Сестра Керрі

– Чому б нам не піти сьогодні в театр? – сказав він, підсуваючись ближче, стіл був не дуже широкий.

– О ні! Я не можу! – злякано запротестувала вона.

– А що ж ви збираєтесь робити ввечері?

– Нічого… – відповіла Керрі сумно.

– Бачу, вам не дуже подобається там, де ви живете?

– Ну, не те щоб…

– То що ж ви робитимете, коли не знайдете роботи?

– Мабуть, поїду додому…

Її голос ледь помітно затремтів. Вони обоє зрозуміли без слів: він – безвихідь її становища, а вона – те, що йому все ясно.

– Ні! – рішуче заявив він. – Це неможливо! – В цю мить він був сповнений щирого співчуття. – Дозвольте допомогти вам… Візьміть у мене трохи грошей.

– О ні! – відсахнулася вона.

– Що ж ви будете робити?

Вона замислилась і мовчки похитала головою.

Він дивився на неї з усією лагідністю, на яку був здатен. У жилетній кишені в нього лежало кілька м’яких зелених банкнот. Друе, беззвучно намацавши їх, дістав і затис у руці.

– Послухайте, крихітко, – заговорив він доброзичливо – Я щиро хочу стати вам у пригоді. Ось, купіть собі дещо з одягу…

Він уперше зачепив цю болючу тему, і вона одразу згадала, що вдягнена так кепсько! Своїм прозорим натяком він вразив її в найболючіше місце. Губи дівчини затремтіли.

Її рука лежала на столі. Вони були зовсім самі в своєму куточку. Він поклав на цю ручку свою – велику й теплу.

– Ну, годі вже, Керрі, – умовляв він. – Що ви можете вдіяти самі? Дозвольте мені по-дружньому допомогти вам.

Він злегка стиснув її ручку. Вона спробувала звільнитись. Він стиснув міцніше, і вона більше не пручалась. Тоді він всунув зелені банкноти в її долоньку і на її заперечливий жест прошепотів:

– Не хвилюйтесь, я вам їх лише позичаю…

Він таки примусив її взяти гроші. Тепер вона відчувала, що якийсь дивний зв’язок єднає її з ним. Вийшли на вулицю, і він провів її далеко на південь, до Полк-стріт.

– Вам таки не хочеться іти до ваших родичів? – спитав він, ніби між іншим.

Керрі почула, але пропустила повз вуха.

– Знаєте що? Приходьте сюди завтра зранку! І ми з вами підемо на денну виставу. Гаразд?

Керрі спершу відмовлялась, але нарешті погодилася.

– А у вільний час купіть собі, що треба – гарненькі черевички і жакет.

Вона й не уявляла собі, які складні думки хвилюватимуть її по його відході. Поки він був тут, її не полишав бадьорий, безтурботний настрій.

– І не сушіть собі голову, як жити далі зі своїми родичами, – сказав він підбадьорливо. – Я вам допоможу.

Керрі попрощалася з ним, почуваючись так, ніби якась велика, дужа рука простяглася до неї, щоб скинути тягар клопотів з її плечей. У неї тепер були гроші – аж дві м’які зелені десятидоларові банкноти!

Розділ VII Земне вабить. Краса говорить сама за себе

Справжнього значення грошей і досі ще ніхто до ладу не роз’яснив і не збагнув. Коли кожен усвідомить, що основне призначення грошей – це оцінювати по заслузі і виплачувати за чесно витрачену працю, а не перетворюватися на грабіжницький привілей, – тоді купа соціальних, релігійних і політичних проблем назавжди відійдуть у минуле. Щодо Керрі, то для неї значення грошей було таке ж, як і для більшості. Формулювання: «Гроші, це те, що є в інших, і мені теж треба мати» – якнайкраще передає те, що вона думала. І ось тепер вона тримала в руці дві м’які зелені десятидоларові банкноти. І почувала себе куди краще! Ці папірці таїли в собі якусь магнетичну силу. Людина її рівня була б щаслива, навіть опинившись на безлюдному острові з великою торбою грошей. І тільки неминучі злигодні та голодування навели б її на думку, що часом гроші нічого не варті. Але і тоді вона не збагнула б їх умовної цінності. Вона б лише пошкодувала, що, маючи в руках таку суму, позбавлена можливості скористатися з цього.

Після зустрічі з Друе бідна дівчина не чула під собою ніг від хвилювання. Вона трошки соромилася думки, що не знайшла в собі сил відмовитись. Але ж потреба в грошах була така пекуча! Тож як було не радіти? Тепер вона купить гарненький новий жакет! А ще – чепурні черевики з ґудзиками. І панчохи, і спідницю, і ще, ще… Знову, як і тоді, коли вона підраховувала свій майбутній заробіток, Керрі, в полоні нестримних бажань, значно переоцінила купівельну спроможність отих грошей.

Зате у неї склалося зовсім інше уявлення про Друе. Який він хороший, добрий, щирий. В ньому не відчувалось нічого лихого. Він позичив їй грошей, бо в нього добре серце, він розумів, що вона їх потребує! Певна річ, він не дав би такої суми бідному юнакові. Але не треба забувати, що бідний хлопець, цілком природно, не міг би так зворушити його, як молода дівчина. Зауважимо, що прекрасна стать завжди впливала на його почуття. Жадання вирувало в ньому повсякчас. Правда, коли йому на очі траплявся жебрак, що благав: «Згляньтесь, містере, я конаю з голоду», – він ніколи не відмовляв, і з готовністю подавши стільки, скільки вважав за потрібне, одразу ж і забував про це. Бо не став би міркувати й філософствувати з цього приводу. Йому взагалі не властиві були усілякі розумування. То був метелик – веселий і безжурний, що кружляв навколо квітки. Мабуть, позбавившись свого становища, зазнавши тяжких ударів долі, він став би таким же безпорадним, як і Керрі. Так само розгубленим і, коли хочете, таким же вартим жалю.

Що ж до його загравань із жінками, то він не мав на думці нічого лихого і не вважав, що ті стосунки, які він прагнув зав’язати, можуть їм зашкодити. Він любив залицятись до жінок, підкоряти їх своїми чарами. Він не був холодним, підступним негідником. Просто його вроджені нахили тягли його до цього, як до найвищої насолоди. Він був марнославний, хвалькуватий і втрачав голову від гарного личка, наче дурненький. Якийсь цинічний негідник обдурив би його так само, як він легко умів сподобатися гарненькій фабричній робітниці. Успіх Друе у торговельних справах пояснювався його добродушною вдачею і доброю репутацією фірми. Отак і крутився він поміж людей, сповнений невичерпної життєрадісності. Однак про нього ніяк не можна було сказати, що в нього є якась духовна сила чи інтелект, що в нього є глибокі й благородні думки. Навряд чи почуття тривали в нього довше, ніж мить. Сафо назвала б його «свинею»; Шекспір сказав би про нього: «Жвава дитина». Старий пияк Каріо вважав його розумним, здібним, метикованим. Одне слово, він був хорошою людиною в його власному розумінні цього слова.

Керрі таки взяла в нього гроші. І це було найкращим доказом того, що у ньому було щось щире й привабливе. У підступного, низького чоловіка з лихими намірами вона не взяла б і кількох центів, якою б личиною дружби той не прикривався. Люди з наївним поглядом на життя не такі вже й безпорадні. Адже природа навчила диких тварин тікати перед лицем невідомої небезпеки. Скажімо, прищепила маленькому бурундуку незрозумілий жах перед змією. «Господь оберігає свої створіння» – ці слова стосуються не тільки тварин. Наївна Керрі, мов та овечка, керувалась у своїх вчинках інстинктом. Залицяння ж Друе не збудили в ній того інстинкту самозбереження, дуже сильного у таких безпосередніх натур.

Коли дівчина пішла, він привітав себе: здається, зумів справити на неї добре враження. Чорт, це просто обурливо, що молодим дівчатам доводиться отак поневірятись! Уже холоднеча, а у неї немає у що вдягнутись! Просто жах! Зараз же треба піти до «Фіцджералда і Моя» і викурити заспокійливу сигару. Він згадував личко Керрі, і ноги поспіхом несли його.

Керрі повернулась додому в такому піднесеному настрої, що не могла його приховати. Але несподівані гроші принесли з собою цілий ряд ускладнень, які її неабияк непокоїли. Як же купити собі щось із одягу? Адже Мінні знає, що у неї їх немає? Ще не дійшовши додому, вона зрозуміла: це неможливо! Які пояснення вона могла б дати?

– Ну як? – спитала Мінні, маючи на увазі її пошуки.

Керрі не мала звички обманювати і, почуваючи одне, говорити протилежне. Якщо вже ухилятися від правди, то принаймні тоді, коли в цьому є нагальна потреба. Отже, щоб не скиглити, адже на душі було так радісно, вона усміхнулась:

– Мені дещо обіцяли!

– Де? – скинулась сестра.

– У магазині «Бостон».

– Точно пообіцяли? – допитувалась Мінні.

– Завтра дізнаюся, – відповіла Керрі, не маючи охоти брехати довше, ніж це необхідно.