дєла - первий сорт,- кричав вiн п'яним голосом i брязнув на стiл кiлькома срiбними грошинами, що вони аж розкотилися по столу i двi впало додолу. Перелякана дитина заплакала в колисцi, i блiда й мовчазна Ярошиха нахилилась над нею, щось дитинi шепочучи, голублячи її. А Лукаш став посеред хати, з шапкою на потилицi, руки в боки, i всмiхався безглуздим п'яним усмiхом.

Ярош iз Кучмою глянули, дивуючись, на нього, а Патрокл Хвигуровський пiдняв тi монети, що попадали додолу.

– Чи ти ба!
– скрикнув.- Гляньте лиш: карбованець i три четвертаки! Де це ти добув, хлопче? Може, в кого "загубив"?

– Овва! Как уже я, то й не можу добуть! Пальто первий сорт, а дверi лакей не запер, а я пальто надел та й пошов на базар, як пан!

– Eге! Лукаш старовину згадав, своє давнє ремесло.

– А чим старе моє ремесло погане?
– питав задерикувато Лукаш.- От ви з своїм новим без копєйки сидите, а в мене бряжчать?

– Величається!
– гарикнув похмурий Кучма.- Поцупив якесь дрантя та й радий. Чорт вiть що!

– Чого ж воно чорт вiть що?
– питав ображений Лукаш.

– А того, що чорт вiть що, та й годi! Наше дiло старосвiтське, вiльне… Вивiв коня, сiв на його - як майнув полем-степом… гей!.. А то лазь по вiкнах та витягай манатки! Пху!..

Кучма плюнув i сердито одвернувся. Вiн був старий коновод i не любив лигатися з звичайними мiськими злодiячками, що жили з дрiбної крадiжки.

– Бросьте спориться,- перепинив Ярош.-Єслi Лукашу щастя, то й гаразд.

– Нехай лиш становить могорича!
– озвався Патрокл.

– За первин сорт!
– крикнув Лукаш. Ухопив грошi й метнувся з хати.- В одну минуту?

– А стой, Лукаш!
– гукнув йому навздогiн Ярош.- Позови там по дорозi Романа!.. Чуєш? Должно, не слишав - подрав как самашедший… Ну, по-кудова нема Лукаша, то розкажи, Патрокле Степановичу, про Левдика?
– звелiв Ярош.- Видал ти Лазька?

Лазько то був арештант, що ходив з тюрми на роботу в город; через нього Левдик подавав про себе товаришам звiстки.

– Бачив… Я й забув пак розказати… На бульварi вiн робив… Пiшов i я на бульвар: паличку в руки та й iду собi - от, кавалер на гуляння,туди-сюди паличкою крутю… А вони ямки копають, дерево садити. Ну, я сiв на ослонi зараз бiля Лазька - одпочиваю б то. I вiн мене бачить, i я його бачу, та проклятий солдат стирчить… А, канiс пекельний! Хоч би тебе тричi Тартар поглотив!.. Одначе дивлюсь - одходить, одходить солдат геть далi… Тодi вже Лазько й сказав… Чiпляються до Левдика не за самi Рiпаки, а ще й за Панасовку,- пам'ятаєте, вiн тодi ходив? Дак каже: треба свiдєтєля, що ту нiч вiн дома був.

– Та-ак!.. Свiдєтєля… Кого ж би то?..- замисливсь Ярош.

– Кого ж? Хведорченка!
– порадив Кучма.

– Ай правда! Дак я завтра зайду до Хведорченка, скажу, щоб готовий був до следователя йти, а Патрокл Степанович пойде уп'ять на бульвар та перекаже Лазьком.

– Гаразд!
– одказав Хвигуровський.

Це була звичайна справа: коноводам, як вони потрапляли до тюрми, треба було таких свiдкiв, щоб виправляли їх. Здебiльшого їм щастило переказати товаришам, чого саме їм треба, а тi постачали свiдкiв з своїх же людей.

Тим часом прийшов Лукаш з двома пляшками й з закускою, а за їм i Роман. Стiл заставили пляшками, чарками, тарiлками, заложили всякою їжею. Патрокл, не гаючись, одiткнув поламаною двозубою виделкою пляшку й налив. Почали пити й їсти.

Побачивши, скiльки принесено горiлки, Ярошева жiнка подала мерщiй на стiл усе, що треба, а сама, поки тi пили й закушували, нишком узяла дитину, вискочила з хати та й подалась до сусiди. Вона звичайно так робила, як Ярош гуляв. Вiн пив не часто, але пiд час великої гулянки бувало, що й добре випивав, i тодi бив її й нiвечив тяжко за те, що вона завсiгди гребувала його дiлом i товариством.

– А слихали - вже Микита вийшов на волю?..- попитав Роман.

– Хiба? Нi, не чув,- одмовив Патрокл.

– Вийшов?
– спитав злiсно Кучма.- Що ж, оце так йому й минеться?

– Нє,- вiдказав Ярош,- так не минеться. Слєдуєть наказать. От зберемось гуртом та подумаєм, що з ним делать.

Микита - це був теж коновод з їх товариства. Його пiймано, суджено, i вiн виказав ще на кiлькох душ - тi й досi вiдбували кару в острозi. Звичайно коноводи не прощали такої зради.