Смак Благодаті
Шрифт:
Втім, світ схоже швидше приходить до розуміння Божих істин, аніж фарисеї від релігії (так само, як ближчим до Христа виявився й умиваючий руки Пилат, аніж книжники та фарисеї, які вигукували: “Розіпни, розіпни Його!.. Кров Його на нас, і на дітях наших!..”). І сьогодні бачимо, що світ таки швидше приходить до розуміння необхідності глядіти вигоду своєму ближньому (адже в кінцевому результаті такий пошук є вигідним для обох сторін); більш щирий він і у ставленні до благодійної діяльності, у шуканні різного роду компромісних рішень. Таким чином, не релігія, а саме світ посів нині перші позиції у розважливім ставленні до смирення – а отже й до Божої ідеї! “У нас виникли проблеми – що ж, давайте повернемося до них обличчям…”, – ця сентенція стає гаслом сьогоднішнього цивілізованого (і
Насправді у цьому немає нічого дивного. Те, що ми спостерігаємо тепер, є власне здійсненням пророцтва: “Отак будуть останні першими, а перші – останніми!”, та “Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа (життя спасатиме віру!)” (Мф. 20.16; Єремії, 31 розділ, 22 вірш). Втім, згідно з тими ж біблійними пророцтвами, попереду – пробудження релігійного світу, пробудження церкви, пробудження сплячого пророка Божого – пророка смирення, пророка миру Йони (ім’я “Йона” перекладається як “голуб”, що біблійною мовою означає – “мир”). Попереду – другий прихід Христів: прихід Христа спочатку через відродження духовного вчення Його – вчення смирення; а потім і буквальний, містичний прихід Господа у славі – прихід в наших серцях.
“Бо Божеє Царство всередині вас!..” – навчає Христос. “…І ті, хто вживають зусилля, хапають його”.
Тож, за словом Господнім, відречімося себе, візьмімо хрест смирення, та й ходімо і ми за Ісусом…
ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ
Запитання: Що таке первородний гріх, і чи можна звільнитися від нього?
Відповідь: Для того, аби відповісти на запитання, що є первородний гріх, нам передусім необхідно визначитися: а що таке є гріх взагалі? І відповідь на це питання дає святий апостол Іван Богослов у Першому своєму соборному посланні: “Бо гріх – то беззаконня” (1 Івана, 3 розділ, 4 вірш). Отже, гріх – це ніщо інше, як порушення Закону Божого.
Друге питання: Чому “первородний?” Очевидно тому, що він був звершений, по-перше, праотцями нашими, Адамом та Євою (першими людьми, точніше першою цивілізацією людей, а іще точніше – першою цивілізацією людей віри, зображених у Біблії під образами Адама і Єви). І, по-друге, тому що гріх цей потенційно притаманний кожній людині від народження її.
У чому ж полягав гріх перших людей? У тому, що вони не послухались свого Творця, зазнавши забороненого плоду. Який саме “плід” вкусили Адам і Єва? Плід з духовного дерева пізнання добра й зла. Не яблука і не груші забороняє їсти нам Господь! Він забороняє куштувати духовні плоди пізнання добра через зло!..
Кожну хвилину ми, як і праотець наш Адам, маємо право вибору: чи ужити плід з “древа життя” – дерева богоєднання, дерева пізнання Бога, пізнання блага, добра через добро посередництвом виконання волі Його. А чи вкусити забороненого плоду із “древа пізнання добра й зла”, пізнавши таким чином добро через зло (за словом апостольським: “так, як через огонь”), що власне і сталося ув Едемі – духовному “саду Божому” – райському саду гармонії між Богом і людиною, людиною і природою, природою і Богом.
Іще з періоду навчання у школі відомий кожному закон збереження енергії. З шкільної ж лави відомі нам і поняття взаємозв’язку енергій потенційної та кінетичної. У повній мірі це стосується й тонких енергій. Поки яблуко іще висить на гілці – його потенційна енергія є максимальною; кінетична ж – дорівнює нулю. Але щойно яблуко, відірвавшись від вітки, починає своє падіння, – одразу ж наступає й плавний перехід потенційної енергії в кінетичну.
Аналогічно і в житті нашому.
Кожна дитина у момент свого народження уже має в собі потенційну енергію гріха (ось він, “первородний гріх”!). Це так званий “закон плоті” – звірячі інстинкти наші, успадковані нами разом із куприком, – так би мовити духовний рудимент хвоста.“Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком (бо душа моя створена за образом і подобою Божою, і прагнення до богоєднання закладено в мені уже від народження мого),
та бачу [й] інший закон у членах своїх (себто такий, який діє уже всупереч Божественній програмі обоження творіння, і який прагне повернути закон розвитку усього створеного – Божий закон еволюції – назад: знову до тваринного, звірячого, плотського стану. Стану, коли людиною володіє не розум, але інстинкти), що знаходиться в членах моїх.
Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?
Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого (тільки Бог силою благодаті, мирним Своїм Духом, Який через смирення мені дається, через Христа у мені, – Той мене визволить: Отець, через Сина, Духом Своїм Святим!)…” (Римлянам, 7 розділ, 22–25 вірші).
“Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів” (одне єдине, яке тільки й дає перемогу духа над плоттю), – сповідує Церква у Символі Віри. Воістину, так! Купіль хрещення – ось та живодайна купіль відродження, та духовна баня вічного буття, яка очищує, звільняє нас від супротивного нам закону плоті нашого. І мова тут не про саме лише таїнство чи обряд, але – і в цьому суть! – про велике таїнство занурення (“хрещення” – грецькою “баптисма” – українською “повне занурення”) в Слово, у Віру та Благодать в ім’я Отця (віра, яка від слова Божого: “Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя…”), і Сина (всиновлення, втілення, виконання цієї віри смиренної у житті християнина, що і є насправді “визнанням Христа во плоті” – в нашій плоті!), і Святого Духа (одухотворення, оспівування, розповсюдження її навколо себе: “Спасися ти – і тисячі навколо тебе спасуться…”).
НЕ ВБИВАЙ!
Запитання: У нас виникло запитання щодо шостої Заповіді – “Не убий!” Як це правильно розуміти? І як діяти якщо на нас, або на нашу землю, наприклад, нападають вороги? Чи маємо ми право брати до рук зброю? Взагалі служити в армії? Чи буває у цілому ситуація, коли вбивство не є гріхом?
Відповідь: Ні, не буває! Але буває ситуація, коли з двох зол людина змушена обирати менше. І те й інше – зло, і те й інше – гріх, але більшим гріхом було б не вчинити меншого.
Класичний приклад тому – ситуація, яку пережили багато родин віруючих і вірних християн у роки Великої Вітчизняної війни, переховуючи у себе збіглих військовополонених, або єврейські родини. На пряме запитання: “Чи переховуєте ви когось?” відповісти “так” – тоді означало кінець як для нещасних, що ховалися, так і для власної родини. Відповісти ж “ні” – порушити дев’яту Заповідь, “Не свідкуй неправдиво”. Із двох зол тоді обирали менше...
Те саме можливе, щоправда в іншій конфігурації, і стосовно змісту заданого запитання – порушення Заповіді “Не вбивай!”. Бо ж усі Заповіді перед Богом однакові: порушуючи будь-яку з них – порушуєш усі.
Подібні ситуації вчиняються переважно тоді, коли людина іще недосконала, іще не зреклася своєї гордині, своєї волі, і вибирає сама, а не водиться виключно Духом Святим. Якщо, за Словом Божим, іще “підперізується й ходить, куди бажає”, а не “простягла свої руки”, не віддалася повністю на волю Божу, не зреклася себе, і “Інший Утішитель”, Дух Правди, не “підперезав її, і не веде”, куди й не хоче її плотський розум. І про таку проблему недосконалого вибору я уже розповідав у книзі “ІЩЕ НІЧ...” (див. розділ “КОЛИ СТАЛАСЬ БІДА...”).